Чуття і чутливість - Джейн Остін

Маріанна спохмурніла і нічого не відповіла.

— Прошу, не будьте з нами такою потайливою, — вигукнула місіс Палмер. — Нам усе відомо, запевняю вас. І я у захваті від вашого смаку, бо він — на диво вродливий! Між іншим, на селі ми майже сусіди. Від нас до його маєтку не більше десяти миль, це точно.

— Щонайменше тридцять, — сказав її чоловік.

— Гаразд! Але яка різниця? В його будинку я не бувала, але кажуть, що там усе чарівно.

— Більш огидної халупи мені бачити не доводилося, — сказав містер Палмер.

Маріанна промовчала, але з її обличчя було видно, що слухала вона дуже зацікавлено.

— Невже там усе таке вже й потворне? — вела далі місіс Палмер. — Значить, мені говорили про якийсь інший чарівний будинок.

Коли вони сіли за стіл, сер Джон з жалем зауважив, що їх усього восьмеро.

— Люба, — сказав він, звертаючись до своєї дружини, — шкода, що нас так мало. Чому ти не запросила Гілбертів приїхати до нас сьогодні?

— А хіба, добродію, коли ви говорили зі мною про це, я не пояснила вам, що ви просите неможливого? Адже останніми обідали у нас саме вони.

— Ми з вами, сер Джон, про такі церемонії і не думали б, — сказала місіс Дженнінгс.

— І показали б свою невихованість! — вигукнув містер Палмер.

— Любий, ви усім заперечуєте, — зауважила його дружина зі звичайним своїм сміхом. — Вам не здається, що ви самі невиховані?

— Не знаю, кому я заперечував, сказавши, що ваша мати погано вихована.

— Можете гудити мене скільки вам завгодно, — втрутилася його добродушна теща. — Шарлотту з шиї в мене ви зняли і повернути її не зможете. Тож тут — моя перевага.

Шарлотта від щирого серця розсміялася при думці, що чоловік не може її позбутися. Нехай приндиться на неї скільки йому завгодно, оголосила вона переможно, а житимуть вони все одно разом. Більш життєрадісну натуру, ніж місіс Палмер, — з незмінно веселим настроєм, упертим бажанням завжди і всюди бути щасливою, — уявити було неможливо. Підкреслена байдужість, грубість і буркотливість чоловіка анітрохи її не дратували, і, коли він гудив або лаяв її, вона тільки весело сміялася.

— Містер Палмер такий дивак! — пошепки повідомила вона Елінор. — Він завжди в поганому настрої.

Елінор після деяких спостережень не була схильна повірити, що він і справді такий непоправний буркотун і погано вихований нечема, яким силкувався себе виставити.

Мабуть, характер у нього зіпсувався після того, як він, подібно до багатьох інших чоловіків, уторопав, що з невідомої причини віддав перевагу вроді і тепер має вкрай дурноверху жінку, — Елінор знала, що такі помилки є поширеним явищем, і розумна людина довго не бідкається з того приводу. Ні, вирішила вона, це зневажливе ставлення до всіх і паплюження всього, на що він дивиться, скоріше є бажанням вирізнитися з-поміж інших людей, показати свою перевагу над ними. Саме це бажання не було якимось дивним чи рідкісним, але способи, якими він цього досягає, хоч би як успішно вони доводили його безперечну перевагу над невихованістю чи грубістю, не додавали йому привабливості ні в чиїх очах, окрім його дружини.

— О, мила міс Дешвуд, — сказала місіс Палмер через кілька хвилин, — я хочу просити вас і вашу сестричку про величезну послугу. Чи не могли б ви приїхати до Клівленда погостювати на Різдво? Благаю вас! І приїжджайте, щоб застати Вестонів. Ви і уявити не можете, яка я буду щаслива! Дорогоцінний мій, — звернулася вона до чоловіка, — а ви б не заперечували, щоб міс Дешвуд і міс Маріанна погостювали в Клівленді?

— Звісно, — відповів він із зневажливою усмішкою. — Інакше навіщо б я приїхав до Девонширу?

— Ну от! — вигукнула місіс Палмер. — Як бачите, містер Палмер запрошує вас. І відмовити ви не можете!

Але вони обидві поспішно і рішуче відповіли відмовою.

— Та ні ж бо! Ви обов’язково повинні приїхати і приїдете. Я знаю, вам у нас дуже сподобається. І Вестони приїдуть. Усе буде чудово. Ви і уявити не можете, яке чарівне місто Клівленд! І у нас зараз так весело, адже містер Палмер весь час їздить графством, щоб заручитися підтримкою на виборах до парламенту. І до нас обідати з’їжджається багато людей, яких я раніше і в очі не бачила! Це просто пречудово! Але ж бідолаха! Це його так стомлює! Йому ж треба всім сподобатися!

Елінор ледве стримала усмішку, погодившись із тим, що таке завдання є справою вельми важкою.

— Як пречудово буде, — вела далі Шарлотта, — коли він стане членом парламенту, чи не так? Я так сміятимуся! Так утішно, що на всіх його листах ставитиметься «Ч. П.»! Але знаєте, він каже, що моїх листів ні за що позначати не стане. У жодному разі, каже він. Правда ж, містере Палмер?

Містер Палмер немов і не чув її.

— Знаєте, він терпіти не може писати! — продовжувала вона. — Каже, що це просто жахливо!

— Ні, — сказав її чоловік, — я ніколи такої безглуздості не казав. Не приписуйте мені власні вади.

— Ось! Бачите, який він смішний дивак! І так завжди! Іноді він по півдня зі мною не розмовляє, а потім як скаже що-небудь, і таке смішне! Про що завгодно!

Коли вони віддалилися до вітальні, місіс Палмер надзвичайно здивувала Елінор, висловивши переконання, що містер Палмер, поза всяким сумнівом, їй дуже сподобався.

— Авжеж, — відповіла Елінор, — він такий люб’язний!

— Ну ось… Я така рада. Я знала, що він вам сподобається, — він же такий ввічливий! І ви містеру Палмеру надзвичайно подобаєтеся, як і ваша сестричка, повірте мені. І ви навіть уявити не можете, як він засмутиться, якщо ви не приїдете до Клівленда. Я просто зрозуміти не можу, чому ви відмовляєтеся!

Елінор знову була змушена відхилити її запрошення і змінила тему, щоб покласти край новим умовлянням. Вона подумала, що місіс Палмер, як сусідка Віллоубі, напевно, краще обізнана про вдачу і репутацію Віллоубі, ніж Мідлтони, чиє знайомство з ним було