I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський

— Може, почнемо з цього?

Бомж спав. Цівка слини з кутика рота скапувала на засмальцьовану сорочку. В бороді заплуталися залишки вечері, крихти тютюну та оранжевий липкий цінник £ 6.99. Поруч із лавою стояли два пакети, повні недоїдків, пластикових пляшок і ганчір’я.

Усю ніч разом з іншими безхатченками та молодими панками вони палили вогнище біля сміттєзвалища, яке ховалося за муніципальними вбиральнями прямо під скелею, на якій розташовано оглядовий майданчик. А як почало сходити сонце розбрелися хто куди спати.

Тереза обмацала обличчя безхатченка рукою. Від її дотиків волоцюга стривожено закрутився уві сні, і, не розтуляючи повік, почав голосно й надсадно кашляти.

— Мені здається, це той самий чувак, якого ми років десять тому залишили без майна? Пам’ятаєш цю історію зі шлюбним контрактом, що він підписав, коли мав маєток і статки в півтора мільйони на рік?

Жаба пильно вдивилася в обличчя сплячого.

— Зажди, як його звали?

— Айк Авнер.

— Точно, Айк Авнер. У тебе гарна пам’ять...

— У мене завжди гарна пам’ять на покидьків, що зраджують своїм законним дружинам...

— Так він же не зраджував. То його дружина все вигадала за твоїм напоученням, та й ти сама підробляла фотографії, де він наче з коханкою?

— Яка різниця? У публічному просторі він був і залишиться зрадником, бо посмів колись заявити, що цей світ збудували чоловіки і жінкам у ньому не місце. Давай йому швидше пляшку. Хай уже здохне швидше...

— Гей, друже, прокидайся, — жаба щосили штурхнула бомжа лапою і той знову зайшовся сухотами, на цей раз розплющивши очі.

— Гей, фак йо маза, якого хєра ви від мене хочете, я вільна людина і маю право спати на лавах, які робилися на мої грошики, коли вони в мене ще були...

— Зі святом, друже, з першим днем фестивалю! — Гренуй простягнув безхатченку пляшку «Столичної».

— Ні фіга собі, що то за пойло? — здивувався той щедрому жесту.

— Шикарна горілка. Ми в росіян купили по п’ять фунтів за пляшку, тому маємо цілий запас, яким не шкода поділитися з гарною людиною на честь свята. Тебе ж звати Айк Авнер, я не помиляюсь?

— Так, курва-мама, а ми що — знайомі?

— Я стежив за твоєю справою, коли дружина відсудила в тебе все майно, а потім пустила по світу. Співчуваю, брате...

— Ох, і не згадуй, брате! У цьому світі все для жінок, а чоловіків винищують. А класні у вас костюми, — безхатченко закурив цигарку, пильно роздивляючись своїх благодійників, — круто так, наче справжні. Що то за персонажі?

— Це Тереза два зуби, чотири протези, — гигикнула жаба убік своєї колежанки. — Пам’ятаєш справу Терези Мейвуд, жінки, що на початку двадцятого сторіччя зжила зо світу трьох своїх офіційних чоловіків і десь пів дюжини коханців. Належала до руху суфражисток, очолюваного Емелін Панкхйорст. У 1916-му вона вдавилася у тюремній камері в Кенонгейті, і стала іконою для сучасних радикальних феміністок.

— Ясно, — сумно кивнув головою безхатченко, — ну, а ти хто?

— А я Ніколя Гренуй, на жаль, не такий відомий, як мій дід Жан-Батіст, про якого Зюськінд років десять тому написав роман «Парфумер». Проте у свій час Ніколя Гренуй був найвідомішім у Європі юристом-шахраєм. Зовнішньо — викапана жаба. За своє життя він підробив понад півтори сотні справ, за якими до смертної кари засудили вісімдесят двох хлопців віком до двадцяти восьми років. Переважно рудоволосих чи блондинів. А все тому, що у 1845 році Ніколя злигався зі знаним французьким парфумером Кролліусом, який робив найкращі у світі парфуми-афродизіаки. Для цього було необхідно мати інгредієнти з максимальною кількістю життєвих флюїдів. Найкраще для того підходили тіла молодих чоловіків, бажано з рудим або блондинистим кольором волосся, що загинули насильницькою смертю. Гренуй наклепами за допомогою підкупу і підставних осіб стряпав справи проти них. Молодиків звинувачували у вбивствах, зґвалтуваннях й інших гріхах і засуджували до смертної кари. Потім він викупав тіла, доставляючи їх Кролліусу. Той же витоплював з них жир, що і був основним інгредієнтом для збуджуючих парфумів. За кожного хлопця отримував по двісті франків золотом. Але основний задум полягав у тому, що саме Гренуй і був адвокатом своїх жертв, майже на всіх процесах відбираючи в їхніх родин куди більші кошти за удаваний захист у судах.

— Ніколи не сумнівався, що юристи — найбридкіші люди на Землі, — гірко зітхнув безхатченко. — Але ваші костюми такі натуральні, факінг шіт...

— Сучасні голлівудські технології, — грайливо заявила Тереза, пересмикнувши цицьками. — Ну що, Ніколя, ходімо?

— Так, мусимо йти, бо на нас чекають друзі... Зі святом, брате!

— Зі святом, — озвався безхатченко, заходившись із цікавістю розглядати незвичні кириличні букви на етикетці.

«Made in Ukraine», — прочитав унизу надпис латинкою, зкручуючи з горлечка золотаву кришку.

Глава друга

— Ну що, оклигають?

— Та де там оклигають!? Після такої дози миш’яку слон не оклигає, не кажучи вже про людину.

— То, може, ще почекаємо?

— Нащо чекати? Хочеш, я зараз відгризу в нього шматок вуха і він не ворухнеться?

— А раптом він ще живий?

— Та де живий!? Подивись, який він сірий...

— А та в туалеті?

— І та вже готова, вже захолола, либонь.

Двійко пацюків сиділи на купі брудної білизни й крізь скельця сріблястих окулярів дивилися на чоловіка у джинсах, який горілиць нерухомо лежав на ліжку. Безживна рука його звисала аж до самої підлоги.

Нарешті тлустіший не витримав, спустився з купи і, крутячи гострим носом у різні боки, підбіг до ліжка, тягнучи за собою рожевого хвоста.

Рука пахла тютюновим димом. Пацюк злегка куснув подушечку великого пальця, але рука не ворухнулася.

Підтягнувшись на передніх лапках, він закинув важкий зад на долоню, і стрибками почав дертися вгору. Його гострі пазурі лишали по собі легкі подряпини на зашерхлій шкірі мерця.

Опинившись на грудях, пацюк поправив окуляри на носі й занурився мордою у гущину чорного волосся. Шкіра із напнутими під нею кістками грудної клітки була твердою і погано бралася на різці.

Випроставши морду з волосяних хащів, він зробив «фр-р-р-р», чхнув і рушив до голови.

Усівшись на борлак, він довго обнюхував підборіддя, яке злегка пахтіло часником, і то був запах смерті.

Сама думка про те, що сьогодні вночі вони із другом так справно