Джейн з Ліхтарного Пагорба - Люсі Мод Монтгомері
17
Вони «вирушили» наступного пополудня. У першій половині дня тато з Джейн з’їздили до міста і завантажилися горою консерв та постіллю. Ще Джейн придбала бавовняні сукенки і фартушки. Знала, що той одяг, який їй купила бабуся, не годиться для Ліхтарного Пагорба. А ще потайки від тата забралася у книжкову крамницю і знайшла там «Кулінарію для початківців». Коли вона виїжджала, мама дала їй долар, отож Джейн вирішила не пропустити такої нагоди.
Вони потелефонували тітці Айрін, але не застали її вдома. Джейн мала власні причини утішитися цим, але зберегла їх для себе. Після обіду прив’язали чемодан і дорожню торбу Джейн до підніжки автомобіля та відбули до Ліхтарного Пагорбу. Місіс Мід дала їм пакунок з пампушками, три буханці хліба, круглу фасочку масла з рисунком листків конюшини, банку вершків, пиріг із родзинками та ще три сушені тріски.
— Замочи одну ввечері, а тоді приготуй уранці на сніданок, — проінструктувала вона Джейн.
Будинок стояв на своєму місці. Джейн трішки побоювалася, що вночі хтось його вкрав. Вона так сильно прагнула того будинку, що й не могла уявити, наче інші його не хочуть. Дуже жаліла тітоньку Матильду Джолі, яка мусила померти і його покинути. Важко було повірити, що навіть у золотих палацах раю тітонька Матильда не нудьгуватиме за домом на Ліхтарному Пагорбі.
— Дозволь мені відчинити двері, будь ласка, татуську, — переступаючи через поріг, вона тремтіла від захоплення.
— Це… це дім, — сказала Джейн. Дім… те, чого вона раніше не мала. Була ближче до плачу, ніж будь-коли в житті.
Вони бігали по будинку, як двійко дітей. Нагорі були три кімнати… північна виявилася досить великою і Джейн відразу ж призначила її для батька.
— А ти сама б її не хотіла, мій веселий духу? Тут вікно виходить на Затоку.
— Ні, я хочу ту миленьку маленьку ззаду. Татку, я хочу МАЛЕНЬКУ кімнатку. А з тої другої вийде гарна кімната для гостей.
— А нащо нам кімната для гостей, Джейн? Дозволь тобі нагадати, що мірою свободи будь-кого є те, без чого він може обійтися.
— Але ж нам потрібна кімната для гостей, татуську, — Джейн була захоплена цією думкою. — Адже будемо приймати гостей, правда?
— Там нема ліжка.
— Десь роздобудемо. Татку, будинок радий нас бачити…, тішиться, що знову хтось у ньому житиме. Стільці так хочуть, щоб хтось на них сидів.
— Сентиментальна істото! — глузував тато. Але його очі розуміюче сміялися.
Будинок був напрочуд чистим. Пізніше Джейн дізналася: довідавшись, що будинок тітоньки Матильди проданий, туди прийшли місіс Джиммі Джон та Міранда Джиммі Джон, перелізли через одне з кухонних вікон і так старанно прибрали усе зверху донизу, що і в Голландії краще не буває. Джейн майже жаліла, що будинок прибраний. Вона б воліла сама його прибрати. Вона хотіла сама все в ньому робити.
— Я не ліпша за тітку Гертруду, — подумала вона. І трішки зрозуміла тітку Гертруду.
Але зараз їй нічого було робити, хіба що розкласти матраци на ліжках і застелити постіль, розставити банки у кухонній шафі, а масло й вершки занести до підвалу. Тато повісив тріску місіс Мід на цвяхах за кухонною плитою.
— На вечерю у нас будуть смажені ковбаски! — заявила Джейн.
— Джейнкен, — сказав тато, розгублено куйовдячи волосся, — я забув купити сковорідку.
— О, внизу у шафі є залізна сковорідка, — безтурботно сказала Джейн. — А ще триногий горщик, — додала з ноткою тріумфу.
Тепер у домі не було нічого, про що б Джейн не знала. Тато розпалив вогонь у плиті та підкинув туди трохи дров ще із запасів тітоньки Матильди. Джейн уважно стежила, як він це робить. Досі вона ніколи не бачила вогню, запаленого у плиті, але хотіла навчитися, щоб наступного разу зробити все самій. Одна з ніжок плити була трохи закоротка, тож плита хиталася, але Джейн знайшла на подвір’ї плаский камінь, вдало його підклала — і все було гаразд. Тато пішов до Джиммі Джонів набрати відро води — їхню власну криницю спершу треба було вичистити, — а Джейн заслала стіл червоно-білою скатертиною, як місіс Мід, а ще розставила тарілки, що їх тато придбав у «П’ять і десять[16]». Тоді пішла до занедбаного саду і нарвала букет серцецвіту та червневих лілій[17]. Не було в що їх поставити, але Джейн знайшла стару іржаву бляшанку, загорнула її зеленим шовковим шарфом, який десь випорпала, — то був коштовний подарунок тітки Мінні, — і прилаштувала там квіти. Тоді нарізала хліб і намастила його маслом, заварила чай та підсмажила ковбаски. Ніколи раніше цього не робила, але недаремно придивлялася до Мері.
— Добре, що мої ноги знову під моїм власним столом, — сказав тато, коли вони сіли вечеряти.
— Якби бабуся побачила, що я їм на кухні і мені це подобається, то сказала б, що в мене примітивні смаки, — зловтішно подумала Джейн.
Однак насправді вона з ледь стримуваною гордістю сказала:
— Як тобі чай, тату?
На незасланій білій підлозі танцювали сонячні промені. Зі східного вікна видно було кленовий гай, з північного — Затоку, ставок і дюни, а із західного — гавань. Віяли вітри солоних морів. У вечірньому повітрі ширяли ластівки. Все, на що вона дивилася, належало їм обом, — їй і татові. Вона була господинею цього дому, — і ніхто не смів це заперечити. Могла тут робити все, що заманеться, і ні перед ким не виправдовуватися. Згадка про ту першу трапезу з татом у будинку тітоньки Матильди Джолі зосталася для неї як те прекрасне, що полонить нас назавжди[18]. А тато був такий веселий! Розмовляв з нею, як із дорослою. Джейн жаліла всіх, хто не мав батька…
Тато хотів допомогти їй помити посуд, але Джейн не дозволила. Хіба вона тут не господиня? Знала, як Мері мила посуд. Завжди хотіла мити посуд, … адже так весело робити брудні тарілки чистими. Тато купив мийницю для посуду, але ніхто з них не подумав про кухонні ганчірки або рушники Джейн взяла дві нові сорочечки зі свого чемодана і розрізала їх.
Коли сонце сідало, Джейн із татом пішли до морського берега…, як вони це робили майже щоночі у те чародійське літо. Вздовж звивистої лінії сріблястого піску прокотилася срібляста звивиста хвиля. Повз смугу покритих присмерком дюн пропливав ледь помітний корабель під білими вітрилами. Обертовий ліхтар по той бік протоки підморгував
