БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
На фотелі сидів сам нотар, курив одну за одною грубі сиґарети, вставлені у срібне кільце, припаяне до олов’яного стержня, який опускався зі стелі. Кожна сиґарета була не довша, ніж півсередньої жіночої долоні. Нотар займався тим, що скручував наступну сиґаретку, курячи попередню.
Ще замолоду він вирішив якось керувати власною смертю, а не цілком покладатися на невідомість. Тому захотів установити якщо не термін, то хоча б причину смерті. Зупинився на ракові легенів і почав не обмежувати себе в курінні, щоби бути приреченим на таку смерть.
12. Але досить було комусь прийти, як нотар виймав сиґарету з кільця, садовив відвідувача у свій фотель, висував шухляду, виймав два червоні або жовті солодкі перці - завжди свіжі й соковиті, однією рукою розкладав великий бганий ніж, що теліпався на ремінці коло коліна, вичищав перці, поклавши на долоню, питався, чого налити - паленки, ракії, сливовиці, бехерівки, цуйки, зубрівки, анісівки, ялівцівки, боровічку, наливав повні перці, подавав один гостеві, ставав при столику, виймав із шухляди аркуш паперу, загострений олівець, піднімав пугарчик, казав «дай, Боже», дивлячись просто в очі, випивав, відкушував кусник перцю, відразу ж наливав удруге, припалював сиґарету (сірники мав у кишеньці штанів біля самого пояса, а сірка була приклеєна до однієї з ніжок стола), брав її в ту ж руку, що й начиння, а в ліву - олівець, сильно затягувався димом і вже був готовий слухати.
13. Нотаря називали французьким інженером.
Непрості знайшли його в Рахові і запропонували саме цю роботу, бо він виглядав скромно і геройсько водночас. Такого хочеться здивувати, оповівши щось надзвичайне з власного життя. А Непрості потребували якнайбільше таких історій і байок.
У Рахові французький інженер намовляв людей їхати до Бразилії, виписуючи справжні квитки на корабель з Ґенуї. Колись він дійсно був французьким інженером. Прожив двадцять років у Індокитаї, займаючись дренажними системами, вивчаючи куріння опіуму, тайський бокс, метеликів і орхідеї, дзен. А одночасно дописував етнологічні і геополітичні фейлетони до великих європейських газет. Кілька його листів переклав Осип Шпитко. Їх опублікували в «Ділі», наголошуючи на походженні автора з родини Орликів.
Непрості ходили до Криворівні і порадили Грушевському спровадити французького інженера до Львова. Через Маньчжурію, Туркестан, Персію, Грузію, Одесу, Чернівці, Станіслав, Галич, Рогатин і Винники він нарешті доїхав і дістав працю в етнографічній комісії НТШ. Отримав відрядні, які призначалися Шухевичеві, і виїхав на Гуцульщину. Але досвід кількох малих війн, у які він потрапляв упродовж життя, не дозволяв зраджувати себе як фольклориста. Французький інженер зробив гак до Будапешта і роздобув усі необхідні папери, що давали право вербувати імміґрантів на території Австро-Угорщини.
14. В Ялівці французький інженер одягався однаково кожного дня від 1900-го до 1921 року (Навіть після 1914-го французький інженер сидів у своєму кабінеті, вислуховуючи і нотуючи все, що приходили розповідати різні люди. Оповідачі отримували порядний гонорар, а записи з історіями і мареннями, прозріннями і божевільними ідеями аналізували Непрості). Широчезний білий фланелевий костюм, пошитий без жодного ґудзика, смугасті біло-салатові сорочки, розщеплені на грудях, коркові сандалі. Лише взимку він загортався у ліжник, накидаючи його на голову як каптур.
То французький інженер навчив Себастяна, що самоусвідомлення міститься у підошвах, а сприйняття себе можна міняти, стаючи інакше або на щось інше.
15. Ідею цілого напряму нових фільмів Францискові накинув французький інженер.
В Ялівці діяла невеличка ґалерея. Її власник, Лоці з Берегсаса, знався з добрими художниками - Мункачі, Устияновичем, Копистинським. Романчука він завів до Федьковича, а Водзицькій (значно пізніше, вже як та вернулася з Парижа від Сулоаґи) зробив кілька фотоескізів для «Дівчини за виготовленням писанок». З Іваном Трушем вони були близькими друзями. Лоці багато розказував йому про те, як рослини наново опановують ландшафтами, понівеченими і покинутими людьми. Навіть водив його на етюди під Попа Івана, на зруб. Через багато років Труш повернувся до цієї теми в чудесній серії «Життя пнів». Зрештою, то Лоці вперше показав комусь Дземброню, яка згодом стала улюбленим місцем багатьох художників львівської школи. А Дідушинським він реґулярно відсилав для музею знайдені гуцульські раритети.
16. Сам Лоці ціле життя малював одне і те ж - дерев’яні стаєнки, для кожної корови окремі - на полонині Шеса, дощані вулички між ними і гігантські зарості щавлю, що поступово поїдають своє пристановище.
А що був ґалеристом-професіоналом, то ніколи не виставляв своїх робіт. Зате в чужі часто закохувався. Картини коханки він на якийсь час брав додому і жив у їхній присутності, переносячи із собою зі спальні до кухні, з кухні до кабінету, з кабінету на ґалерею, з ґалереї до лазнички. І життя Лоці значною мірою залежало від картини, яка тоді мешкала в нього.
17. У ґалереї практикувалися незвичні речі. Щодня Лоці перевішував картини, цілковито змінюючи їхні діалоги. Часто покупці, обравши якусь картину одного дня, не могли впізнати її наступного ранку. Стелею ґалереї служив шкляний резервуар із дощівкою. Освітлення залу Лоці міняв, накриваючи ту чи іншу частину резервуара смерековим галуззям. Але найважливіше - картини можна було випозичати, як книжки в бібліотеці. Замовлення найдорожчого готелю Лоці комплектував сам, відповідно до заповідженої оказії.
18. Лоці був єдиним у Ялівці, в кого достигав сортовий виноград. Виноградник ріс уздовж стежки між домом і ґалереєю. Проходячи стежкою, Лоці обов’язково обривав хоча б одну китицю винограду. Так тривало від моменту, коли з’являється зав’язь, до остаточного дозрівання. У вересні китиць залишалося всього кількадесят, зате вони ставали достиглими, як у Токаї, повністю використовуючи виноградні сили, яких уже не потребували знищені ґрона.
Хоча Франциск приятелював із ґалеристом, навіть він не здогадувався, що Лоці працює на Непростих.
19. Якось французький інженер сказав Францові, що чув від Лоці.
Той розповів, як до ґалереї прийшов один дідич із Тересви і попросив намалювати йому картину, на якій було би видно, що відбувається зліва за рамою у сцені битви під Хотином, яку він придбав тут рік тому. Дідич підозрював, що звідти може вдарити гармата просто по ар’єрґарду уланів, і це не давало йому спокою.
Це якраз те, чим анімація краща від живопису, сказав французький інженер.
20. Франциск придумав точнішу методику. Він знімав побільшену репродукцію якоїсь відомої картини - це ставало другою частиною кожного фільму. Для
