I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський

Він навмисне не ставив перед батьками міста питання про освітлення електрикою цих закапелків, піклуючись про те, щоб дух темряви зберігався тут у своїй первісній недоторканності.

Під час екскурсій, тримаючи в руках ліхтаря, він спершу ділився з туристами деякими загальними нарисами з життя середньовічного міста, і тільки після докладного вступу вдавався до переказу легенди про дівчинку з лялькою.

— Зараз ми з вами пройдемо в ту кімнату, де й сталася ця трагедія, — казав, підсвітлюючи ліхтарем знизу власне обличчя і скалячи зуби, наче справжній привид.

Того суботнього ранку містер Кноублох почувався дуже добре. Як завжди, він прокинувся о сьомій, зробив зарядку і здійснив невеликий променад довкола власного будинку.

Потім поснідав поріджем із сушеними бананами, випив склянку апельсинового фрешу, сів у свій елегантний маленький «Остін-метро» й відправився на роботу.

Припаркувавши авто у дворі мерії, привітався з охоронцем.

Ліхтар, що він завжди полишав у неглибокій ніші біля дверей, був на своєму звичному місці. Запаливши його, наглядач рушив униз до підземелля. Подолавши сходи, звернув ліворуч, потім праворуч, потім ще праворуч, опинившись біля входу в кімнату дівчинки-привида, де він хотів трохи прибратися.

— Ну, нарешті, — почувся дитячий голос.

Посеред кімнати колихалися дві постаті, вдягнені в довгі савани.

— Ми чекали на тебе, Кноублоху, адже саме твої предки були серед тих, хто замурував у цій кімнаті нашу сестру, маленьку Енн, — продовжили свою промову привиди і наглядач відчув, як мимоволі по його ногах потекли теплі струмені. — Ми — її рідні брат і сестра Вільям і Агата. Раз на рік нам дозволено з’являтися у цьому світі серед живих людей. Але для цього потрібна жертва. Віднині душа твоя вічно блукатиме цими підземеллями, тримаючи в руках запалений ліхтар, шукаючи виходу звідти, звідки виходу не буває. Діти за гріхи батьків не відповідають. За них відповідають онуки у дванадцятому коліні.

Офіційна медична експертиза надасть висновок, що не старий ще шістдесятичотирирічний чоловік помер від серцевого нападу. Але найдивнішим у всій цій історії буде те, що поруч з тілом слідчі знайдуть порожню пляшку виробленої в Україні російської горілки «Столична».

Поліція навіть відпрацьовуватиме версію про «слід російських спецслужб», бо за часів хрущовської відлиги наглядач чумного кварталу декілька разів відвідував СРСР та був членом комуністичної партії Британії. Слідство тридцятирічної давнини встановило факт його активного листування з американцем Джеймсом Ерл Реєм, який убив Мартіна Лютера Кінга у Мемфісі 4 квітня 1968 року.

У другій половині свого життя містер Кноублох публічно зрікся комуністичної ідеології і став затятим націоналістом, усіляко підтримуючи ідею виходу Шотландії зі складу Об’єднаного королівства.

Тому, аби не привертати зайвої уваги до загадкової смерті такої суперечливої особи, як містер Едвард Кноублох, місцева влада власним коштом, без зайвого розголосу поховала його на цвинтарі Грейфраєрс, у родовому склепі поруч із предками.

Глава четверта

Уже понад три роки Мустафа працював у закусочній «Фіш енд чипс», що на розі Лейт Уок і Дьюк-стрит.

Тяжка праця — вісім годин стояти біля чанів з киплячою олією та смажити у фритюрі різні наїдки. І тільки розумні книжки О-Шо, які він останнім часом читав запоєм, трохи розраджували його сумні емігрантські будні.

У перший день фестивалю Мустафі випала вранішня зміна. Напарник Азіз, що змінився о сьомій, лишив по собі нечищену плиту та незаправлені фритюрниці. Витяжка останніми днями працювала погано. А тут ще величезний тарган виповз із духовки.

— Ах ти мерзота, — Мустафа скинув таргана на підлогу, наступивши на нього ногою.

«Не вбивай живого, бо колись сам станеш подібним до нього», — згадав слова О-Шо. Аж у ту саму мить з духовки виповз ще один тарган. За ним ще один і ще.

Спершу Мустафа душив тарганів ногою на підлозі, а потім вирішив заглянути в духовку, якою давно не користувалися.

— Упс, — тільки й вимовив, коли перед ним прямо з духовки постав в’юнкий чолов’яга в білому тюрбані і довгому, розшитому зірками халаті. Ніг у нього не було, натомість по підлозі волочився зміїний хвіст, на якому той стояв, немов кобра перед нападом.

Мустафа хотів був закричати, але горло звела судома.

Тим часом в’юнкий пан швидко випорпав з-під халата мініатюрний автоген. Дмухнув на нього вогнем і на кінці тонкої трубочки застрибав блакитний вогник.

— А тепер ми приготуємо справжній шотландський хаггіс. Ти любиш хаггіс, Мустафа? — спитав джин у занімілого кухаря і, не дочекавшись відповіді, підкрутив вентиль.

З автогену вдарила жовтогаряча вогняна цівка.

— Так, я люблю хаггіс, — ледве вичавив із себе кухар.

— А як подібна страва з кишок тварин називається в Пакистані?

— Я не знаю...

— Вона називається «смажені пакистанські кишки», — зареготів джин занурюючи палаючу трубку в його живіт.

Крику на горі не чули, бо в приміщенні забігайлівки голосно звучала музика. Це був новий хіт нещодавно створеного дівочого гурту «Спайс герлз» «Wannabe», який ось уже декілька тижнів поспіль утримував перші позиції в британських чартах.

Розрізавши Мустафу автогеном на декілька шматків, вьюнкий пан запхав їх у духовку, поставивши регулятор температури на максимальний режим.

Потім тричі плеснув у долоні, вмить перетворившися у живого Мустафу, який піднявся крутими металевими сходами нагору, тримаючи в руках пляшку горілки «Столична».

— Ти все ж таки купив підробну гидоту? — саркастично поцікавилися сонні колеги, яким Юрій Антонов переповів учорашню історію про українського моряка.

— Людині властиво помилятися, — проказав фейковий Мустафа, ставлячи пляшку на прилавок. — Скуштуйте цей божественний напій і відчуйте свободу.

— Ти що набухався? Що з тобою? Куди ти?

— Сьогодні я свідомо ступаю на шлях пошуку Абсолюту.

Пакистанець потягнувся до прилавка, взяв звідти декілька порцій риби й курячого філе, поклав собі в пакет картоплі, щедро посипав її сіллю та полив згори майонезом. Потім поцікавився:

— Хіба ваша доля — провести все життя у цій забігайлівці? Хіба заради цього ви були послані на цю Землю? Відкрийте в собі творця. Відчуйте свободу. І станьте людьми.

— Ти що, кидаєш зміну? Тебе ж звільнять?

— Господь дбає про душі, які беззастережно впокорилися йому.

— А хто заплатить за рибу та чипси?

— Мої дії виконуються згідно з вказівками господа, — Мустафа підхопив з прилавка декілька баночок «Кока-коли». — Подібні вказівки приходять двома шляхами: через святих — шастрі, й духовного вчителя, а також від самого господа,