💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Помилка - Світлана Талан

Читаємо онлайн Помилка - Світлана Талан
вони розлучаться й не побачаться більше ніколи. Їй можна бути легковажною, нерозумною і навіть розпусною. Можна робити те, що підказує не тверезий розум, а охоплене бажанням тіло. Їй не треба боятися осуду і вранці червоніти від сорому. Вероніка язиком провела по його вуху, ніжно прикусила й посмоктала губами мочку. Вона губами то ледь торкалася шиї, то прикушувала, то відтягувала шкіру. Вона заривалася обличчям у «хутро» на його грудях, цілувала нижче пупка, крутила між пальцями соски. Їхні тіла звивалися, спліталися у всіляких варіантах, і не було ніякого сорому. Усе, про що таємно мріялося ночами… Тільки спопеляючий до знемоги пристрасний секс – і жодних табу. Одна пристрасна ніч – і знову будуть роки стриманості. І знову чоловік буде говорити: «Повернись так, тобі буде приємно». «Може, не треба?» – без надії запитає вона. «Я ж знаю, як тобі буде краще», – скаже він. Він усе за неї знає. Вона – його власність. А вона не хоче так! Вона прагне звиватися від пристрасті, зняти всі заборони, забути себе і знати, що секс і любов не підвладні ніяким законам і правилам моралі…

– Кохай мене, кохай! – шепотіла вона, цілуючи гаряче тіло Захара. – Люби так, як ніколи не любив.

– Так, так, так, – шепотів він, покриваючи спрагле, податливе, як теплий віск, тіло запальними поцілунками…


«Лексус» виїхав на дорогу, аж коли розвиднілося. Вероніка не відчувала сорому. Минулої ночі вона пізнала, як то – бути по-справжньому бажаною, розкутою; вона просто була сама собою. Добре, що по телефону в перерві між заняттям сексом знайшла час попередити Кіру, що не прийде до неї додому на ніч. Щоправда, тепер доведеться вигадати, де провела ніч, і не тому, що вона не довіряє подрузі, а тому що де двоє – немає місця третьому. Вона назвала Захару номер свого мобільного телефону, але це не важливо, він його не записував і під час пристрасті навряд чи запам’ятав. Вони зустрілися, щоб розлучитися вже назавжди. Ця ніч залишиться в її пам’яті як найпрекрасніший спогад на всі роки. Кажуть, у кожного в шафі є свій скелет. Тепер і в неї буде таємниця, маленький секрет про ніч божевільної пристрасті без жодних зобов’язань. І совість не буде її мучити. Вона жінка, а не колода чи тіло для задоволення фізіологічних потреб чоловіка. Вероніка це знала точно…

Розділ 22

Дівчинка зустрічає тітку Вероніку в фойє дитбудинку. Їй дуже кортить назвати її мамою, хоча вона знає, що жінка з чорною валізою, яка приїхала до неї, не її мама. Але так хочеться, щоб усі подружки, які з цікавістю спостерігали за нею, позаздрили. У них немає мам, а в Діани є! Нехай ненадовго, на один день, але вона є!

– Мама приїхала! – навмисно дуже голосно кричить Діана й біжить назустріч тітці Вероніці. Дівчинка потрапляє в обійми тієї, на яку так довго чекала. У неї прохолодне пальто (щойно з вулиці!), м’які губи, які цілують дівчинку в щічку, і руки пахнуть апельсинами. Значить, тітка Вероніка привезла «під ялинку» апельсини і, напевно, шоколадні цукерки. Вона дуже добра й ласкава, Діана любить тітку Вероніку.

– Як ти, моя ластівко? – запитує тітка Вероніка, саджаючи Діану на коліна. Діана кидає гордий погляд у бік застиглих із роззявленими ротами подружок. Їх ніхто тут не називає ластівками.

– Добре! – всміхається Діана й обіймає за шию тітку Вероніку, притискається до неї всім тілом. – Я чекала на тебе.

– Знаю, сонечко, знаю.

– Чому ти так довго не приїжджала?

– Не могла. Дуже далеко мені їхати.

– Ти ще приїдеш?

– Звичайно! Обов’язково приїду! А де Тимурчик?

– Я його зараз приведу. А ти не підеш, поки я за ним збігаю? – запитує дівчинка, скоса поглядаючи на важку валізу з подарунками.

– Ні, – тітка цілує Діану, – приведи братика, і ми з вами будемо діставати подарунки, а ви мені розповісте, як ви тут живете.

Діана з нетерпінням чекає, коли тітка розстебне «блискавку» сумки та вручить їм із братом те, що там лежить. Їм дають у дитбудинку на свята подарунки, але вона любить те, що привозить їй тітка. Неважливо, що там: апельсини, яблука, печиво чи домашнє варення. Головне, що це все буде належати Діані, і вона сама зможе розпорядитися подарунками. Вона буде сама вирішувати, кого з дівчаток пригостити, а от своїм кривдникам нічого не дасть. «Це мені привезла мама», – скаже вона їм. І нехай собі говорять, що до неї приїжджала тітка, а не мама. Це вони все від заздрості, тому, що злі. А добрим подружкам вона дасть і цукерок, і печива, і яблук, крім одного…

– А це тобі, Діаночко, нове літнє платтячко! – каже тітка. Вона шурхотить пакетом на дні валізи, і від цього в дівчинки перехоплює подих.

– Мені?!

– Тобі, сонечко, тобі. Подобається?

– Дуже!

Дівчинка приймає в подарунок те, про що мріяла. Вона дуже любить вбиратися. Для того, щоб походити по спальні в чужій, але для неї новій сукні, вона готова віддати найбільший апельсин навіть недобрій, злій дівчинці. А тут нове і її власне плаття! Діана розглядає рюші платтячка, торкає пальчиками тканину й питає:

– Можна приміряти?

– Хочеш зараз?

– Так!

– Вона б цілими днями крутилася перед дзеркалом у нових сукнях, – говорить стриманий і небалакучий Тимур. Він прийняв подарунок, – светр, – але навіть не став розгортати його, обмежившись стриманим «спасибі».

– Гарно? – запитує Діана, вбравшись в обновку. Вона покрутилася на одній ніжці посеред кімнати – і сукня розгорнулася внизу, як парашут.

– Дуже красиво! – каже тітка Вероніка. – Ти в ньому схожа на прекрасну Дюймовочку.

– Не обманюєш? – примружила очі дівчинка.

– Хіба я коли-небудь тебе обманювала?

– Ні, не обманювала. А я наступного року піду до школи!

– Ти будеш добре вчитися? Слухатимешся вчителів? – запитує тітка Вероніка, на руки якої забралася Діана в новій сукні.

– Так, я буду добре вчитися, навчуся рахувати до мільйона й писати букви в зошиті.

– От і розумниця! А потім ти закінчиш школу, у тебе буде випускний бал, і я тобі пошию таке гарне плаття, якого ні в кого не буде!

– Не обдуриш? – Діана міцніше притискається до жінки.

– Хіба я тебе колись обманювала?

Тітка Вероніка завжди від’їжджала ввечері. Діана проводжала її до порога, і завжди хотілося плакати. Тітка розцілувала на прощання Діану й Тимура.

– Не сумуйте, – сказала вона.

– А ти ще приїдеш? – Діана взяла її за руку.

– Приїду.

– Ти точно мені пошиєш найгарніше плаття?

– Точніше не буває!

Тітка Вероніка зникає за дверима, щоб поїхати вже назавжди. Вона більше ніколи не привезе їй новий одяг. І

Відгуки про книгу Помилка - Світлана Талан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: