Вітіко - Адальберт Штіфтер

— До вподоби, високий каштеляне, — відповів Вітіко.

Бореш подав тепер Вітіко другий ключик і мовив:

— Він відмикає темно-коричневу скриньку.

Вітіко відкрив ключиком дуже гарно натерту воском скриньку з темно-коричневого дерева.

У скриньці стояли два срібні джбани і дванадцять срібних келихів. На одному джбані було образ Спасителя, на другому — Діви Марії, а на келихах — зображення дванадцятьох апостолів. І в джбанах, і в келихах стриміли гарненько викладені гілочки з листям.

Бореш подав Вітіко ще один ключик і мовив:

— Він відкриває чорну скриньку.

У чорній скриньці було дванадцять срібних тарілок, не менш мистецьки оздоблених, ніж келихи і джбани.

Бореш подав Вітіко ще один ключик:

— Він відкриває червону скриньку.

У червоній скриньці лежали червоний оксамит, коштовні хутра з чужини і ювелірні прикраси. Вітіко оглянув усі ті речі, а потім погукав до столу Берту, Вентілу, Гільтрут і Бенно, і вони розглядали ті подарунки. Коли вони роздивилися, Вітіко погукав і своїх людей, щоб ті побачили князеві подарунки.

Чоловіки підходили один за одним до столу й милувались подарунками. Потім Вітіко сказав:

— Господь винагородить високого князя за те, що він думає про одного зі своїх незначних людей і його дружину, і Господь винагородить високу княгиню за те, що вона дотримується такої самої думки, що й її чоловік. Я шанобливо приймаю подарунки й доручаю тобі, Борешові, каштеляну замку Гости, в любові та вірності передати подяку, аж поки я сам приїду з дружиною до Праги. Я кажу: слава Владиславу, ясновельможному великому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, ясновельможній великій княгині!

Люди Вітіко повторили те вітання:

— Слава Владиславу, ясновельможному великому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, ясновельможній великій княгині!

Тепер уже підвелася Берта:

— Оскільки високий князь і висока княгиня вшанували мого чоловіка й назвали мене, як і в нас, у німецькій землі, князі вшановують своїх людей та їхніх дружин, то я прошу тебе, Бореше, каштеляне замку Гости, передати мою подяку ясновельможному князеві і ясновельможній княгині, аж поки я сама приїду з чоловіком до Праги. І я кажу, як і мій чоловік: слава Владиславу, високому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, високій княгині!

Вентіла, Гільтрут, Бенно і люди Вітіко закричали:

— Слава Владиславу, високому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, високій княгині!

А Берта казала далі:

— Оскільки ти, Бореше, зі своїми людьми не погребував нашим домом, я намагатимусь бути для вас доброю господинею, не гіршою, ніж моя мати Вюльфгільта фон Дорнберґ і моя бабуся Бенедикта фон Ашах.

Проказавши, сіла, і тепер уже говорив Вітіко:

— Замкніть скриньки й занесіть до скарбниці, аж поки будуть якісь святі події. А тебе, Бореше, і твоїх людей я проведу у ваші кімнати, щоб ви спочили, а потім вас почастують хлібом за нашим столом.

Після цих слів Вітіко двоє слуг вийшли й повернулися з іншими слугами. Двоє озброєних слуг, отримавши вказівку, стали коло священної скриньки. Інші взяли від Вітіко замкнені скриньки й винесли їх. Жінки зі своїми почтами встали зі стільців. Берта і Вентіла привітали Бореша і його людей дружніми словами, потім жінки та їхні почти вийшли з зали. Вітіко повів Бореша та його людей до їхніх кімнат, із зали вийшли всі, крім двох озброєних слуг.

Наступного дня скриньку з деревом із хреста Спасителя врочисто перенесли з зали до каплиці, всі, хто жив у замку, були присутні на врочистій відправі, яку відслужив побожний Бенно.

Бореш лишавсь як гість у домі Вітіко вісім днів, і там його всіляко вшановували. Прийшли сусіди Вітіко, щоб ушанувати й побачити княжі подарунки. Навіть лісові люди прийшли поглянути на подарунки князя і княгині. Вітіко наказував Гульдрику показувати їх. Гульдрик пояснював людям:

— Посуд тепер зі срібла, але буде колись із золота!

Дев'ятого дня Бореш попрощався, і Вітіко з нечисленним почтом провів його аж до Крумлова. А наступного дня приїхали посланці до Бенно, запросивши його приїхати до Праги до кардинала Ґвідо.

Вітіко дав Бенно доброго коня, спорядив п'ятьох вершників і двох чоловіків із в’ючними кіньми, і Бенно згодом виїхав із тим почтом із дому Вітіко до Праги.

Відтоді в домі приготували все необхідне для поїздки Вітіко і Берти до Праги. А як минуло десять днів, Вітіко із двадцятьма вершниками виїхав із брами замку. В центрі загону вершників було шість паланкінів, у яких сиділи Берта та її жінки, а позаду вершників ступали п’ятеро в’ючних коней.

Зрештою Вітіко з людьми добувся до Праги. В місті він пішов передусім