Свої - Анна Чмутова

Цікаво, Соля зверне увагу на те, що дідове крісло не підходить за кольором до шпалер, якщо вони потраплять у кадр під час цього звіту?

Давид відкидає зайві думки з голови. Подумки налаштовує себе на роботу. Досить сьогодні з нього вже зітхань і рефлексії. Не слухає толком Андрія, який на тлі роздумує про реальну перспективу завести собаку.

Посеред чергового аргументу «за» пса в комору заглядає Сергій, ще один охоронець. З ним Давид перетинається рідко — працюють вони в різних департаментах.

— Що таке?

— Слухай, Давиде, а ти, пам’ятаєш, минулого разу нам прогу чинив на ноуті робочому?

— Що, знову хтось фільми для дорослих дивився на службі? — сміється Андрій.

— Ой, та ну тебе! — відмахується Сергій від чоловіка і знову повертається до Кравця: — То що?

— Гляну. Прямо зараз?

— Бажано.

Давид йде за колегою коридорами. Варто йому ж було один раз полагодити ноутбук, як його кабінет перетворився на маленьку майстерню, де хіба що не просили гарантію дати на ремонт. А все це його вміння виникло через жахливу державну систему. Коли Кравець прийшов працювати в поліцію, комп’ютери там були, звісно. І навіть деякі його колеги вміли користуватися ними. Якщо не брати до уваги, що операційна система не оновлювалася на техніці з тих часів, коли Білл Гейтс ще не був найбагатшою людиною планети, цілком ситуація не була жахливою. Проте Давиду довелось привести комп’ютерні пристрої хоча б у більш-менш пристойний вигляд.

І вже на цій роботі з власної дурості дав зрозуміти, що може поміняти операційну систему, коли хтось із колег абсолютно недалекоглядно відкрив сайти для дорослих посеред робочого дня і напоровся на величезний вірус.

Сергій завертає у свій кабінет, услужливо пропонує Давиду зайняти крісло поруч із ноутбуком.

— Ну подивимося, і чим, кажеш, він тут страждає? — Кравець займає запропоноване місце.

— Та все як завжди. Ти ж знаєш, я в цій техніці не бум-бум. Мені он організувати зустріч безпечну чи в камери цілий день дивитися — то зрозуміло. А ось ці програми ваші, — розводить Сергій руками.

— Гаразд, не плач, помиємо, — бурмоче Кравець. По-хорошому б відмовитися від таких благодійних порятунків чужої сраки, але з іншого боку — робота в них настільки нудна, що колупання в ноутбуці хоч трохи струшують мозок. Давид береться до роботи, а Сергій присідає йому на вуха. То про полуницю на ділянці похваляється, то про похід у новий бар на центральній площі.

— О, а ти бачив, з якою дамочкою наш начальник закрутив? — запитує чоловік після недовгої паузи. Мабуть, перебирав у голові теми, на які може вести мовлення.

— У сенсі? Павло Сергійович має дружину.

— А ти гадаєш, він не гуляє? Дружина — це що ж, обмежувач який? — підіймає брови охоронець. І відразу: — Але я тобі не про нього зараз. Про синка його.

— Тим більше не зрозуміло після твоєї заяви. У старшого теж дружина є.

— І те саме питання від мене. Але я про Макара Павловича.

— Стій, — Давид зацікавлено дивиться на колегу. Особисте життя Гмирі-молодшого його мало цікавить. А ось погляди колеги на життя викликають бажання вступити в полеміку: — А те, що в тебе є дружина, гадаю, ніяк не впливає на твоє особисте життя?

— А я тут причому?

— Ну, у тебе така цікава філософія. Хотілося б докладніше дізнатися. Тут, до речі, — вказує пальцем на ноутбук, — операційну систему простіше перевстановити.

— А ти можеш це зробити?

— Знав би ти, скільки цих систем я змінив, — зітхає чоловік. — То що там із твоєю філософією?

— Ой, Давиде, ну раз ти не зрозумів мене одразу, значить і далі не зрозумієш, — відмахується колега.

— Твоя правда.

— А ти що ж, із цих, — махає невизначено головою чоловік, підбираючи слова, — з тих, хто вірність береже?

— Думаю, так. Я з тих цих.

— Ну й добре, — здувається Сергій, не знайшовши собі однодумця в підступному питанні.

— Ну то й що там із новою пасією Макара Павловича? — уточнює Давид. Усе ж таки розмова спочатку про це йшла. І якось негарно було б повністю проігнорувати зацікавленість Сергія щодо цього питання. Охоронець оживлюється:

— О, у нього, здається, на цей раз усе серйозно.

— І як ти це зрозумів?

— Та ми ж тимчасово особисту охорону їм забезпечуємо. Так от я за ними дві години набережною ходив. Я вже втомився, а вона на своїх підборах хоч би шкандибати почала! Оце жінка!

Давид про себе сміється, намагаючись приховати усмішку. Не занадто перебірливий Сергій у жінках. Достатньо тільки гідно протриматися на підборах дві години. Хоча набережна в них вистелена бруківкою. І справді варто поаплодувати жінці, яка гідно пройшлася підборами на такому покритті. Циркачку чи там собі Гмиря придивився?

— Так і хто вона? Ви ж уже все, мабуть, про неї пробили?

— Ой, та журналістка місцева. До речі, мені здається, не дуже відома. Я її до цього взагалі не бачив.