Карбід - Андрій Степанович Любка

більше за різання й приготування м'яса любить хіба читати історію України; д) м'ясо треба солити не під час готування, а ще на дошці, щойно розрізавши, тоді воно смачніше; е) коли він у себе вдома, у Ведмедеві, готує м'ясо, то збігається навіть найдальша родина і всі сусіди, слава про його кулінарний талант гримить по навколишніх селах, як січові пісні за столом патріотів; є) не завжди, на жаль, у нього є час готувати, адже він зайнята людина; ж) якщо колись йому знадобиться робота, а фах історика не годуватиме його сім'ю, то він легко піде працювати кухарем; з) уже сьогодні через знайомих йому надходять пропозиції від закордонних ресторанів попрацювати в них шеф-кухарем чи хоча б навчити їхній персонал правильно обходитися з м'ясом, але він вибачається й відмовляє, оскільки мусить таки закінчити університет, та й — головне — не хоче подаватися в еміґрацію, адже треба будувати Україну; и) ніж у чоловіка мусить бути гострий, це як честь і гідність, багато хто не надає цьому ваги, але без ідеально гострого леза й м'ясо вийде несмачним, хто-хто, а він знає, про що каже; і) справжній чоловік на ринку вибирає шматок м'яса не на колір чи запах, і вже, ясна річ, ніколи не на слово продавця про свіжість чи якість, ні — справжній чоловік бере м'ясо на дотик, стискає шматок у руці, якщо він такий м'який, як жіночі груди, то нікуди не годиться, добре м'ясо при стисканні має бути, як пружна жіноча сідниця; ї) не варто промивати м'ясо перед нарізкою — чим більше в ньому крові, тим соковитішою вийде страва; й) спеції лише приглушують справжній смак м'яса, якщо хтось хоче спецій — то хай наїсться самих спецій; к) він це все розповідає їм, бо дуже їх поважає й безмежно любить Марічку.

Після цього довгого, але безумовно пізнавального монологу Тис узяв сковорідку й кроком переможця поквапився на кухню, повернувся звідти за сорок хвилин, і всі повмощувалися за стіл. Було безбожно несмачно. Одні шматки були замалими — і пересмажилися, інші завеликими — і залишилися сируватими. Жувати було неможливо, оскільки Тис не відділив пліву. Страва вийшла такою пересоленою, що потребувала карафки води до кожного шматочка. А Тис усе перепитував, чи всім смакує, й задоволено світився. Наостанок, уже прощаючись, він скромно промовив: «Учіться, дівчата, поки я живий». І ледь не схлипнув від жалю, що така людина колись покине цей світ, і вже нікому буде пояснити затурканим дівкам секрети кулінарного мистецтва. Таким він був. Просто неможливо не закохатися.

І Марічка закохалася. Уже з наступного навчального року вони почали жити разом. Тобто вони, звісно, й до цього примудрялися більшість часу проводити поруч, спати разом, їсти, читати і вчитися. Але побралися лише влітку. Марічка все чекала елегантного Тиса в білій сорочці, який вклякає перед нею, простягає їй обручку й клянеться, що не може без неї жити. Уявляла, як вона хвильку вагається, а потім грайливо усміхається і каже своє милостиве «так!». Це мав бути вечір мрії свічки, музика струнного квартету, до якого в кульмінаційні миті приєднувався саксофон, вони багато б танцювали і сміялися, а потім планували б свою весільну подорож. Приблизно так це й виглядало, щоправда, без усіх зайвих деталей. Одного паркого червневого дня у кімнату до Марічки прийшов Тис, в якому вже бовталося грамів двісті горілки. Одягнений він був у шорти, з-під яких виглядали худезні волохаті ноги, брудну футболку й сандалі з шкарпетками. Сів на стілець і, намагаючись говорити повільно, щоб не видати сп'яніння, чим ще більше себе видав, сказав: «Слухай, Марічко, я тут був сьогодні в директора студмістечка, просив, щоб з наступного навчального року нам дали спільну кімнату в гуртожитку, але цей козел відповів, що такі кімнати дають лише сім'ям, так що давай цей-во, виходь за мене, і цей мудак не зможе нам відмовити!».

Аргумент цей був безперечним, тож вони проштампували паспорти, справили скромне весілля і з вересня почали жити разом. Це були два найважчі, але найщасливіші їхні роки. Жили в злагоді. Розруха, нічого немає, грошей катма, а вони — молода студентська сім'я. Після весілля Тис заборонив своїй дружині приймати будь-що від її батьків — мовляв, тепер він сам її всім забезпечуватиме. Вона свою частину угоди виконала, а в нього виходило слабо, але, зрештою, де бідолашному ідеалістові й гуманітарію було брати гроші в голодні дев'яності? Марічка перешивала свої старі сукні, економила на косметиці, шукала продукти за найнижчими цінами, але палко любила свого чоловіка. Він удень ходив на пари, а по обіді вирушав на ринок, де розвантажував щось, ходив з якимись шарлатанами старими совєтськими заводами, де вони визбирували металобрухт, виривали зі стін мідні електрокабелі, зривали умивальники в туалетах — усе це, щоб потім продати за безцінь. Так, він заробляв обмаль, але все найцінніше віддавав Марічці. У часи, коли в їхньому холодильнику залишалася лише квашена капуста, він раптом приносив їй помаранч — нечувану тоді розкіш. Коли вона казала, що йому треба купити штани чи сорочку, він завжди відмовлявся, називаючи свої речі «майже новими». Примудрявся десь без грошей роздобути квиток у кінотеатр, вів туди Марічку, а сам дві години сидів на лавці перед входом, чекаючи на неї. Коли вона вивихнула ногу, на руках поніс її в поліклініку. Тис любив її так, що вона попри всі ці від них не залежні катавасії, які трусили країною, була справді щасливою.

З цього великого щастя на останньому курсі університету в них народилася донечка, Катруся. З нею побільшало клопотів, але й любов їхня зміцніла, переродилася з простого, хоч і глибокого, захоплення одне одним у справжню рідність. Тепер у Тиса з'явилися дві жінки на плечах — і він потроїв свої зусилля. Не все, звичайно, йому вдавалося, переважно взагалі нічого не вдавалося, але він не розгинав спини й працював з ранку до вечора. А був же ще й університет, який обом треба було закінчити. Удень працював, уночі вчився, ще й переписуючи конспекти для Марічки, яка не могла ходити на пари. Вони поставили собі за мету протягнути в Ужгороді ще рік, закінчити університет і поїхати жити у Ведмедів, де у Тиса залишився будинок після батьків. Там він уже — з дипломом — мав улаштуватися на пристойну роботу й краще заробляти, там було де жити, там мало початися їхнє справжнє сімейне життя.

Так і сталося, наступного року, після успішного захисту дипломних, вони з дитиною переїхали жити у