Зібрання творів - Амброз Бірс

Насправді ж бездиханним був лише один – капітан. Із його горла стриміло руків’я ножа, затиснуте під бородою. Вістря застрягло в сухожиллях поміж щелепами, й рука, що завдала удару, не змогла видобути зброї. Рука самого мерця стискала шаблю – судомно, із силою, на яку не здобутися живій людині. Лезо закривавилося по сам ефес.

Звівшись на ноги, генерал застогнав, осів на землю й зомлів. Окрім синців, він мав дві наскрізні шабельні рани. Одна в стегні, друга в плечі.

Шпигун потерпів найменше, лише зламав праву руку. Решта ушкоджень – дрібниця, таке часто буває в сутичках без зброї. Очманілий, навряд чи тямлячи, що сталося, Аддерсон відскочив від солдатів, присів, зіщулився й щось заскиглив – жалібно й благально. Розпухле від ударів і заюшене кров’ю, його обличчя мертвотно біліло проти скуйовдженого волосся.

– Цей чоловік не божевільний, – відповів на чиєсь запитання хірург, готуючи бандажі. – Просто він дуже переляканий. Хто він і звідки?

Тассман став пояснювати. Така нагода буває раз у житті, тож рядовий не поминув жодної подробиці, що могла б так чи інакше підкреслити важливість його ролі в цих нічних подіях. Закінчив розповідь і був ладен почати її знову, однак ніхто не бажав його слухати.

Тим часом генерал опритомнів. Сперся на лікоть, оглянувся й, помітивши шпигуна, що під наглядом вартових сидів біля табірного вогнища, коротко сказав:

– Відведіть цю людину на плац і розстріляйте її.

– Генерал марить, – озвався офіцер, що стояв поблизу.

– Не марить, – заперечив старший ад’ютант. – Я маю пояснювальну записку. В ній ідеться про цю справу. Таку саму записку генерал передав Гастерліку, – ад’ютант кивнув на мертвого начальника військової поліції, – і хай там що, а наказ треба виконати!

За десять хвилин сержанта федеральної армії Паркера Аддерсона, філософа й гострослова, що стояв навколішки й невиразно благав помилування, розстріляло двадцять вояків. Коли у свіжому опівнічному повітрі пролунав цей залп, генерал Клаверінґ, блідий як полотно й нерухомий, лежачи в червоному відсвіті табірного вогню, розплющив великі блакитні очі, лагідно глянув на людей навколо нього й сказав:

– Як тут тихо!

Хірург понуро й значуще глянув на старшого ад’ютанта. Очі пораненого помалу склепилися, обличчя освітилося усмішкою несказанної радості.

– Це, мабуть, смерть, – шепнув генерал за мить до свого скону.

⥈

Джупітер Доук, бригадний генерал

Шановному Джупітерові Доуку, Гардпан-Кроссроудз, округа Поузі, штат Іллінойс, від міністра оборони

Вашингтон, 3 листопада 1861 р.

«Будучи певним Вашого патріотизму і Ваших здібностей, Президент висловив бажання призначити Вас бригадним генералом об’єднання добровольців. Чи приймете Ви таку пропозицію?»

Міністрові оборони від Джупітера Доука

Гардпан, Іллінойс, 9 листопада 1861 р.

«Я переживаю найкращу мить у своїм житті. Ця служба належить до таких, яких не можна ні домагатись, ані відхиляти. У наші часи, коли настало велике випробування нашим душам, патріот не знає Півночі, Півдня, Сходу й Заходу. Його девіз має бути такий: «Моя Батьківщина, вся моя Батьківщина, і нічого іншого, крім моєї Батьківщини1». Я прийму цю велику довіру, якою мене вшанували вільні освічені люди. Неухильно додержуючи основ конституційної свободи, закликаючи до волі всемогутнього Провидіння, Провідника народів, трудитимусь, виконуватиму свій обов’язок і ніколи не допущу ганебних плям на моїй політичній репутації. Прошу передати Його Світлості, спадкоємцеві безсмертного Вашингтона у Кріслі Верховної Влади, що в моїй службі буде нагляд недремним оком, щоб забезпечити якнайбільше добра якнайбільшій кількості людей, стабільність роботи республіканських інституцій і тріумф партії на всіх виборах. Цьому я присвячу своє життя, свої статки і незаплямовану честь. Я негайно приготую належну відповідь на промову голови комісії, уповноваженого повідомити мене про моє призначення. Сподіваюся, почуття, відображені в моєму слові, відгукнуться в серцях народу, як і наказ від Найвищої Влади про затвердження».

Генерал-майору Блаунтові Вордорґу, командувачеві Військової управи Східного Кентуккі від міністра оборони

Вашингтон, 14 листопада 1861 р.

«Я призначив у Вашу управу бригадного генерала Джупітера Доука, який невдовзі прибуде до Дистиллеривілла, що біля річки Літтл-Баттермілк, і перейме командування Іллінойською бригадою. Листовно він повідомить Вас про це й чекатиме наказів. Чи й досі дорогу з Ковінґгона через Блуґрасс, Опоссум-Корнерз і Горзкейв обсіли ворожі нам партизани, як зазначено у Вашій останній депеші? Я маю план, як її очистити».

Міністрові оборони від генерал-майора Блаунта Вордорґа

Луїсвілл, Кентуккі, 20 листопада 1861 р.

«Я ніколи не чув про бригадного генерала Доука і про його службу, однак буду радий скористатися хистом і вмінням цього офіцера. Я змушений був поступитися противнику дорогою з Ковінґтона до Дистиллеривілла via2 Опоссум-Корнерз і Горзкейв, бо через дії партизанів не було можливості тримати її під контролем, не відрядивши для цього великих військових сил із фронту. Бригаду в Дистиллеривіллі постачають усім потрібним пароплави, що ходять річкою Літтл-Баттермілк».

Бригадному генералу Джупітерові Доуку, Гардпан, Іллінойс, від міністра оборони

Вашингтон, 26 листопада 1861 р.

«Дуже перепрошую, що Вас призначено на пост раніше, ніж надійшов Ваш лист із згодою. Ми змушені обійтися без формальності – офіційного повідомлення, яке мало б надійти Вам від комісії. Президент дуже задоволений шляхетними, патріотичними почуттями, висловленими у Вашому листі, й наказує Вам негайно прибути на місце служби в Дистиллеривіллі, Кентуккі, і звідти листовно повідомити про це генерал-майора Вордорга в Луїсвіллі. Важливо, щоб Ваше переміщення до Ковінґгона було під великим секретом, оскільки бажано стримувати ворожі сили біля Дистиллеривілла, поки ви в межах трьох днів дороги до нього. Відтак, коли стане відомо, що Ви наближаєтеся, це означатиме загрозу правому флангу противника й змусить останнього підсилити цю ділянку фронту за рахунок лівого флангу – перевести війська з Мемфіса (Теннессі). Це місто бажано захопити насамперед. Пересувайтеся маршрутом через Блуґрасс, Опоссум-Корнерз і Горзкейв. Усім офіцерам, які добираються до фронту, належить бути в одностроях».

Міністрові оборони від Джупітера Доука

Ковінґтон, Кентуккі, 7 грудня 1861 р.

«Учора я прибув до цього населеного пункту й передав мої дотеперішні повноваження есквайрові Джоелу Бріллеру, кузенові моєї дружини, непохитному республіканцеві, який гідно представлятиме округу Поузі на полі бою і на форумах. Він може пишатися бездоганною репутацією в залах законодавства, де часто лунали його зворушливо красномовні виступи з питань, що лежать у самих підвалинах народної влади. Джоела Бріллера називають Патріком Генрі3 Гардпана, де він на добровільних засадах допомагав у