Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

— Вайсе, — покірно сказав Дітріх, — але, будь ласка, не сьогодні.

— Але чому? Ви повинні зрозуміти мою наполегливість. Тепер, у ті дні, коли вирішується доля Німеччини, кожен з нас вирішує і свою власну долю. Можливо, повернувшись на Бісмаркштрасе, я одержу завдання і, як це бувало не раз, вже післязавтра буду в найнесподіванішій для себе країні. І залишусь там надовго. Тому, перш ніж вийти звідси, я попрощаюсь з вами, може, назавжди.

— Добре, Йоганне, — сказав Дітріх. — Ми поговоримо, але зараз я повинен перекласти деякі папери із свого сейфа в особистий сейф Лансдорфа. Ви не заперечуєте, якщо вам доведеться зачекати?

— До ваших послуг, — відповів Вайс.

Відчинивши дверцята сейфів, Дітріх почав неквапливо перекладати теки. Часом розв'язував яку-небудь з них і перечитував папери, що містилися в ній.

Вайс підійшов до нього, став поряд. Дітріх, немов не помітив, неквапливо вів далі свою роботу. Тривало це не дуже довго. Зачинивши дверцята сейфів, Дітріх обернувся до Вайса:

— То ви все ще чекаєте? Хочете, щоб я вам що-небудь ще запропонував?

Вайс простягнув йому руку.

— Дякую, Дітріх. Ви, очевидно, маєте рацію: те, що ви робите, дуже перспективне. Я подзвоню вам завтра. — І спішно покинув кімнату.

Йоганн ішов вулицею і не бачив нічого, не відчував себе. Він був весь судорожно, нестямно напружений. То була нелюдська робота, справжнісіньке катування мозку. Треба було відновити в пам'яті зміст паперів, які гортав Дітріх.

Йоганн увійшов у кафе, сів за столик у кутку, вийняв з кишені газету і, дивлячись хмільними очима на кельнера, кинув:

— Добре! — Потім, наче прокинувся, додав мляво: — Мінеральної води!

І коли кельнер приніс замовлене, Йоганн тільки махнув рукою, не перестаючи робити якісь помітки на сторінках «Фелькішер беобахтер», яку він, здавалося, читав з жадібним інтересом. Потім, випивши воду, залишив щедро «на чай» і вийшов, забравши з собою газету.

Він уперше з'явився в салон масажу неумовленого часу. Наказав викликати професора Штутгофа і, коли той прийшов, почав обурено скаржитися на невправність масажиста. Професор попросив його заспокоїтись і запросив до свого кабінету. Вайс, загорнувшись у простирадло, тримаючи в руці ту саму газету, пішов за професором. І, не давши йому висловити обурення таким неприпустимим порушенням правил конспірації, наказав — так, саме наказав — узяти папір і записувати те, що він сповістить.

Загорнутий у простирадло, він сидів з заплющеними очима похитуючись, ніби маніяк, диктував і диктував професорові, тільки зрідка поглядаючи на позначки, зроблені в газеті.

Коли Йоганн закінчив диктувати, його змучене обличчя зросив піт.

Професор дав йому випити якусь мікстуру, сказав:

— Зараз я відведу вас назад у кабіну. Лягайте на диван і спіть. Спіть що б там не було. Ваш мозок страшенно перевтомлений, потрібен глибокий сон, інакше таке напруження не може пройти безслідно. — Взяв Йоганна за плечі, притягнув до себе, поцілував у лоб: — Розумнику, мій дорогий розумнику, — дбайливо провів коридором, зачинив двері кабіни і повісив на ній табличку: «Глибокий відпочинок! Не турбувати!»

Вайс, як і належало, доповів Густаву про зустрічі із своїми колишніми співробітниками по абверу. Той сказав насмішкувато:

— Адмірал Канаріс хотів пришвартуватися до берегів Англії, і не дивно, що дехто з його команди теж відчуває потяг до цієї країни.

Йоганн знав, який підступний Дітріх. Напевне, він уже повідомив Лансдорфові, що ознайомив Вайса з деякими секретними матеріалами. Тому Вайс сказав Густаву недбало:

— Майор Дітріх, намагаючись знову зробити мене своїм співробітником, вирішив похвалитися товаром з їхньої крамниці.

— Ну і що? — спитав Густав.

— Вигадали девіз: «Ненависть — наша заповідь, помста — наш бойовий заклик», — і збирають хлопчаків під цей прапор. Мене заняття такого роду не захоплюють.

— Ви все-таки не втрачайте зв'язку із своїми колишніми співробітниками, — порадив Густав. Додав поважно: — Рейхсфюрер не любив Канаріса і, прийнявши екіпаж адмірала під свою команду, навряд чи сповнений довір'я до його людей.

— Слухаюсь, — відповів Вайс.

Того ж дня Лансдорф знову запросив його до себе.

Цього разу він був похмуро настроєний і занадто дратівливий. Міряв кроками кімнату, потім враз зупинився, тупнув ногою, спитав:

— Ви знаєте, що сталося в цьому будинку двадцятого січня тисяча дев'ятсот сорок другого року?

Вайс заперечливо похитав головою:

— Представники вищих органів влади прийняли і затвердили тут план знищення євреїв, що його запропонував Гіммлер. Було встановлено точні цифри для кожної європейської країни, і сума їх становила понад одинадцять мільйонів чоловік. І вже незабаром Грейфельт, Ейхман, Глобке керували масовими умертвіннями євреїв.

Вайс допитливо подивився на Лансдорфа, промовив спокійно:

— Глави урядів наших противників прийняли на Ялтинській конференції зобов'язання покарати воєнних злочинців.

— Саме так. Ви правильно мене зрозуміли, — сказав Лансдорф.

Вайс докинув єхидно:

— Але я не був у цьому будинку тоді і не живу в ньому тепер.

Лансдорф примружився.

— Вас часто бачили в Берні на вулиці Херренгасе. Там, здається, розташована резиденція уповноваженого управління стратегічної служби США Аллена Уелша Даллеса?

— Можливо, за мною стежили агенти англійської розвідки, — парирував Вайс.

Лансдорф наче не почув, вів далі замислено:

— Даллес раніше часто приїздив до Берліна, і я колись був з ним знайомий, а в тисяча дев'ятсот тридцять третьому році навіть мав з ним тривалу інтимну розмову, коли фюрер запросив його на обід. Юридична контора Даллеса представляла в США інтереси найбільших німецьких монополій, і не виключено, що він і тепер, як і раніше, захищає їхні інтереси. — Пожував губами. — Після цієї війни Великобританії вже не пощастить повернути колишню свою могутність. Вона перетвориться на партнера США, і такого партнера, на якого не будуть зважати.

— Можливо, — погодився Вайс, міркуючи, до чого хилить Лансдорф, друг та однодумець Канаріса. Безперечно, така раптова