Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
Проте того вечора Айріні мовчала по-особливому. Йому ніколи не доводилося бачити на її обличчі такого виразу. А що незвичайне завжди будить тривогу, то Сомс стривожився. Він доїв закуску і поквапив покоївку, що змітала кришки зі столу срібною щіткою. Коли вона вийшла з кімнати, він налив у келих вина і спитав:
— Хто-небудь заходив удень?
— Джун.
— Чого їй було треба? — Форсайти вважали за аксіому, що люди навідуються тільки тоді, коли їм чогось треба.— Мабуть, заходила поговорити про свого нареченого?
Айріні промовчала.
— Здається мені,— провадив Сомс,— вона закохана в нього дужче, аніж він у неї. Вона скрізь за ним бігає.
Айріні зміряла його таким поглядом, що він почув себе ніяково.
— Ти не маєш права цього говорити!— вигукнула вона.
— Чому? Це всім видно.
— Ні, не видно. А якщо й видно, то говорити про це не годиться.
Сомс не стримався і скипів.
— Хороша ти в мене дружина!— кинув він, але в душі здивувався, не розуміючи, чого це вона спалахнула: це було на неї не схоже.— Ти схибнулася на тій Джун! Можу тобі сказати одне: тепер, коли вона підчепила Пірата, їй до тебе байдужісінько, ось ти сама переконаєшся. Та однаково тепер ти з нею зустрічатимешся лише зрідка: ми переїжджаємо за місто.
Він радів, що йому пощастило сказати їй цю новину, прикриваючись вибухом обурення, і чекав, що вона буде вражена і запротестує. Проте Айріні не озвалася жодним словом, і це його стривожило:
— Тобі, я бачу, однаково,— довелося йому додати.
— Я вже про це знаю.
Він позирнув на неї гострим поглядом.
— Хто тобі сказав?
— Джун.
— Як вона довідалася?
Айріні не відповіла. Спантеличений і збентежений, він промовив:
— Для Босіні це добра нагода: він зможе себе показати. Мабуть, вона тобі все розповіла?
— Так.
Знову запала мовчанка, потім Сомс запитав:
— Тобі, мабуть, не хочеться переїздити?
Айріні нічого не відповіла.
— Ну, я не знаю, чого ти хочеш. Тут тобі теж не подобається.
— Хіба мої бажання щось важать?
Вона взяла вазу з трояндами і вийшла. Сомс лишився сидіти за столом. Заради чого ж він підписав той контракт? Заради чого збирається витратити десять тисяч фунтів стерлінгів? І йому згадалися слова Босіні: «Жінки — то справжнє лихо!»
Та незабаром він заспокоївся. Могло бути гірше. Вона могла скипіти. Він боявся бурхливішого вибуху. Зрештою, воно й добре, що Джун зламала для нього кригу. Вона, мабуть, вивідала все у Босіні; цього слід було сподіватися.
Він запалив сигарету. Зрештою, Айріні не влаштувала йому сцени! Вона вгамується — це найкраща її риса; вона холодна, але не має звички злоститись. І, дмухнувши димом на сонечко, що повзло по лискучій поверхні столу, він поринув у мрії про будинок. Не треба хвилюватися: ось він піде до неї й помириться. Вона сидітиме в огорненому сутінками дворику під японським тентом і плестиме. Чудовий теплий вечір...
І справді, Джун побувала в Айріні того ж таки дня. Очі її блищали, і вона вигукнула:
— Сомс молодець! Для Філа це чудова нагода — якраз те, чого йому треба!
На обличчі Айріні відбилося щире збентеження, і Джун пояснила:
— Я кажу про ваш новий дім у Робін-Гілі. Що? Невже ви не знаєте?
Айріні не знала.
— Ой, мабуть, я ляпнула зайве!— І, нетерпляче поглянувши на свою приятельку, Джун вигукнула:— Здається, вам до того байдуже. Хіба ви не розумієте, що я про це тільки й мріяла, це нагода, якої він давно чекає. Тепер ви побачите, на що він здатний.— І вона розповіла все, що знала.
Заручившись, вона майже перестала цікавитися справами своєї приятельки і тепер, буваючи з Айріні, весь час звіряла їй свої таємниці; інколи, щиро їй співчуваючи, вона все-таки не могла стримати посмішки, в якій прозирала жаліслива зневага до жінки, котра допустилася такої помилки в своєму житті — такої величезної, безглуздої помилки.
— Йому також доручено й оздобити будинок — все на його розсуд. Це просто чудово...— і Джун засміялась, радісно тремтячи всім своїм маленьким тілом; потім підвела руку і вдарила по мусліновій завісці.— Знаєте, я навіть попросила дядечка Джеймса...— але, згадавши той неприємний інцидент, вона зразу змовкла, і, збагнувши, що приятелька не поділяє її захвату, незабаром попрощалася і пішла. На вулиці вона озирнулась: Айріні й досі стояла на порозі. Джун помахала їй рукою, але Айріні у відповідь лише приклала руку до чола і, повільно повернувшись, зачинила двері...
Сомс зайшов до вітальні й подивився на Айріні крізь вікно.
Вона сиділа нерухомо в затінку японського тенту, видно було, як ворушиться на її білих плечах мереживо — то, дихаючи, підіймалися й опадали її груди.
Але здавалося, що ця мовчазна жінка, котра непорушно сиділа в сутінках, випромінює тепло, що в ній киплять почуття, наче все єство її збурилося і в глибинах його відбувалася якась зміна.
Непомічений, він нишком вернувся в їдальню.
VI. ДЖЕЙМС РОЗВІДУЄ
