Сестра Керри - Теодор Драйзер

суті, він жив життям бару, в якому служив. Там він проводив більшу частину свого часу. Повернувшись увечері додому, він потрапляв у приємну обставу. Страви, за незначними ви-цятками, були цілком пристойні,— такі, які може зготувати звичайна куховарка. Його до певної міри цікавило те, що розповідали за обідом син і дочка, а вони завжди мали елегантний вигляд. Пихата місіс Герствуд була завжди пишно вбрана, але, на думку Герствуда, це було куди краще, ніж одягатись нечепурно. Ні про яку любов між чоловіком і жінкою вже не могло бути й мови, але не було й особливого незадоволення. В поглядах місіс Герствуд не було нічого незвичайного, до того ж вони так мало розмовляли одне з одним, що в них ні в чому не могло виникнути незгоди. Як то кажуть, у неї були свої погляди, а в нього свої. Інколи він зустрічав на своєму шляху жінку, молоду, жваву й дотепну, що була йому більше до вподоби, ніж його дружина. Однак тимчасове незадоволення, викликане такими враженнями, врівноважувалося свідомістю свого становища в суспільстві і властивою Герствудові розсудливістю. Він розумів, що ускладнення в сімейному житті могли б відбитися на його службовому становищі. Власники бару не потерпіли б скандалу. Займаючи таке становище, людина повинна мати поважні манери, незаплямовану репутацію і порядну домівку. Ось чому Герствуд був надзвичайно обережний у всіх своїх вчинках і в публічних місцях з’являвся вечорами чи в неділю завжди з дружиною, а часом і з дітьми. Він їздив з сім’єю на місцеві курорти або у штат Вісконсін, недалеко від Чікаго, і проводив там кілька нудних, церемонних днів, відвідуючи ті місця, які належало, і роблячи те, що належало. Він знав, що це необхідно.

Коли хтось із його численних знайомих, людей із достатт ком, бувало, вскочить у якусь халепу, Герствуд тільки хитав головою. Про такі речі й говорити не слід! Якщо ж про це заходила розмова серед людей, що вважалися його близькими друзями, він гостро засуджував таку поведінку.

— Нехай би робив, що хотів, який чоловік цього не робить, але ж як він міг бути такий необережний? Ніколи не можна забувати про обережність!

І він нітрохи не співчував тому, хто попався на гарячому.

Саме з цих міркувань Герствуд був уважний до дружини і скрізь водив її з собою. Це було, звичайно, дуже нудно, але він потішав себе тим, що зустрічається в цей час із знайомими і має всі ті розваги, яким її присутність не може перешкодити. Часом він з великою цікавістю спостерігав свою дружину, — вона була ще досить приваблива, і чоловіки звертали на неї увагу. Вона була марнославна, любила товариство і лестощі, і Герствуд добре розумів, що при тих стосунках, які між ними існували, всі ці якості легко можуть довести її до біди. Він не дуже довіряв жінкам, а в своїй дружині ніколи не вбачав таких чеснот, що могли б викликати в ньому довіру й пошану до неї. Ще поки вона палко його кохала, можна було їй довіряти, але тепер, коли цей ланцюг порвався, — мало що могло статися!

За останній рік чи два витрати сім’ї дуже зросли. Джессіка раз у раз вимагала нових туалетів, а місіс Герствуд, не бажаючи відставати від дочки, теж частенько підновляла свій гардероб. Герствуд довгий час нічого не казав, але одного разу не витримав.

— Джессіці треба справити цього місяця нову сукню, — сказала місіс Герствуд якось уранці.

Герствуд в цей час стояв перед дзеркалом і одягав один із своїх незрівнянних жилетів.

— Якщо не помиляюся, їй щойно справили якусь обнову, — зауважив він.

— Так то була вечірня сукня, — спокійно відповіла дружина.

— Останнім часом її убрання коштують чимало грошей, — сказав Герствуд.

— Що ж такого, вона тепер більше буває на людях, — відповіла дружина.

Але вона помітила в його голосі нотку, якої ніколи раніше не чула.

Герствуд подорожував небагато; коли ж йому доводилося кудись виїжджати, він звичайно брав дружину з собою. Якось група членів муніципалітету надумала поїхати днів на десять до Філадельфії. Вони кликали з собою і Герствуда.

— Нас там ніхто не знає,— сказав йому один з учасників поїздки, добродій у височезному шовковому циліндрі, обличчя якого красномовно свідчило про його тупість і сластолюбство. — Ми зможемо там добре гульнути, — при цьому він ледь помітно підморгнув лівим оком, — їдьмо з нами, Джордже, неодмінно!

На другий день Герствуд повідомив дружину про свій намір.

— Я збираюсь виїхати на кілька днів, Джуліє.

— Куди? — спитала вона, кидаючи на нього швидкий погляд.

— У Філадельфію, в справах.

Вона пильно дивилась на нього, чекаючи, що він ще скаже.

— Цього разу я не зможу взяти тебе з собою.

— Гаразд, — відповіла вона, але він бачив, що дружина здивована

Вона розпитувала його, поки він не пішов, і це його роздратувало. Він почав відчувати, що дружина — це неприємний тягар.

Поїздка була надзвичайно приємна, і Герствуд дуже шкодував, коли вона скінчилась і довелося повернутись додому. Він не любив брехати і з огидою думав про те, що треба щось вигадувати. Зрештою вся справа скінчилася кількома загальними фразами, але місіс Герствуд мала над чим подумати. Вона стала більше бувати на людях, краще одягатися і частіше ходити до театру, щоб винагородити себе.

Таку атмосферу, що панувала в цім домі, навряд чи можна було назвати щасливим сімейним життям. Цих людей єднала звичка і усталені звичаї. Час минав, і атмосфера ставала дедалі пекучіша — рано чи пізно мав статися вибух і все зруйнувати.

РОЗДІЛ X

Зима дає посади. Посланець долі

У світлі поширеного погляду на жінку та її обов’язки душевний стан Керрі заслуговує на увагу. Вчинки такого роду звикли судити за суворими моральними нормами. Суспільство має таке мірило для всіх учинків. Усі чоловіки повинні бути порядні, усі жінки — доброчесні. Як же сталося, о негіднице, що ти схибила?

Хоч Спенсер і наші сучасні філософи-натуралісти у своїх поглядах на мораль відкидають усі забобони, у нас щодо цього досі панують суто дитячі уявлення. Ця проблема далеко складніша, ніж просте підпорядкування законам еволюції. Вона не обмежується земними законами і значно глибша, ніж ми вважаємо. Скажіть, наприклад, чому тріпоче у грудях серце? Чому тужливий стогін летить по всьому світу? Поясніть ту тонку алхімію, яка створює із світла й дощу багряну, як полум’я, троянду. У суті всіх цих фактів і треба шукати першоджерел моралі.

«О, яка солодка моя перемога!» — думав Друе.

«Ах, що ж я такого втратила?» —