Чорне і сріблясте - Паоло Джордано

роззирнулася навколо:

— Як ми її знайдемо?

Позаяк у день похорону на цвинтар ми не поїхали, то й не знали, де поховано пані А. Котрась із кузин у загальних рисах пояснила Норі, куди йти, але, зважаючи на те, що моя дружина не особливо вміла орієнтуватися у просторі, користі з цих вказівок було небагато.

— Ти казала, що це десь у глибині. Спробуємо піти он туди.

Цвинтарні алеї ми розділили між собою, ніби збиралися шукати скарб. Десь так воно й було.

Знайшов її Емануеле.

— Ходіть сюди! Це тут! — вигукнув він.

Ми цитьнули на нього: мовляв, цвинтар — не те місце, де виховані люди можуть дозволити собі кричати.

— Але ж ми надворі, — запротестував він.

Поміж померлими наш син почувався спокійніше, ніж ми. Згодом я подумав, що вони мали б лише потішитися, зачувши чистий — «співучий», казала вона — голос Емануеле.

Довга мармурова плита була чиста, омита дощем, а може, хтось не так давно приходив сюди її помити. Емануеле виліз на неї. Нора хотіла його зупинити, але я притримав її: Бабетта йому дозволила би. Він погладив кольорову фотографію пані А., зміряв підозріливим поглядом розташований поруч знімок Ренато і сказав:

— Привіт.

Потому ліг долілиць на мармур і довго прислухався, притиснувшись вухом до каменя. Подумки він розмовляв з нею, я певен, бо його уста хоч і ледь-ледь помітно, та все ж ворушилися. Відтак звівся на коліна і зітхнув — зітхнув кумедно і трохи роблено, ніби дорослий.

А тоді вимовив уголос її ім’я:

— Анна.

Італійський письменник, за основним фахом — фізик-теоретик. Народився 19 грудня 1982 р. в Турині. Навчався в Туринському університеті, де працює і зараз; у 2010 р. захистив докторську дисертацій з фізики елементарних частинок.

У січні 2008 р. у видавництві «Мондадорі» вийшов його перший роман «Самотність простих чисел» (La solitudine dei numeri primi), а вже у липні Джордано у віці 26-ти років став наймолодшим в історії лауреатом найпрестжнішої італійської літературної премії «Strega».

«Чорне і сріблясте» (Il nero е I’argento; 2014) — третя книжка письменника. Попри невеликий обсяг, цей майстерно написаний, бездоганний стилістично і дещо елегійний роман не раз спливатиме потім у пам’яті, спонукаючи до роздумів і залишаючи дивний гірко-солодкий післясмак.

Примечания
1

Бабетта Ерсан — головна героїня данського фільму «Бенкет Бабетти» (дан. Babettes gœstebud, 1987) реж. Ґабріеля Акселя, знятого за однойменною повістю Карен Бліксен. У 1988 р. фільм було відзначено премією «Оскар» у номінації «Кращий фільм іноземною мовою» (тут і далі прим. перекладача).

(обратно) 2

«Кафе Анґле» (фр. Café Anglais) — знаменитий паризький ресторан, що існував у 1802-1913 рр. на перетині бульвару Італьєн і Рю-де-Маріво.

(обратно) 3

«Господиня заїзду» (іт. La locandiera) — комедія італійського драматурга Карло Ґольдоні, написана у 1753 р.

(обратно) 4

Кіното (іт. chinotto) — популярний в Італії газований напій, який виготовляють з соку апельсина кіното, що має гіркуватий присмак.

(обратно) 5

«Ай-Ті-Ті» (англ. ITT) — американська корпорація, заснована у 1920 р.; у 1960-1970-х рр. — один із найбільших конгломератів США, який об’єднував сотні різних компаній.

(обратно) 6

Паола Руффо ді Калабрія (Paola Ruffo di Calabria, нар. 1937) — італійська аристократка, дружина бельгійського принца, а згодом короля Альберта II; з 1993-го — королева Бельгії.

(обратно) 7

Маєвтика — окреслене Сократом мистецтво витягувати приховане в людині правильне знання за допомогою майстерних навідних запитань.

(обратно)
Оглавление Пані А. Райська пташка (I) Сироти Безсоння «Господиня заїзду»