Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Вайс обговорив із своєю групою план операції. Вона полягала от у чому.

Відповідно до відомостей, одержаних через Генріха, провіантське постачання в'язнів підземного концтабору було розраховане ще на дві доби. Значить, ліквідовано його буде після закінчення цього строку.

Але, якщо Радянська Армія рухатиметься в цьому напрямі швидше, уповноважений СС може прийняти рішення прискорити знищення табору, крім того, не виключено, що про це буде дано особливий наказ керівництва СД.

Безсумнівно, на командному пункті уповноваженого СС встановлено зв'язок з постом мінерів і за його сигналом вони повинні привести в дію електропідривні висадники, проводи яких простягнуто в шахти до мінних погребів. Очевидно, пости мінерів розташовані на поверхні. Завдання: виявити ці пости і знешкодити. І, коли це буде зроблено, приєднатися до групи захоплення, якою командує майор Колосов. Вона проникне в шахти, розмінує мінні пастки і визволить в'язнів. Частина майорової групи залишиться на поверхні, займе оборону, щоб прикривати загін, який діє в шахті.

З людьми цієї групи, одягненими в німецькі офіцерські мундири, Вайс і виїхав до пункту, позначеного на карті як штаб охорони табору, його адміністративного управління і складів готової продукції.

Полковник Роберт Штайнер, уповноважений СС, прийняв Вайса на командному пункті. Літня людина з плоским обличчям та вугластим черепом, так званої гінденбурзької форми, спереду — прямий проділ, потилиця й скроні майже наголо вистрижені, стиснуті губи, пронизливі очі, повіки здригаються; короткі широкі пальці із синюватими нігтями. Лицарський залізний хрест на стрічці під коміром кітеля.

Документ Вайсів, ретельно перевіривши, він кинув перед собою на стіл.

— Що? — сказав Штайнер так, наче Вайс перед тим уже звертався до нього.

Вайс, поклавши ногу на ногу, у свою чергу теж спитав:

— Що «що»?

— … вас цікавить?.. — промукав Штайнер.

— Я хотів би бути впевненим у тому, що мене тут нічого не повинно цікавити.

— Чому?

— У тому разі, коли у вас усе гаразд.

— Ви маєте на увазі щось певне?

— Атож, — сказав Вайс, клацнувши пальцями, — оце саме.

— Техніка?

— Ну, що ви! — усміхнувся Вайс. — Тут я не компетентний. Якщо ви мене запевните, що все в чудовому стані, мені цього досить, щоб доповісти.

— Кому?

— Очевидно, кому-небудь із тих, хто підписав мій документ.

— Безпосередньо? Ви така довірена людина?!

— Ні, що ви! — сказав Вайс. — Передам рапорт, як належить по службі.

— Дивно!

— Що саме?

— Мені не довіряють! — скипів Штайнер. — Я особисто розмовляв з Гіммлером і Кальтенбруннером, перш ніж відбути сюди. А я ж сказав їм, — Штайнер випнув груди, — це для мене висока честь. — Він опустив очі. Вайс побачив кнопку, вмонтовану в стіл; вона була прикрита металевою дужкою, замкненою на висячий нікельований замок. — Висока честь, — повторив Штайнер. — Один жест руки — і я виконаю свій обов'язок перед імперією. Ми так грюкнемо дверима, виходячи, що більшовики здригнуться від жаху. — Додав: — Але ваша присутність свідчить про те, що мені не довіряють. Я буду протестувати. — Він поклав руку на телефонну трубку.

— До речі, полковнику, — сказав Вайс, — коли будете говорити з Берліном, повідомте, будь ласка, що з восьми таборів я вже об'їхав п'ять. І там усе гаразд.

Штайнер, не знімаючи руки з телефонної трубки, спитав?

— Значить, ви не спеціально до мене?

— Ну що ви! — усміхнувся Вайс. — Я маю наказ доповісти про вісім таборів. Ваш — шостий. Залишилося відвідати ще два. — Пожалівся: — Страшенно стомився. Ви думаєте, це легко — весь час на ногах? Деякі табори вже евакуюють, і ліквідація відбувається під час маршів, трупи залишають на дорозі. — Спитав: — Ви пробували їздити машиною по трупах?

— Ще ні, — сказав Штайнер. — Але якщо дороги ними забито, доведеться… — Подивився трохи привітніше на Вайса. — Я можу вас запевнити, що такого безладдя я після себе не залишу.

— Ну і чудово. — Вайс зробив рух, наче має підвестися. — Я так і доповім.

— Ви тільки для цього і приїздили?

Вайс глянув на годинник, знизав плечима.

— А власне, що ж іще? На мою думку, все. — Нагадав: — Я ж маю ще два табори!

— Так не можна, — докірливо сказав Штайнер. — Ну хоч пообідайте зі мною. Я розпоряджусь.

Полковник вийшов.

Вайс умить перерізав проводи, що йдуть до кнопки, закритої клямкою із колодкою.

Коли полковник повернувся, Вайс сказав йому:

— Дозвольте, я попереджу офіцерів, що супроводять мене, про те, що затримуюсь.

— Ну навіщо вам самим? Я пошлю ад'ютанта, він перекаже.

Вайс притишив голос:

— В порядку виключного довір'я до вас. Мені здасться, що серед людей, які супроводять мене, є особливий чоловік од партії. Ну ніби приставлений від партійної канцелярії. Я боюсь, щоб він не вважав це образливим для себе, що ад'ютант передає якісь доручений від мого імені. Я маю це сам сказати йому. Пробачте, але, якщо я зроблю інакше, мені загрожуватимуть неприємності.

— То запросіть і його.

— Зробіть мені ласку, запросіть його самі. — Додав значуще: — Я гадаю, що цей чоловік може бути і вам корисний.

— Ну що ж. — І Штайнер надів кашкет. Вайс разом із Штайнером підійшов до машини, яка стояла біля стіни складу. Його люди не виходили з неї.

Вайс сказав, відчиняючи дверцята:

— Уповноважений СС, маю честь представити.

Штайнер, поблажливо усміхаючись, підійшов до відчинених дверцят. Вайс ударив його по шиї долонею руба. Штайнер упав обличчям донизу, дві пари рук підхопили його і вмить втягли в машину.

Вайс вийняв сигарети, закурив, чекав. З машини подали йому зв'язку ключів. Вайс сунув їх у кишеню і повернувся в кабінет Штайнера.

Замкнувши двері, він відімкнув вогнетривку шафу одним з ключів.