Ген воїна - Руслан Володимирович Горовий

— Я попросив би вас підбирати слова! — обурився міністр оборони.

— Досить! — генерал ляснув долонею по столу. — Наче баби на базарі! Якщо ми зараз не втрутимося, то ані ви, ані я вже не будемо сидіти у своїх кріслах. А, можливо, взагалі ніде сидіти не будемо, навіть у тюрмі.

Чоловіки, насуплені, замовкли. Військовий дістав із кишені портсигар і, навіть не спитавши дозволу, закурив.

— Починаю з початку. Прохання не перебивати, якою б нісенітницею все почуте вам не здалося. — Генерал розвернув екран монітора у себе на столі так, щоб гості добре бачили, що на ньому. — Впізнаєте?

Чоловіки перезирнулися.

— Ну, звісно, це Чорнобильська АЕС, — відповів молодший. — Це урок з історії чи з географії?

— Я просив не перебивати! — гаркнув генерал. — Те, що я вам розповім, підтверджено документами ФСБ, які, в разі потреби, я покажу.

Генерал зібрався із силами і опанував себе. Він набрав у легені повітря, вирівняв голос і почав розповідати.

— Двадцять шостого квітня тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року на станції не було ніякої аварії, — він подивився в очі обом співрозмовникам, чи зрозуміли вони його слова. — Принаймні, не було технічного збою, про який усі говорять.

Військовий завмер із цигаркою у роті, огорнутий хмаринкою диму. Цивільний теж закляк від подиву, однак він сприйняв інформацію спокійніше, бо в очах з’явилася цікавість.

— Отже. Тієї ночі на стації сталося дещо інше — в неї влучив невідомий об’єкт із космосу.

— Метеорит?

— Ні, космічний човен неземного походження.

— Ну, це вже сміх та й годі! — не витримав військовий. — Я сам там був під час ліквідації аварії і нічого подібного й близько не бачив.

— Тихо! Я продовжую. Реактор дійсно вибухнув. Однак не від технічного збою, а від падіння з неба невідомо чого. Саме тому перші кілька днів керівництво СРСР мовчало — мали ухвалити рішення, що з цим робити. До того ж на місці падіння одразу ж запеленгували невідомий сигнал, що йшов із руїн ЧАЕС.

— Сигнал куди? — не витримав чоловік у цивільному.

— Тоді ніхто нічого не знав, але сигнал записали. Було сформовано спеціальну групу військових учених, які швидко втрутилися і вивезли рештки невідомого об’єкту на полігон за Уралом.

— Та це ж якась ахінея! — військовий підвівся. — Ви розумієте, що це маячня? Об’єкт, сигнал, учені… Та ви хоч розумієте, що таке не залишилось би в таємниці? Хтось обов’язково щось ляпнув би за цей час. Це ж вам не іграшки!

— Наскільки мені зрозуміло, нікого з людей, які вивозили об’єкт, живими не залишили. Та й радіацію з реактора ніхто не відміняв. Хто міг ляпнути — того вона вже до цього часу у могилу поклала. Тому сядьте.

— Все одно — маячня, — військовий ображено сів. — Та той розтелепа Горбачов перший би розпатякав про все!

— Він ні про що й не здогадувався. Він знав тільки те, що йому доповіли. Знали про це лише голова першого управління КДБ Крючков і ще кілька людей із зовнішньої розвідки.

— Ну, звісно, — знову обізвався військовий, — ці мерці все знали. І про станцію, і про зелених чоловічків. Це тому вони владу в СРСР хотіли захопити?

— Цілком можливо, що події на станції у вісімдесят шостому та ГКЧП у дев’яносто першому так чи інакше пов’язані між собою. За документами ФСБ, приблизно саме тоді з’явилися перші розшифровки сигналу, який посилав об’єкт після падіння.

Військовий затих. Було видно, що генералові таки вдалося його зацікавити.

— Повністю розкодувати сигнал не вдалося. Однак аналітики впевнені, що то був автоматичний сигнал S.O.S., який увімкнувся під час падіння. Із об’єктом щось сталося, і, на жаль, він влучив у ЧАЕС.

— Непогана історія, — нарешті заговорив голова СБУ, — та є зауваження. В будь-якому випадку наше відомство хоч щось дізналося б про це. У нас теж є агентура в Росії.

— Не хотілося б вас ображати, колего, але тільки за останні десять років у вашому кріслі пересиділо народу більше, ніж депутатів у Раді. І я не думаю, що ви могли б знайти інформацію, тим паче ту, яку шукати не мали приводу.

Скули чоловіка у цивільному заграли, однак він змовчав.

— За великим рахунком, відкриття радянських військових вчених ні до чого серйозного не привели. Балачки про інопланетян ходять роками у різних країнах, і навіть якби інформація просочилася, люди вважали б її черговою «сенсацією», яку не можна ані підтвердити, ані спростувати. Йшов час, Україна здобула незалежність, з’явилися інші проблеми. Нове керівництво країни навіть гадки не мало, що сталося на ЧАЕС.

— Чого це раптом усе сплило саме зараз, через стільки років? — Було видно, що військовий нарешті повірив генералові, наскільки це взагалі можливо. — І чого це раптом ФСБ розкрило вам свої секрети?

— Річ у тім, що кілька днів тому росіяни зафіксували кілька схожих сигналів знову ж таки з Чорнобильської зони.

— Нічого собі, — аж присвиснув СБУшник.

Він підвівся, зробив кілька кроків убік, ніби навмання, потім розвернувся до генерала:

— Мені ж доповідали спеціалісти, що це якісь ваші справи.

— Так і було, — підтвердив генерал. — Річ у тім, що спершу Росія не проінформувала нас, а послала туди свою людину. Зв’язок із агентом обірвався. Більше ризикувати ваші колеги з Москви не могли і прислали до нас ще одну людину із байкою про зниклих у зоні телевізійників.

— І що ви зробили? — військовий поставив лікті на стіл і втомлено охопив руками голову.

— Я послав туди своїх людей разом із росіянином. Вони не мають усієї інформації про те, що відбувається в зоні насправді. Останнє, що я