Ми проти вас - Фредрік Бакман
Наприкінці записника, знайденого під Майїним ліжком, Лео натрапляє на текст, який називається «Сірник». Він обережно вириває сторінку і запихає її собі до кишені. А тоді йде до озера на пляж.
Лео весь час роздряпує себе, сильно й глибоко. І якомога нижче стягує рукави светра.
Ті дні, коли лив дощ, могли би дати шанс Бйорнстаду і Геду охолодити емоції, але Вільям Лют, навпаки, весь час тільки обливався потом. Якось його тренер сказав йому, що ніколи не бачив, щоб хтось «грав із таким великим бажанням самоствердження». Можливо, для тренера то була спроба розговорити Вільяма, щоб той поділився своїми комплексами, але хлопець сприйняв сказане за комплімент.
Вільям увесь період дорослішання боровся за те, щоб знову стати найкращим другом Кевіна. Ще малими дітьми вони були найкращими друзями, возилися на педальних автомобілях перед Кевіновим будинком і грали у флорбол у Вільямовому підвалі. Потім почали ходити на хокей, і тут зненацька з’явився Беньї. Після цього Кевін уже не ставав ближче до Вільяма на командних фотографіях. Вільям з усіх сил старався допекти Беньї, дражнив його через ношений дешевий одяг і називав «санчатником». Аж поки Беньї не заїхав йому санчатами по обличчю. За ті образи Вільям заплатив передніми зубами і повагою роздягальні. Вільямова мама вимагала, щоб Беньї покарали за «напад», але клуб нічого не зробив.
Коли хлопці подорослішали, Вільям намагався затьмарити Беньї, вихваляючись усіма дівчатами, з якими він начебто переспав, і показував із себе найвеселішого Кевінового дружбана на вечірках, зовсім не такого, як той дереволаз-наркоман. Звісно, Вільям обманював — він залишався незайманим довше за більшість хлопців із команди. І ось одного дня Кевін зайшов до роздягальні й гукнув: «Вільяме! Там у коридорі на тебе чекають твої дівчата!». Вільям зніяковіло встав — у коридорі нікого не було, лише на підлозі лежала пачка білих шкарпеток, п’ять пар. Кевін глузливо зареготав: «Тепер твоїй старій не треба закладати прання ЩОРАЗУ, коли ти зберешся „переспати“ зі своєю дівчиною!». Вільям ніколи не забуде, як уся команда зайшлася реготом. Особливо — Беньї. Вільям роками грав із бажанням самоствердження на плечах — а що тепер? «Гед-Хокей» став для нього новим стартом, шансом нарешті бути лідером. Він не збирається залишатися хлопцем зі шкарпетками.
Поки того літа лили дощі, Вільям безперестанку займався силовими тренуваннями і переглядав викладене в інтернет відео, на якому горіли його червоні прапори «Гед-Хокею». Знову і знову. Він сподівався знайти хоч якусь підказку, яка б вивела його на того малого боягузливого щура, який усе це затіяв, і врешті йому вдалося дещо розгледіти: рука, яка тримала запальничку, була невеликою, як у школяра середніх класів, а коли над зап’ястям задерся рукав светра, стало видно шкіру, всю в подряпинах.
Вільям телефонує найбільшим хлопцям зі своєї команди. Вони купують сигарети і йдуть на пляж.
* * *
Сірник
Якщо є темна кімната, де замкнутий хтось, хто дуже боїться пітьми,
Якщо він тут, бо життя — то гидке паскудство, а страх — то чорна липка павутина,
Якщо в цій кімнаті, знайшовши останній сірник у кишені, раптово опинишся ти,
То запали його, запали, навіть якщо там стоятиме гострий запах бензину.
Всього лише кілька градусів сніг від дощу відділяють,
Будинки тягнуться вгору, та всі вони стануть золою.
Ти показав мені те, що більше за смерть лякає,
І нехай я згорю дотла — та горітиму разом з тобою.
* * *
Коли в Бйорнстад повертається сонце, берег озера знову заповнюють підлітки, вдаючи, ніби не витріщаються на частини тіл одне одного. Спочатку на пляжі весело й гамірно, але за якийсь час уздовж краю води розповзається перелякана тиша. Двоє хлопців залізають на дерево і вішають на нього нові прапори «Гед-Хокею». Потім між килимками починає пошуки Вільям Лют, він зупиняється біля кожного хлопця з середніх класів і простягає до нього сигарету:
— Маєш запальничку?
Ніхто не дивиться йому в очі. Вільям хапає кожного хлопця за руку і шукає на шкірі подряпини. Він і сам не знає, що сподівається знайти: хто ж наважиться в чомусь зізнатися перед ним? Але Лют хоче принаймні налякати їх. Щоб вони не посміли знову провокувати його команду. З кожним підлітком, який хитає головою, опустивши погляд у пісок, Лютові трохи відлягає від серця, бо кожен малий, який не наважиться закурити ще ціле літо після такого допиту, додає йому відчуття власної важливості.
І тут чується оте клацання. Один раз, потім одразу другий, а тоді коротке шипіння, коли загорається полум’я. І напружений голос за спиною у Вільяма:
— У мене є запальничка!
Пальці в Лео не тремтять. Задирається рукав його светра. Яскріють подряпини.
* * *
«Що… що ти маєш на увазі: ти чимало про мене знаєш?» — учора Петер насилу видавив із себе ці слова. Річард Тео відповів безтурботно, мало не розвеселено: «Я знаю, що „Бйорнстад-Хокей“ має максимум три місяці до банкрутства, навіть якщо твій приятель Фрак продасть іще одну свою крамницю. І знаю, що тренер основної команди, Суне, хворий».
Петер аж рота роззявив. На початку літа в Суне почалися проблеми з серцем: його знайшла Адрі Овіч, коли він не прийшов на заняття недавно створеної ковзанярської школи для дівчат; Суне лежав на підлозі у своєму будинку. Адрі зателефонувала Петеру з лікарні, але Суне попросив їх обох нікому нічого не розповідати. То йому просто «трохи потемніло в очах», а Суне не хотів стати «якимсь чортовим мучеником».
Вони, звісно ж, мовчали, але, якщо відверто, не лише заради Суне — Петер мав на це егоїстичні причини: він не міг найняти нового тренера без спонсорів і грошей, без тренера не міг переконати нових гравців підписати контракт, а без гравців точно не міг залучити ні спонсорів, ані нового тренера.
«Як я вже казав, — обережно
