Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков
Самому Папке ніколи не доводилося нікого катувати. Але він бачив, як катували комуністів у підвалах ульманісівського Центрального політичного управління. Він пам'ятав кваліфіковані способи катувань і запропонував застосувати до непокірного один із них.
Це допомогло, і чоловік підписав напір. Тоді цивільні наказали Папке одвезти його, куди той захоче, а самі пішли собі пішки.
Прийшовши до пам'яті після побоїв і катувань, пасажир, підопічний Папке, став люто лаятися. І Папке зрозумів, що має справу не з політичним злочинцем, а з комерсантом — компаньйоном тих двох. І папір, який вони вимагали підписати, був просто комерційним документом, і тепер, хоч цей чоловік уклав більше капіталу у шкіряний завод, відібраний у поляків, частка його прибутку буде менша. І він казав, що донесе на Папке в гестапо за участь у шантажі.
Та коли Папке сказав штурмшарфюреру, що ті двоє цивільних — авантюристи і обдурили його, штурмшарфюрер прикинувся, наче зовсім не розуміє, про що йдеться. А потім удав, нібито зрозумів, і сказав, що Папке зловжив своїм становищем у гестапо, спокусившись на хабар, а за це належить розстріл. Пам'ятаючи колишню дружбу, штурмшарфюрер сам не доноситимо на нього, та коли комерсант добереться до вищих осіб, хай Папке нарікає на себе.
Розповідаючи, Папке, не соромлячись, плакав тяжкими сірими сльозами, губи в нього тремтіли. Він твердив нестямно:
— Мені, старому наці, плюнули в душу. І я мушу мовчки терпіти це!
— А чого б вам не повідомити в партію про вчинок штурмшарфюрера?
Сльози в Папке миттю висохли.
— Я ж тобі казав: гестапо — це партія. Партія — гестапо. Честь наці не дозволить мені це зробити.
— Але штурмшарфюрер — поганий член партії, коли він бере хабарі.
— Ні, Вайс, ти не правий, — похитав головою Папке. — Він просто розумніший, ніж я думав. Зрештою це один з виявів нашої здатності підноситися над мораллю простачків-дурнів, щоб утвердити панування сильної особистості. І коли хочеш знати, я схиляюсь перед штурмшарфюрером і пишаюсь, що він був колись моїм другом.
Йоганн уважно стежив за виразом обличчя Папке — перевіряв, чи хоч якась тінь нещирості промайне на ньому. Ні, унтерштурмбанфюрер щиро схилявся перед своїм колишнім приятелем.
«Який же ти раб і мерзотник!» — подумав Йоганн і сказав:
— Ви, пане унтерштурмбанфюрер, для мене зразок наці і відданості ідеям.
— Оскар! Називай мене, будь ласка, Оскар. Мені приємно, коли мене називають на ім'я, — жалібно попросив Папке. І щиро признався: — У Латвії я почував себе якось впевненіше на землі. А тут мені кожен крок дається важко, неначе по льоду ходжу. — Зітхнув: — У Ризі я знав не тільки, що в кожного німця в голові, але й що в нього в тарілці. А тут… — І скрушно розвів руками. — Поляки — підступний народ: підсунули мені донос — виявилось, наш агент. Така наволоч! — Випростався, коричневі очиці заблищали. — Але ти не думай, що старий Оскар розкис. Він ще себе покаже. У мене є надія висунутися на євреях. З ними простіше. Попереду велика операція. З поваги до мого партійного стажу обіцяли зарахувати в групу… Однак! — Папке насварився пальцем.
— Будьте спокійні, — сказав Вайс і зробив такий рух, начебто відкушує собі язика.
— Ну а ти ж як?
Вайс сумно знизав плечима.
— Працюю на вантажній — й нічого більш.
— Возиш трофеї?
— Авжеж.
— І нічим поживитися?
— Пане унтерштурмбанфюрер, я чесна людина.
— Оскар, Оскар, — сердито нагадав Папке.
— Дорогий Оскаре, — не дуже впевнено вимовляючи ім'я Папке, несміливо попросив Йоганн, — може, вашій групі буде потрібен добрий шофер — то я до ваших послуг.
— Хочеш заробити? — по-своєму зрозумівши, підморгнув Папке. — Їм накажуть прийти на пункт збору з ручним вантажем — не лахміття ж вони візьмуть!
— Це природно, — підтакнув Вайс. — Та я клопочуся не про те, в мене інша мета. Просто моє становище в гаражі зміцніє, коли мене виділять для спеціальної операції. Знаєте, на легковій машині легше працювати: у кожного свій шеф. Після того як я попрацюю у вашій групі, Келер відзначить, мабуть, висуне мене. Адже він теж наці.
— Гаразд, — пообіцяв Папке і простягнув руку. Вайс вдячно потиснув її. Потім Папке вийняв з бумажника фотографію дружини і дітей, приставив до пляшки з горілкою і попросив Вайса підійти ближче. Показуючи на фотографію, сказав: — Це мій рейх. І заради них старий Оскар ладен на все, що накаже йому фюрер. Випиймо за цих німців, Німеччиною для них буде весь світ.
Він надто перебрав цього вечора, і Йоганн умовив його залишитись ночувати. Допомагаючи Папке роздягтися, він слухав його безладне белькотіння про те, що молодість безповоротно минула і в свої п'ятдесят років він носить чин, який зараз мають усі молодики, що рано чи пізно на службі він на чомусь зірветься — і тоді фронт, смерть. І Папке плакав. І, вже роздягнений, впав навколішки, звертаючись з молитвою до Всевишнього, щоб той не покидав його і наставляв у хвилини сумнівів і смутку.
Вранці одяг Папке був випрасуваний, вичищений, кітель акуратно висів на спинці стільця.
Йоганн сказав, що все це зробила його хазяйка. Як він і гадав, Папке посоромився зайти попрощатися і подякувати фрау Дітмар за цю люб'язність. Всміхаючись, Йоганн розказав Папке, що той заснув не одразу: пробував заспівати солдатську пісню, не дуже пристойну.
Папке вийшов навшпиньках. Коли він був уже коло дверей, Йоганн нагадав про вчорашню обіцянку.
Вночі йому довелося як слід попрацювати праскою і щіткою, щоб з жіночою старанністю вичистити костюм свого гостя. Зате морочився недаремно: на хлібній м'якушці Йоганн зробив відтиск гестапівського жетона з шифром і особистим номером Папке. Записна книжка і обробка інших документів
