Джерело - Айн Ренд
Він навчився компенсувати свою залежність від Рорка. Зранку входив до креслярні, жбурляв по-дитячому легке завдання Роркові на стіл і казав: «Говарде, зроби це для мене, добре? І зроби швидко». Посередині дня він присилав до Рорка хлопця, який голосно казав: «Містер Кітінґ хоче бачити вас у своєму кабінеті негайно». Або ж сам виходив із кабінету, крокував до робочого місця Рорка і казав, звертаючись наче до усіх одразу: «Де, до біса, ці сантехнічні специфікації по Дванадцятій вулиці? О Говарде, пошукай їх у течках, викопай їх для мене, гаразд?».
Спочатку він боявся Роркової реакції. Коли ж реакції не побачив, а лише мовчазний послух, перестав стримуватися. Він відчував фізичне задоволення, наказуючи Рорку, але також — і люте обурення його пасивною поступливістю. Він продовжував, знаючи, що може це робити, поки Рорк не виявляє жодних ознак гніву, і водночас відчайдушно бажаючи спричинити вибух. Жодного вибуху не сталося.
Рорку подобалися ті дні, коли його відсилали інспектувати будівництво. Він пересувався сталевими перекриттями споруд природніше, ніж тротуаром. Робітники з цікавістю спостерігали, як він крокує вузькими планками риштувань або голими балками, що висять над прірвою — так невимушено, як найкращі з них.
Стояв березневий день і небо тьмяно позеленіло, натякаючи на прихід весни. У Центральному парку, на сто п'ятдесят метрів нижче, земля запозичила барви неба, додавши до своєї коричневості весняні відтінки, а озера нагадували уламки скла, розсипані під павутинням оголених гілок. Рорк ішов каркасом того, що мало стати гігантським апарт-готелем, і зупинився перед захопленим працею електриком.
Чоловік завзято трудився, обкручуючи електричний кабель навколо балки. Це завдання вимагало годин напруги і терпіння, хоча доводилося працювати у тісноті, що суперечила всім розрахункам. Рорк постояв, тримаючи руки в кишенях і спостерігаючи за повільною важкою роботою.
Чолов'яга підвів голову і рвучко повернувся до Рорка. У нього була велика голова і таке потворне обличчя, що воно навіть приваблювало; воно не було ані старе, ані опухле, але його вкривали глибокі зморшки, надто масивні щоки звисали наче в бульдога; натомість очі приголомшували — широко розплющені, круглі, кольору китайської блакитної порцеляни.
— Що таке? — сердито запитав електрик. — У чому річ, вилупку?
— Ти гайнуєш час, — сказав Рорк.
— Невже?
— Так.
— Хто б казав!
— Тобі знадобиться кілька годин, щоб обгорнути балку кабелем.
— Знаєш кращий спосіб?
— Так.
— Вали звідси, шмаркачу. Ми тут не любимо розумників із коледжу.
— Виріж отвір у балці та пропусти крізь нього кабелі.
— Що?
— Виріж отвір у балці.
— Чорта лисого я так зроблю!
— До дідька, саме так ти і зробиш.
— Ніде так не роблять.
— Я так робив.
— Ти?
— Усюди так роблять.
— А тут не робитимуть. Тільки не я.
— Тоді це зроблю я.
Чолов'яга заревів:
— Розігнався! Відколи офісні хлопчики вміють робити чоловічу роботу?
— Дай мені свій пальник.
— Обережно, хлопчику! Ти попечеш свої гарнюні рожеві пальчики!
Рорк узяв у чоловіка рукавиці й захисні окуляри, ацетиленовий пальник, став навколішки і спрямував тонку цівку блакитного полум'я в центр балки. Електрик спостерігав за ним стоячи. Роркові руки впевнено стримували хльостку, шиплячу цівку полум'я, здригаючись від її сили, але спрямовуючи в одне місце. Здавалося, що цей синій струмінь, що повільно поглинав метал, виходив не з полум'я, а з Роркової руки.
Він закінчив, відклав пальник і підвівся.
— Господи Ісусе! — мовив електрик. — А ти знаєш, як тримати пальник!
— Схоже на те, еге ж?
Він зняв рукавиці, окуляри і простягнув їх електрику.
— Віднині так і роби. Скажи майстрові, що я так велів.
Електрик шанобливо дивився на отвір, охайно вирізаний у балці. Він пробурмотів:
— Де ти навчився так працювати, рудий?
Роркова повільна вдоволена усмішка виказала, що він зауважив визнання своєї перемоги.
— Я був електриком, сантехніком, заклепником і багато ким іще.
— І паралельно навчався?
— Певним чином.
— Збираєшся стати архітектором?
— Так.
— Ти станеш першим, хто тямить іще в чомусь, окрім гарненьких картинок та прийомів. Побачив би ти цих учених цуциків, яких присилають до нас із контори!
— Якщо ти вибачаєшся, то не варто. Я теж їх не люблю. Повертайся до своїх кабелів. Бувай!
— Бувай, рудий!
Наступного разу, коли Рорк з'явився на цьому будівництві, блакитноокий електрик помахав йому здаля рукою і покликав, щоб запитати поради, якої він не потребував; сказав, що його звати Майк і що він скучив за Рорком за кілька днів. Під час наступного візиту зміна саме виходила з роботи, і Майк зачекав, поки Рорк закінчить інспекцію.
— Може, по кухлю пива, рудий? — запропонував він, коли Рорк вийшов.
— Можна, — погодився Рорк, — дякую.
Вони вмостилися за столиком у кутку кабачка у підвалі, пили пиво, і Майк розповів улюблену історію про те, як гепнувся з п'ятого поверху, коли під ним провалилося риштування, про те, як він зламав три ребра, але вижив, щоб розповідати про це, а Рорк розповідав про свою працю на будівельних майданчиках. Насправді Майка звали Шон Ксав'єр Донніґан, але його справжнє ім'я всі давно забули; у нього був набір інструментів і старий «форд», і він заробляв на прожиття тим, що їздив з однієї великої будови на іншу всією країною. Люди мало що значили для Майка, але їхні вміння він цінував. Він обожнював фаховість у всіх її виявах. Він пристрасно любив свою роботу і не зносив тих, хто не був відданий якійсь одній справі. Він був фахівцем у своїй царині та не цінував нічого, крім майстерності. Його бачення світу було просте: існують майстри і некомпетентні люди; останні його не обходили. Він любив будинки, одначе зневажав усіх архітекторів.
— Був один, рудий, — сказав він повагом за п'ятим кухлем, — лише один, але ти зовсім молодий, щоб знати про нього. Це був єдиний чоловік, який щось тямив у будівництві. Я працював на нього, коли був у твоєму віці.
— І хто ж це був?
— Його звали Генрі Камерон. Думаю, він помер, відтоді багато років минуло. — Рорк довго дивився на нього, а потім мовив:
— Він не помер, Майку. — І додав: — Я працював із ним.
— Ти?
— Майже три роки.
Вони мовчки дивилися один на одного, і це остаточно зміцнило їхню дружбу.
За кілька тижнів Майк якось перестрів Рорка на будівництві та з подивом на потворному обличчі запитав:
— Послухай, Рорк, я чув, як старший казав пацану від підрядника, що ти
