Цурпалки - Марина Соколян
Adoremus, Patrem, et Filium et Spirirtum Sanctam.
Старий помер. А наступного дня ми з Генком поїхали з Ліму. Та мені потрібно було ще досить багато часу, щоб зрозуміти, що це все означало.
По-перше, «Larida» — це замок du Carcasses, a «notre Dame» — так називають і до сьогодні церкву катарів. А по-друге, те, чому ми були свідками, схоже, було церемонією Consolamentum, що за традицією катарів було і хрещенням, і відпущенням гріхів та символізувало перехід від статусу Croyant (віруючий) до стану Parfait (довершений, тобто, пастор). Та, може, я і помиляюся, і Белібаст — це просто випадкове прізвище, а не ім’я нащадка останнього Parfait Лангедока. І може, то було ніяке не consolamentum, а звичайне собі відпущення гріхів, трохи трансформоване під впливом місцевих традицій. Якби тільки я зметикував раніше! Може, я зустрів останніх єретиків Європи, які ще вірили у маніхейський дуалізм і дотримувалися доктрини катарів, а може… Хтозна, що це означає. У мене завжди були проблеми з семіотикою.
Отак і зараз, я не розумів, що означала поведінка жінки, яку я любив. Ми допили портвейн, викурили той мій «вибір досвіду», і, як я і сподівався, того вечора вона залишилася зі мною. Однак, поводилася вона нервово, а потім, гадаючи, що я сплю, довго лежала, притиснувши до себе подушку і дивилася в стелю.
Це був наш останній вечір.
Вона мені нічого не сказала. Та й добре. Між словами і відчуттями народжуються знаки, які я мусив би зрозуміти. Я був сліпим, бо просто не хотів їх бачити. Вона повернулася до того, про кого, тепер я розумію, думала навіть в найкращі наші часи.
Sur la terre de Larida
L’un perde et l’autre gagne…
Якось, десь місяці за два по тому я брів парком, розгрібаючи ногами осінній гербарій. Не можу сказати, що вже зовсім позбувся тонкого шарму наслідків болючої втрати, та був, хотілося сподіватися, на шляху до видужання. На лаві під великим каштаном сиділа дівчина, у стані легкої медитації прикіпівши поглядом до прозорого склепіння з оголених гілок. (Сезон?) Вона була трохи молодшою за ту, що пішла, її невпевнено-руде волосся хвилями падало на плечі, а в очах, коли вона на якусь хвильку глянула на мене, нехай навіть крізь туман стримуваних сліз, спалахнула іскорка вродженого кокетства. За цей вогник, таких, як вона, часом означують не надто доброзичливо.
Цікаво, чи зміг я хоч зараз правильно прочитати запропоновані мені знаки?
― Я перепрошую, ви мене мабуть не знаєте, та у нас з вами є дещо спільне. Це…
Consolamentum?
Хроніки Забодянщини
Епізод І
Незайманку виписали з-за кордону за шалені гроші. Королівського спадкоємця попереджали — і чи одноразово!? — при дворі повинна бути штатна незайманка для урочистих подій! І така була у наявності, та принц Куртезан, ну… як би це точніше, затримався занадто довго на своїй посаді і вже було втратив надію на просування. Король, його батько, був рідкісною паскудою і, поклавши за мету протистояти усіма силами міжгенераційній мобілізації, продовжував жити і володарювати, зводячи роль принца до абсурду. В результаті, коли король врешті дав дуба, принц був вже досить підтоптаним старим циніком, що швидкими темпами просувався на шляху до маразму. Тому і потрібна була незайманка. Однак принц, знову ж таки, занадто довго чекав свого зоряного часу і в процесі всіляко шукав собі застосування. І ось, печальний результат зловживання природними багатствами — рідне королівство вичерпало всі наявні ресурси.
Дівчину привезли в спеціальній кареті для буйних божевільних — лише непробивна криця, міцні ґрати та м’які войлочні стіни могли ґарантувати недоторканість і цілісність цінного вантажу. На королівському подвір’ї її зустрічала озброєна варта і близький до нервового нападу, та сповнений неясних очікувань принц Куртезан. Цнотлива панія виплила з карети, і принц ахнув, підозріло примруживши очі. Панянка не надто схожа була на представницю вимираючого виду — вона пашіла здоров’ям та енергією і, хоч і втомлена подорожжю у цупкому контейнері, дивилася на принца відвертим поглядом одвічної жіночої мудрості. Ну та що вже робити, доведеться довіряти міжнародним стандартам якості (ISO, все таки) — перевірити не можна, не пошкодивши, як би це… основну цінність замовлення. Почали підготовку до процедури.
Власне, для чого принцові незайманка? Йому, силою традиції, було необхідно розшукати у глухому лісі однорога і отримати від нього ознаки легітимності влади. Попередники Куртезана вирішували це по-різному: хто змушував священну тварюку постояти на державній символіці і залишити сліди, а хто просто в лоба отримав копитом, також матеріальний доказ. Загальновідомою є прихильність однорогів до цнотливих громадян, і отже розбещені лібертени, яким виріс занедбаний батьками Куртезан, не мали жодного шансу поспілкуватися з носієм права узаконити обійняття спадкоємцем високої посади.
Тому принцеві довелося звернутися по допомогу за наймом. Передбачалося, що дівчина (а Куртезан замовив власне представницю жіночої когорти; при спробі домогтись послуг незайманого юнака, принца висміяли б на міжнародному рівні), так от, дівчина сяде десь на пеньочку, виставивши на огляд дівочні принади на фоні ландшафту, і одноріг, тварина допитлива і наївна, прийде дослідити рідкісне природнє явище. І тут принц, що сидітиме у засаді в кущах чи нашвидкуруч викопаній траншеї, плигне на однорога і змусить його легітимізувати монархію.
Підготовка йшла повним ходом. В лісочку було вирито і замасковано під натюрель бункер, облаштований комфортно і зі смаком; замовлена дівиця поцепила білу хламиду і сновигала королівською резиденцією, дратуючи адміністративних працівників питаннями типу «то є національна кольорита?», «де то є сортір?» та вимогами показати їй «народний ляйфстайл». Тоді їй пояснили, що її запрошено для виконання відповідального завдання на найвищому рівні, тому потрібно шанувати місцеві традиції і не муляти очі персоналу до інавгураційної процедури. Слід зберігати обережність, позаяк серед рідної адміністрації можуть виявитися ставленики політичної опозиції, які, скориставшись нагодою у темному кутку, можуть завадити принцеві вчасно коронуватися.
Нарешті, настав відповідальний день. Принц, озброєний добрими намірами і панянка у бойовому дезабійє зайняли позиції на лоні природи. Припікало сонечко, панна підсмажувала імпортовані телеса, принц повільно душився добрими намірами, заледве в силі зберігати статус кво. Одноріг виявив кращу витримку і на принаду не реагував. Коли почало сутеніти,
