Прозріння - Жозе Сарамаго

є кілька святилищ іншого зразка, де я хотів би, щоб пан міністр внутрішніх справ поставив свою свічку, Поясніть, що ви маєте на увазі, Скажіть принаймні своїм газетам і людям на телебаченні та радіо, щоб вони більше не підливали бензину в вогнище, якщо нам бракує здорового глузду та інтелекту, ми ризикуємо висадити все в повітря, ви повинні заборонити головному редакторові урядової газети робити таку дурість, яку він зробив сьогодні, заявивши, що нинішня ситуація може завершитися в калюжі крові, Ця газета не належить уряду, Якщо ви мені дозволите, пане прем’єр-міністр, я хотів би почути від вас інший коментар, Той чоловічок перевищив свої повноваження, так буває завжди, коли ти хочеш зробити більшу послугу, аніж вимагається від тебе, Пане міністр, Кажіть, Що я повинен, зрештою, зробити зі службовцями муніципальної служби прибирання вулиць, Дозвольте їм працювати, у такий спосіб муніципалітет матиме кращий вигляд в очах населення, а це може нам згодитися в майбутньому, до того ж треба визнати, що страйк був лише одним з елементів нашої стратегії й, безперечно, не найважливішим, Не буде добре для міста ні тепер, ні в майбутньому, якщо муніципалітет буде використаний як воєнна зброя у війні проти своїх громадян, Муніципальна рада не може залишатися поза такою ситуацією, яку ми маємо сьогодні, муніципалітет перебуває в цій країні, а не в якійсь іншій, Я не прошу, щоб нам дозволили перебувати поза ситуацією, я прошу, щоб уряд не ставив перешкод на шляху виконання моїх власних обов’язків, щоб він ніколи не створював у публіки враження, ніби муніципалітет став інструментом його репресивної політики, пробачте за такий вираз, по-перше, тому, що це неправда, а по-друге, тому що цього ніколи не буде, Боюся, я вас не розумію або розумію занадто добре, Пане міністр, одного дня, не знаю, коли саме, це місто знову стане столицею країни, Можливо, й стане, це залежить від того, як далеко зайде заколот, Незалежно від розвитку подій, необхідно, щоб цей муніципалітет зі мною на чолі або з будь-яким іншим головою ніколи не розглядався як спільник або співавтор кривавих репресій, хай навіть і в непрямому розумінні, а уряд, що наказує їх здійснювати, не має іншого виходу, як змиритися з їхніми наслідками, але муніципальна рада повинна діяти в інтересах міста, а не місто діяти в інтересах муніципальної ради, це мені здається очевидним, пане міністр, Настільки очевидним, що дозвольте поставити вам одне запитання, Запитуйте, пане прем’єр-міністр, Ви проголосували чистим бюлетенем, Повторіть, будь ласка, своє запитання, я добре не розчув, Я запитав вас, чи ви проголосували чистим бюлетенем, запитав, чи той бюлетень, який ви опустили до урни, залишився незаповненим, Не можу вам сказати, пане міністр, не можу сказати, Коли все це закінчиться, я сподіваюся, ми з вами поговоримо довше, Як накажете, пане міністр, На добраніч, На добраніч, Мені хотілося б дістатися до вас і поскубти вам вуха, Я вже не в тому віці, пане міністр, Коли вам коли-небудь доведеться стати міністром внутрішніх справ, ви довідаєтеся, що поскубти людині вуха або покарати її в інший спосіб можна незалежно від її віку, Нехай диявол вас не почує, пане міністр, Диявол має добрий слух, і він не потребує, аби йому щось казали гучним голосом.

Ось так закінчилася змістовна розмова між міністром внутрішніх справ і головою муніципальної ради, яка багато чого пояснила, після того як обидва висловили свої погляди, аргументи та думки, проте ця ж таки розмова з великою ймовірністю дезорієнтувала читача, який уже засумнівався в тому, що обидва співрозмовники справді належать, як вони заявили, до партії правих, тієї самої, котра як сила, що перебуває при владі, практикувала брудну політику репресій як у колективному плані, спрямовану на столичне місто, де урядом своєї ж таки країни був запроваджений стан облоги, так і в індивідуальному, де здійснювалися тяжкі допити, детектори брехні, погрози, а можливо, й тортури, хоч істина вимагає від нас сказати, що якщо вони були, ми не можемо це підтвердити, бо не були там присутні, що, власне кажучи, означає небагато, бо так само ми не були присутні при переході через Червоне море по сухому дну, хоч усі присягаються, що такий перехід відбувся. Що стосується міністра внутрішніх справ, то читач уже, певно, помітив, що в обладунку цього незламного воїна, який перебував у стані постійної конкуренції з міністром оборони, утворилася розколина або, якщо сказати простішою мовою, тріщина, в яку можна просунути палець. Раніше так не було, але ми не могли не помітити, як один за одним руйнувалися його плани, з якою швидкістю й легкістю затуплювалося лезо його шпаги, як нам підтвердив щойно прослуханий діалог, який почався з грізними інтонаціями лева, а закінчився жалюгідним хрипінням старої шкапи, щоб не сказати гіршого, зверніть увагу, наприклад, на відсутність пошани до вищих сил, коли міністр мав нахабство стверджувати, що бог глухий від народження. Що ж до голови муніципальної ради, то, користуючись словами міністра внутрішніх справ, ми раді, що він побачив світло, не те світло, яке хотів, щоб побачили столичні виборці, згадуваний міністр, а те світло, яке хтось починає бачити, на думку виборців, що проголосували чистими бюлетенями. У світі часто трапляється, у ці часи, коли ми, як сліпі, спотикаємося й наштовхуємося, завернувши за ближній кут, на чоловіків і жінок у зрілості їхнього існування та процвітання, які у свої вісімнадцять років були не тільки щасливими і веселими, а також, і насамперед, хоробрими революціонерами, сповненими рішучості зруйнувати систему, що панувала в нашій країні, й побудувати на її місці рай братерського життя, а тепер вони з не меншою твердістю й категоричністю перейшли на позиції переконань і практик, переживши які, щоб розігріти й натренувати собі м’язи, спочатку перейшли до однієї з багатьох версій сучасного консерватизму, а потім скотилися до необмеженого й реакційного егоїзму. Якщо застосовувати менш церемонні слова, то ці чоловіки й жінки перед дзеркалом свого життя щодня плюють в обличчя тих, ким вони були раніше, тими плювками, на які вони перетворилися. І якщо політик, який належить до партії правих, чоловік віком від сорока до п’ятдесятьох років, що прожив усе своє життя під парасолькою традиції, овіяної кондиціонованим повітрям біржі й вологим зефіром ринків, переконався у глибокому значенні ненасильницького заколоту в місті, яким йому доручено управляти, то він заслуговує на захват і подяку, так мало ми звикли до таких незвичайних феноменів.

Гадаю, що повз увагу особливо вимогливих читачів і слухачів не проминув той факт, як мало