Чуття і чутливість - Джейн Остін

Місіс Дженнінгс тим часом продовжувала якомога голосніше живописати свій подив напередодні увечері, коли побачила зятя і дочку, і замовкла лише після того, як вичерпала всі щонайменші подробиці. Місіс Палмер щиро сміялася, згадуючи про те, які вони були здивовані, і всі погодилися — щонайменше три рази, — що це був украй приємний сюрприз.

— Тільки-но уявіть, як раді ми були побачити їх, — додала місіс Дженнінгс, нахиляючись у бік Елінор і злегка знижуючи голос, немов зверталася до неї однієї, хоча вони сиділи в протилежних кінцях кімнати. — Проте, гадаю, було б краще, аби вони їхали не так швидко і вибрали ближчий шлях… адже вони вирушили через Лондон, через якісь справи там… а, ви розумієте (тут вона багатозначно кивнула на дочку), це небезпечно в її становищі. Я хотіла, щоб сьогодні вона нікуди вранці не виходила і відпочила, але вона і чути нічого не хотіла: так їй кортіло познайомитися з вами усіма!

Місіс Палмер засміялася і сказала, що їй це аніскільки не зашкодить.

— Вона має народити в лютому… — вела далі місіс Дженнінгс.

Леді Мідлтон не могла довше стерпіти подібну розмову і тому взяла на себе труд довідатися у містера Палмера — чи немає чого-небудь цікавого в газеті.

— Ні, нічого, — відповів він і продовжив читати.

— А ось і Маріанна! — вигукнув сер Джон. — Зараз, Палмере, ви побачите неабияку красуню!

Він негайно вийшов у коридор, відчинив вхідні двері і провів Маріанну до вітальні. Не встигла вона переступити поріг, як місіс Дженнінгс спитала, чи не в Алленхемі вона була, а місіс Палмер дзвінко засміялася, показуючи, як добре вона розуміє причину такого питання. Містер Палмер при появі Маріанни підвів голову, якийсь час дивився на неї, а потім знову взявся за газету. Тут погляд місіс Палмер зупинився на малюнках, що висіли по стінах. Вона встала, щоб роздивитися їх.

— О! Ви лиш погляньте! Які ж вони чарівні! Просто чудові! Мамо, ну погляньте ж, що за краса! Просто очей не відвести! — Потім вона знов опустилася в крісло і негайно про них забула.

Коли леді Мідлтон підвелася, щоб попрощатися, містер Палмер підвівся слідом за нею, поклав газету, потягнувся і обвів їх усіх поглядом.

— Любий, так ти спав? — зі сміхом спитала його дружина.

Він їй нічого не відповів і лише сказав, ще раз оглянувши кімнату, що вона занизька, а стеля — нерівна. Після чого відкланявся і вийшов разом з іншими.

Сер Джон зажадав, щоби вони всі пообідали в Бартон-парку наступного дня. Місіс Дешвуд, яка вважала за краще не обідати у них частіше, ніж вони обідали в котеджі, відповіла, що вона прийняти його запрошення ніяк не може, але дочкам надає вирішувати це самим. Проте тим було зовсім не цікаво спостерігати, як містер і місіс Палмер поїдають свій обід, а ніяких інших розваг ці відвідини не обіцяли, і тому вони теж спробували відмовитися: погода он яка погана і обіцяє стати ще гіршою. Але сер Джон і чути ніяких відмовок не хотів: він пришле за ними карету, та й поготів! Леді Мідлтон, хоча вона не умовляла місіс Дешвуд, почала умовляти їх. Місіс Дженнінгс і місіс Палмер приєднали свої благання до їхніх умовлянь — усім їм, мабуть, однаково не хотілося обідати в тісному сімейному колі, і панночкам довелося поступитися.

— Навіщо вони нас запрошують? — сказала Маріанна, щойно гості пішли. — Вважається, що орендна плата за котедж дуже мала, але, проте, ми знімаємо його на вельми тяжких умовах, якщо зобов’язані обідати у них щоразу, коли до них або до нас приїжджають гості!

— Вони продовжують часто запрошувати нас із тієї ж люб’язності і доброти, що й кілька тижнів тому, — заперечила Елінор. — І якщо бувати у них нам стало обтяжливо і нудно, то не тому, що вони стали іншими. Причину слід шукати не в них.

Не встигли панночки Дешвуд увійти до вітальні Бартон-парку в одні двері, як в другі вбігла місіс Палмер, така ж весела і жвава, як і напередодні. Вона потиснула їм усім руки з великою щирістю і висловила надзвичайне захоплення, що знову їх бачить.

— Як добре, що ви прийшли! — сказала вона, сідаючи між Елінор і Маріанною. — День такий похмурий, і я боялася, що ви залишитеся вдома, а це було б жахливо! Адже ми завтра їдемо. І нічого не можна вдіяти, бо на тому тижні ми чекаємо Вестонів. Ми ж приїхали сюди так несподівано! Я нічого не знала, як раптом подають карету, і містер Палмер питає, чи поїду я з ним до Бартона. Він такий дивак! Ніколи ні про що мене не попереджає! Мені так шкода, що ми не зможемо залишитися надовше. Проте, сподіваюся, ми дуже скоро побачимося у Лондоні!

Їм довелося покласти край цим надіям.

— Як?! Не приїдете до Лондона? — вигукнула місіс Палмер зі сміхом. — Таке розчарування! Я можу зняти для вас прегарний будинок, зовсім поряд з нами, на Ганновер-сквер. Ні, ви просто мусите приїхати! Якщо місіс Дешвуд не захоче з’являтися в товаристві, то я вас супроводжуватиму, поки не підійде мій час.

Вони подякували їй, але на всі її умовляння не піддалися.

— Любий мій, — звернулася місіс Палмер до чоловіка, який саме ввійшов до вітальні, — допоможи мені переконати міс Дешвуд і її сестричок, що їм неодмінно треба взимку приїхати до Лондона.

Відповіді від того не надійшло, і, злегка вклонившись гостям, він почав лаяти погоду.

— Така гидота, — сказав він. — У таку погоду геть усе здається бридким. Дощ наводить нудьгу в будинку не менше, ніж коли вийдеш з нього. На знайомі обличчя дивитися осоружно. Якого біса сер Джон не поставив у себе більярда? Мало хто знає, яка це чудова розвага. Сер Джон такий же нестерпний, як і ця погода!

Невдовзі до них приєдналися й інші.

— Боюся, міс Маріанно, — сказав сер Джон, — сьогодні вам доведеться відмовитися від вашої звичайної прогулянки до Алленхема.