Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері

— Цікаво, яка вона, душа… душа людини? — замислилася Прісцилла.

— Мабуть, отака, — відповіла Енн, указуючи на розсип сонячного сяйва крізь віття беріз. — Тільки в неї напевне є ще й форма. Я люблю уявляти душі витканими зі світла. Одні переливаються тремтливими рожевими відблисками, інші — мерехтять, наче море під місячними променями. А ще деякі — бліді й прозорі, мов досвітній туман.

— Я десь читала, що душі схожі на квіти, — додала Прісцилла.

— Тоді твоя душа — це золотистий нарцис, — мовила Енн, — а в Діани — червона, червона троянда. А в Джейн — яблуневий цвіт, рожевий, міцний і ніжний.

— А твоя — біла фіалка з бузковими жилками на пелюстках, — підхопила Прісцилла.

Джейн прошепотіла Діані, мовляв, ніяк не збагне, про що вони говорять. А вона, Діана, розуміє?

Додому дівчата верталися в м’якому світлі золотого травневого вечора, з кошиками, повними квітучих нарцисів із саду Естер, на могилу котрої наступного дня Енн віднесла свій букет. Десь у сосновому вітті співали малинівки, у болотах кумкали жаби. Вода в маленьких озерцях між пагорбами мінилася, мов топази й смарагди.

— І все ж ми гарно провели час, — мовила Діана так, наче й сама не вірила в це, збираючись на пікнік.

— Це справді був золотий день, — відповіла Прісцилла.

— Я так страшенно люблю ліс, — озвалася Джейн.

Енн мовчала. Мрійливо вдивляючись у призахідне небо, вона думала про юну Естер Грей.

Розділ 14

ДАРЕМНІ ХВИЛЮВАННЯ

У п’ятницю ввечері, коли Енн йшла додому з пошти, до неї приєдналася пані Лінд. Ця добродійка звично потерпала від надміру церковних та громадських справ.

— Я була в Коттонів. Хотіла, щоб Еліс прийшла на кілька днів, допомогти мені в господарстві, — заявила Рейчел. — Минулого тижня вона вже була тут. Така млява й повільна, але все ж краще, ніж самій давати раду. А зараз вона хвора і прийти не може. І Тімоті сидів там з нею, кашляв і скиглив. Він уже десять років умирає, і вмиратиме ще стільки ж, будь певна. Навіть це зробити як слід не здатен. Нічого не вміє, навіть хворіти. Квола, безпорадна сім’я. Що з ними буде, я не знаю, хоч, може, Провидінню це відомо.

І пані Лінд зітхнула — так, мовби мала величезні сумніви в обізнаності Провидіння щодо цих питань.

— А Марілла у вівторок їздила до окуліста, еге ж? І що він каже? — запитала вона.

— О, він дуже втішений, — радісно відповіла Енн. — Каже, що бачить істотне поліпшення і певен, що сліпота їй уже не загрожує. Хоч і застерігає, що ні читати багато, ні шити вона більше не зможе. А як минає підготовка до благодійного ярмарку?

Спільнота милосердя саме збиралася провести ярмарок та вечерю, і пані Рейчел стояла на чолі приготувань.

— Добре, добре. А ти нагадала мені — пані Аллан пропонує одну з яток облаштувати в стилі старосвітської кухні й продавати там печену квасолю, пончики, пироги й таке інше. Тож зараз ми повсюди збираємо старі меблі й начиння. Пані Флетчер позичить нам вишивані скатертини своєї матері, пані Болтер — старі стільці, а тітка Мері Шоу — буфет із заскленими дверцятами. Може, і Марілла пожертвує свої мідні свічники? Ми ще збираємо старовинний посуд, усе, що можна знайти. Пані Аллан дуже хоче відшукати порцеляновий полумисок з китайським візерунком, але таких, здається, ні в кого нема. Ти, бува, не знаєш, де можна його дістати?

— У панни Джозефіни Баррі є такий полумисок. Я напишу їй — може, вона згодиться вам його позичити, — запропонувала Енн.

— Напиши, будь ласкава. Ярмарок через два тижні. Дядько Ейб Ендрюс пророкує нам дощ і грозу на той час, отож, день безперечно буде погожий.

Дядька Ейба Ендрюса з іншими пророками єднало бодай те, що на рідній землі він не мав великої пошани. Його численні прогнози погоди майже ніколи не справджувались і становили тему для постійних жартів. Пан Елайша Райт, якого всі вважали місцевим дотепником, стверджував, буцім ніхто в Ейвонлі й не думав читати прогноз погоди в шарлоттаунських газетах. Ні, всі просто питали дядька Ейба, на що сподіватися завтра — і чекали протилежного. Нітрохи цим не збентежений, дядько Ейб виголошував нові й нові пророцтва.

— Ми хочемо провести ярмарок до виборів, — продовжувала пані Лінд, — бо приїдуть кандидати й витратять тут силу грошей. Консерватори тільки й знають, що підкуповувати виборців, тож нехай матимуть змогу витратити гроші чесно.

Вірна пам’яті Метью, Енн палко підтримувала консерваторів. Утім, вона промовчала, добре знаючи, що не варто сперечатися на політичні теми з пані Лінд. З пошти дівчина несла листа для Марілли із містечка в Британській Колумбії.

— Це, мабуть, від дядька двійнят, — схвильовано припустила вона, діставшись додому. — О, Марілло, мені так цікаво, що він пише!

— Найкращий спосіб довідатися — це відкрити й прочитати, — різко відповіла Марілла. Пильний спостерігач міг би зауважити, що вона теж хвилюється, хоч сама радше вмерла б, ніж зізналася в цьому.

Енн розірвала конверт і швидко проглянула похапцем і неграмотно написаного листа.

— Цієї весни він дітей забрати не зможе. Пише, що ледь не всю зиму нездужав, і весілля мусив відкласти. Питає, чи згодні ми лишити їх у себе до осені — а тоді вже він спробує все влаштувати. Ми ж згодні, так, Марілло?

— Не бачу іншого виходу, — похмуро буркнула Марілла, хоч потай і відчула значне полегшення. — Та й нам тепер із ними клопіт невеликий… чи просто звикли ми до них. Деві став набагато слухняніший.

— Його манери вже кращі, — стримано мовила Енн, так, начеб не була готова те саме сказати про моральні риси хлопчика.

Напередодні ввечері, повернувшись зі школи, Енн виявила, що Марілла пішла на збори Спільноти милосердя, Дора спить на кухонній канапі, Деві ж у вітальні в буфеті блаженно поглинає з банки славетне Маріллине варення із жовтих слив, — «варення для гостей», як він сам називав його — котре було суворо заборонено чіпати. Вигляд у хлопця був страшенно провинний, коли Енн зненацька наскочила на нього й витягла з буфета.

— Деві Кіт, ти хіба не знаєш, що варення їсти не можна? Тобі ж заборонено відчиняти цей буфет.

— Так, я знав, — винувато мовив Деві, — але, Енн, сливове варення просто страшно смачнюче. Я тільки трошки глянув, а воно таке смачне на вигляд, і я подумав, що тільки скуштую. І я сунув палець… — Енн застогнала… — і облизав його, а воно виявилося ще смачнючіше, ніж я думав, і я взяв ложку і вже