Ми проти вас - Фредрік Бакман
На острові посеред озера далеко в лісі Майя пише про це пісні, тому що не знаходить сили бути вдома і бачити те, що там відбувається.
Мінне поле
Це — мінне поле; ви ходите просто по ньому,
Мов не бажаєте знати, що міна тут — кожне слово.
Та коли під чиєюсь ногою почується тихе «клац» —
Тоді таким незворотним стане усе нараз.
Жертві найбільше болить те, що жертвами стали ви.
Я не здатна нічого змінити, хай яких докладаю зусиль.
Здається, померла я — хоронити ж доводиться вас,
Так ніби зламав він мене, а вибух забрав усіх нас.
* * *
Чоловіки в чорних куртках, потиснувши Адрі руку, йдуть до своїх авто, але Теему залишається й закурює сигарету. Адрі запихає собі під губу порцію снюсу, завбільшки з дитячий кулачок. Вона теж не дурна, їй добре відомо, хто такі люди з «Групи» і на що вони здатні, але Адрі — людина практична.
Одного літа, кілька років тому, в Бйорнстаді сталася серія пограбувань. Банда приїжджала серед ночі кількома фургонами, під час одного грабунку вони побили старого чоловіка, який намагався їм завадити, а іншого разу, коли відбувалася крадіжка, поліцію викликав сусід. Через три години приїхало одне-єдине поліцейське авто. Адрі пам’ятала, як за кілька місяців перед грабунками надійшов сигнал з підозрою, що в лісах неподалік браконьєри полюють на вовків, і того разу поліція прибула на гелікоптері, прихопивши ще й чортів кримінальний підрозділ і спецгрупу. Можна мати різні думки з цього приводу — правильно це чи ні, але Адрі, побачивши, що вовкам тут надають кращу охорону, ніж пенсіонерам, має більшу довіру до злочинців, які живуть поруч, аніж до злочинців в уряді й міській адміністрації. І про мораль тут узагалі не йдеться. Більшість людей за своєю суттю — такі ж, як і вона: практичні.
Коли банда грабіжників з’явилася знову, на них уже чекали чоловіки в чорних куртках. Решта мешканців Бйорнстада тієї ночі замкнули свої двері, підкрутили гучність у телевізорах, і потім ніхто нічого не запитував. Відтоді пограбувань більше не було. Теему справді безумець, і щодо цього Адрі не стане сперечатися, але він любить це місто так само, як і вона. А ще Теему любить хокей. І зараз він задоволено усміхається:
— То що, восени Беньї буде грати в основній команді? Твою ж мать, оце ти, напевно, гордишся! Бачила жеребкування? Він психує?
Адрі киває. Вона розуміє, що на арені Беньї має все, що Теему хоче бачити у гравці від Бйорнстада: він жорстокий, безстрашний, злий. А ще Беньї — звідсіля, місцевий талант, сусідський хлопчисько. Таким чоловікам, як Теему, це до смаку. Звичайно, Адрі бачила жеребкування, сьогодні зранку з’явилося в інтернеті. Восени в першому матчі «Бйорнстад» зустрічається з «Гед-Хокеєм».
— Він буде грати, якщо ще щось залишиться від «Бйорнстад-Хокею», — стримано пирхає Адрі.
Теему усміхається, але по його погляду складно зрозуміти, що він про це думає.
— Ми сподіваємося, що Петер Андерссон порішає проблеми.
Адрі примружується і не зводить з Теему очей. Це «Група» на зустрічі минулої весни доклалася до того, щоб за результатами голосування Петера залишили спортивним директором клубу. Довести ніхто не може, але всім про це відомо. Без голосів «Групи» Петер мусив би їхати звідси. Але тепер клуб втратив майже всіх спонсорів — вони перейшли у Гед, і для «Групи» це був великий ризик. Рамона, власниця пабу «Хутро», часто каже, що «Теему, може, й не знає, що правильно, а що ні, але, вашу мать, він уміє розрізнити добро і зло». Можливо, вона має рацію. «Група» виступила проти Кевіна, зіркового гравця, і стала на бік спортивного директора та його доньки. Але спортивний директор зробить небезпечний крок, якщо зараз дозволить, щоб клуб «Групи» став банкрутом.
— Ви справді довіряєте Петеру? Я бачила в газеті некролог з його іменем, — кидає Адрі.
Теему піднімає брову.
— Може, хтось захотів пожартувати?
— Або ж хтось із твоєї трибуни вирішив послати йому звістку!
Теему з удаваним занепокоєнням чухає чоло.
— У нас велика трибуна. Я всіх не проконтролюю.
— Якщо Беньї вплутається у щось подібне, я вас приб’ю!
Теему зненацька заходиться реготом, аж між деревами йде луна.
— Зі мною, Адрі, мало хто так розмовляє.
— Я — мало хто.
Теему, не гасячи сигарету, припалює наступну.
— Це ж ти навчила брата грати в хокей?
— Я навчила його битися.
Між деревами знову розходиться регіт Теему.
— Якщо ви зараз станете битися, хто переможе?
Адрі опускає очі. Її голос важчає.
— Я. Тому що в мене є несправедлива перевага. Беньї не може скривдити тих, кого любить.
Теему схвально киває. Поплескує Адрі по руці й каже:
— На арені нам від Беньї потрібно лише одне. Того самого ми вимагаємо від усіх.
— Щоб він зробив усе можливе і розважився? — гостро уточнює Адрі.
Теему всміхається. За мить усміхається й Адрі. Вона знає, що Теему має на увазі. «Перемога». У цих краях усі вимагають лише і тільки цього. Теему простягає їй конверт:
— Рамона чула, що ти разом із Суне організовуєш дівчачу команду для п’ятирічок. Це вам від фонду.
Адрі здивовано піднімає на нього погляд. «Фонд» — це невеличка каса, яку Рамона тримає у себе в пабі для тих завсідників, які ставали безробітними і не могли оплачувати рахунки. У тій касі осідають усі чайові, а в пабі «Хутро» на чай залишають значно більше, ніж можна подумати. Теему завжди платить за своє пиво вдвічі більше, бо якось, іще коли він був малим і випхав за двері одного з найлютіших маминих бой-френдів, хтось прийшов до них ось із таким конвертом. Теему більше не дозволив піднімати руку на маму а коли став дорослим і створив «Групу», ніколи не забував щедрості завсідників Рамониного пабу. Тому зараз він каже:
— Це на ключки й ковзани. Чи що там іще вам, дівчатам, потрібно.
Адрі вдячно киває. Коли Теему рушає до автомобіля, вона гукає йому:
— Гей! Дай Петеру Андерссону шанс! Може, він
