Ми проти вас - Фредрік Бакман

Бубу плаче, слухаючи розповідь мами, але вона плаче ще більше. Бубу вже не той малий хлопчик, який застрибував мамі в обійми, тепер він достатньо дорослий, щоб у його грудях умістилося найбільше горе, і достатньо високий та сильний, щоб підняти свою маму на руки й нести її додому, поки вона розповідає, що скоро помре. Мама шепоче синові, притулившись до його шиї:

— Ти завжди був найкращим у світі старшим братом. Тепер мусиш стати ще кращим.

Увечері вона чує, як Бубу читає «Гаррі Поттера» молодшим сестрам. Уночі Кабан заварює слабкий чай, Бубу заходить до ванної і притримує мамі волосся, поки вона блює. Коли мама вже лежить у ліжку, син витирає її щоки і каже:

— Сказати тобі щось дурне? Знаєш, ти завжди говориш, що я ніколи не знайду собі дівчину, тому що в мене завищені вимоги. Але це все через тебе. Мені потрібна дівчина, яка буде дивитися на мене так, як ви з татом дивитеся одне на одного.

Анн-Катрін міцно притуляє до свого чола його велику, дурну, твердолобу голову. Їй так хочеться побачити, як він одружується. Стає батьком. Часом життя буває таким достобіса тяжким, таким тяжким, аж неможливо витримати. Навіть якщо так і має бути.

* * *

Катя майже завершує роботу з останніми паперами, коли до неї вбігає охоронець. Їй одразу стає зрозуміло, що вже пізно.

Ніхто із завсідників «Комори» не мав охоти починати з Беньї бійку через його татуювання, але хтось зателефонував кільком чоловікам, яким не була властива така ж толерантність до свободи творчості. Один із чоловіків має на передпліччі татуювання бика. Коли вони заходять до бару, Беньї повертається до «сорочки-поло»:

— А от ЗАРАЗ можеш пересісти!

Кажучи це, він усміхається, ніби шкодлива дитина, яка підклала подушку-пукавку під диванне сидіння. Жоден із тих чоловіків біля дверей навіть і близько не такий натренований, як Беньї, але їх четверо, а Беньї — один. Беньї жваво зістрибує з барного стільця, ніби радіє, що їх так багато і сили рівні. Чоловіки не кидаються на нього — він сам підходить до них, від чого вони розгублюються саме на таку кількість секунд, щоб Беньї миттю здобув перевагу. Чоловік із татуюванням бика хапає зі столу порожню пляшку з-під пива, тому Беньї вирішує спершу врізати йому. Але, звісно, не встигає цього зробити.

«Сорочка-поло» за барною стійкою бачить, як із кабінету вилітає Катя і кидається прямісінько в гущу. Відштовхує чоловіка з пляшкою в руках до стіни й кричить:

— Тільки один твій, бляха, удар ось тут у барі — і цілий рік будеш напиватися вдома в кутку!

Далі Катя звивається поперед Беньї, вона добре знає цей його погляд. Як у старшої сестри Адрі, як у їхнього тата. Якщо війни нема, вони її починають.

— Беньї… тільки не тут, не сьогодні, я тебе прошу… — шепоче вона.

Катя кладе руки братові на груди, відчуває, як б’ється його серце. Пульс спокійний, дихання рівне. Четверо дорослих чоловіків хочуть побити його до смерті, а він навіть не боїться. Ніщо так не жахає Катю, як це.

Беньї дивиться сестрі в очі. Такі ж, як у їхньої мами, та й Катя нечасто щось просить у свого молодшого брата. Тому Беньї цілує її в щоку і глузливо регоче над чотирма чоловіками, які стоять у дверях.

— То ви заходите чи вже йдете? Я збираюся додому, а ви, якщо не збираєтеся тертися тут своїми хрінами, може, трохи посунетеся?

Чоловіки косо глипають на Катю й охоронців і врешті відступають. Але попередження зроблено: у Геді більше не прийматимуть людей із татуюваннями ведмедя. Нехай у Бйорнстаді є якась «Група», але тут теж знайдуться чоловіки, які готові виступити.

Проходячи крізь двері, Беньї голосно сміється. У чоловіків, які залишаються позаду, від люті смикаються плечі. Один із них бурмоче до Каті:

— Твоєму братові пощастило, що в нього така сестра. Ти щойно врятувала йому життя.

Катя кидає на нього розлючений погляд:

— Ти так думаєш? Справді? Що це ЙОГО життя я врятувала?

Чоловік робить спробу самовпевнено посміхнутись, але шкіра йому ніби прилипла до вилиць. Катя фиркає. Вона забирає свої речі з кабінету і під’їжджає машиною до виходу, але Беньї вже зник у темряві ночі, щоб сестра його не знайшла.

* * *

Кожен спорт дурнуватий. Кожна гра ідіотська. Дві ключки і м’ячик, піт і відсапування — для чого це? Щоб ми в миті розпачу могли вдати, ніби лише це має значення.

Уночі Кабан і Бубу прибирають підлогу в майстерні. Батько й син, вони ніколи не мали звички багато говорити, і тепер їм обом, напевно, страшно, що замість розмови вони можуть обрати найпростішу альтернативу. В їхньому домі, як і в усіх інших будинках, є пляшки з алкоголем. Тому вони вирішують зробити по-іншому: викочують автомобілі, пересувають обладнання, аж поки гараж не стає порожнім.

Далі беруть кожен свою ключку і тенісний м’ячик. Вони грають цілу ніч, обливаються потом і тяжко дихають, ніби лише це має значення.

* * *

Коли позаду Беньї зачиняються двері, він сам-один заглиблюється в ліс на пару сотень метрів. Потім зупиняється, запхавши руки в кишені, і роззирається. Ніби зважує, що робити далі: знайти цього вечора ще якусь проблему на свою голову чи вибрати дерево, на яке можна вилізти і накуритися трави, поки не зморить сон. Голос позаду нього лунає очікувано й несподівано водночас:

— Я ніколи в житті не ліз у бійки, тому з мене буде небагато допомоги, якщо ти далі маєш на думці пригоди. Але я радо випив би пива в якомусь іншому місці… — каже чоловік у сорочці-поло.

Беньї озирається через плече.

— Знаєш, де тут є нормальні нічні клуби?

Чоловік заходиться сміхом.

— Я вже казав, що живу тут усього чотири години. Але є… мій будинок. А там холодильник.

Дотепер він ніколи так не робив, не запрошував одразу когось додому, це не для нього. Але Беньї, мабуть, знає, як додати людям спонтанності. І нерозважливості також.

Вони рушають дорогою через ліс. Чоловік винаймає будиночок у кемпінгу, що розташований далеко від Геда, трохи ближче до Бйорнстада, але на достатній віддалі від обох міст, щоб ніхто нічого не побачив. Вони починають цілуватися ще в коридорі. Коли чоловік прокидається наступного ранку, Беньї вже нема.

Чоловік знаходить свою книжку на підлозі, там, де випустив її з рук, між вхідними дверима і спальнею. Він перегортає сторінки й нарешті знаходить цитату, яку шукав: «Треба ще мати