Паперова лялька - Тетяна Тиховська

Звісно, вони ладні були працювати круглу добу, аби таки виконати завдання партії та уряду, навіть химерне. Правду сказати, декотрі з них були здібні талановиті конструктори, що були просто пройняті думкою про свій танк. Серед таких був і Женя.

Історія створення танку Т-34 зберегла тільки ім’я головного конструктора, що, до речі, саме конструктором зовсім і не був. Він був тільки гарним організатором і адміністратором. Хай так. А от коли мова йшла про допомогу у побутових справах, а головне – у клопотах про припинення слідства над його підлеглими – він не шкодував ніяких сил, тож повагу він заслуговує, свою пайку у створення танка таки вніс. І своєю свободою, а, може, і життям Женя зобов’язаний саме йому.

Діна народила дівчинку. Вона народилася з темним довгим волоссям, що невдовзі викачалося і перетворилося на русяві кучерики. В обрамленні світлого пухнастого волосся маля було схоже на янголятка. Назвали малу Зоя. Діна якось закинула Жені щодо хрещення.

– Знову ти за своє? Майя була хрещена – чи дуже це допомогло?!

Бовкнув – і пожалкував. Більш дошкульнішого болю і навмисне не завдаси. Але слово – не горобець.

Діна нічого не відповіла. І більше про церкву не згадувала. З народженням дитини вона трохи оклигала від їдучого горя. Але дочка не заслонила весь Божий світ, як ото було з Маєчкою. Замість цього Діна наче наново повернула увагу на чоловіка – і почала неабияк ревнувати. Женя з роками став ще більш привабливим: з високим чолом, з витонченим виразом обличчя. Вуса він почав голити, але від цього здавався ще молодшим.

Жінки – ніде правди діти – частенько ненароком озиралися на нього. А до Діни врода так і не повернулася. Вона виглядала років на десять старшою за свій вік. В Діни був свій наочний показник – Павло геть припинив залицятися до неї. Тепер він більше спілкувався з її чоловіком, а серед сестер нарешті налагодилися відносини. Аби ж то не такою ціною!

Діна завважила, що Женя приходе додому раз від разу все пізніше і запанікувала, чи не з’явилася у того коханка? Одного вечора вирішила будь що дочекатися його і відверто побалакати, хай там що. Використала весь відомий жінкам арсенал: наготувала смачну вечерю, причепурилась і налаштувалася чекати.

Женя як зазвичай повернувся пізно. Тихенько причинив двері – звик, що дружина з донькою на цей час сплять. Та Діна не спала.

– Стомився? Їстимеш? Я посиджу з тобою, теж трохи покуштую.

Женя з апетитом почав їсти – помітно було, що зголоднів. Його хоча і здивувало, що дружина так пізно його чекала, але не дуже. Врешті-решт так завжди і бувало до смерті дитини, тож це мало означати, що Діна нарешті оклигала від горя.

– Ти нічого не маєш мені сказати?

Женя не доніс ложку до рота: невже він якось ненароком прохопився?! Ніхто з розробників танків не мав говорити про свою роботу ані кому, навіть найближчим родичам. Цим би він не тільки поставив під загрозу своє життя, але й життя своїх близьких. І без того вистачало приводів потрапити в ув’язнення, а то й розпрощатися з життям.

Обережно запитав:

– Ти про що, рідна?

– Ці твої запізні повернення з роботи – через що вони?

– Ми маємо відповідальне завдання від Уряду, яке будь-що зобов’язані виконати.

– Це завдання – жіночого роду і молодше за мене? Чи не так? – Діна намагалася говорити спокійно, навіть з гумором, але надумана образа примусила затремтіти голос і ледве не ринула мимовільними сльозами.

Женя нарешті второпав, куди вона хилить, і видохнув з полегшенням:

– Люба, ну яку ж дурницю ти верзеш! З якого дива ти собі таке надумала?

Діна таки не витримала і розплакалася:

– Я стала геть не гарна, а кругом тебе працюють гарненькі неодружені дівчата!

– Ти маєш на увазі наших креслярок? Ну й навигадувала! Вони знаєш скільки залицяльників мають? Не проштовхнутися!

– А ти що, намагався? – у Діни ще не висохли на очах сльози, але вона вже з гумором уловила чоловіка на слові.

– Еге ж, тільки те і маю на думці. – Женя взяв її долоні до рук і додав вже серйозно: – Запам’ятай: я кохаю тільки тебе. Тільки тебе! І хай! Інше! Ніколи! Навіть не спадає тобі на думку!

Підніс її руки до губ і почав повільно цілувати: пучки, долоні, зап’ясток…

Діна, здавалось, заспокоїлась. Але малесенький хробак сумнівів таки в душі оселився. Діна вигадала, як його приспати. Вона приятелювала з дружиною безпосереднього керівника Жені. Тож коли він затримувався, Діна дзвонила до подруги і серед теревенів ненароком питала, чи повернувся вже її чоловік. Мовляв, чи гріти вечерю – їх будинок був розташований трохи далі.

Якось до неї зазирнула Надія. Після смерті Маєчки вони дуже зблизилися. Як там що, а спільне горе рідні серця об’єднує. Після звичних для жінок балачок щодо дітей, розмова мимоволі перекинулася на заводські новини.

Надія була більш