💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зібрання творів - Амброз Бірс

Зібрання творів - Амброз Бірс

Читаємо онлайн Зібрання творів - Амброз Бірс
приятелеве мертовно-біле лице. Заплаканий, нічого не бачив, крім розмитих обрисів тіла, що посмикувалося. Стогін погучнішав, його перемежовували дедалі частіші пронизливі зойки. Капітан відвернувся, провів долонею по лобі й рушив з місця. Вгледівши це, свині задерли закривавлені рила й хвилинку підозріло видивлялися на нього, а тоді хрипко зарохкали й кинулися геть. Кінь, якому ядро роздробило передню ногу, звів голову із землі й жалісно заіржав. Мадвелл підступив ближче, вийняв револьвера, вистрілив бідолашній худобині поміж очі й став уважно спостерігати конання – всупереч сподіванню, довге й тяжке. Нарешті кінь завмер. Розслабилися губи, що перед тим оголювали зуби в жахітливому оскалі, гострий чистий профіль набрав спокою й умиротвореності.

За далеким лісистим кряжем догоряла призахідна заграва. Стовбури дерев посіріли, в кронах залягли тіні, наче вмостилися великі темні птахи. Поночіло. Між Мадвеллом і військовим табором простягалися довгі милі повного примар лісу. Капітан стояв біля мертвої тварини, забувши про все на світі. Втупився в землю під ногами, ліва рука вільно звисала, права досі стискала пістолет. Та ось він підвів голову, обернувся до друга, що конав, і прудко підійшов до нього. Приклякнув на одне коліно, звів курок, приставив дуло до Каффалового лоба, відвів очі й натиснув на спусковий гачок. Пострілу не було. Останню кулю він витратив на коня.

Страждалець застогнав. Його вуста судомно сіпалися. З рота збігала піна, рожева від крові.

Підвівшись, Даунінґ Мадвелл вийняв шаблю з піхов і провів пальцем по лезі – від ефеса до вістря. Простягнув її перед собою, немов випробовував нерви. Лезо не дрижало, блідий відблиск на ньому не миготів, відсвічував рівно й чітко. Схилившись, офіцер розірвав приреченому сорочку на грудях і приставив вістря проти серця. Цього разу не відвів очей. Взявшись обіруч за ефес, натиснув з усією силою й вагою. Шабля увійшла в тіло, прохромила його й встромилася в землю. З розмаху капітан мало не впав. Смертник шарпнувся, рвучко підтягнув коліна до живота й вхопився за лезо так міцно, що аж побіліли щиколотки. Гарячково й безуспішно силкувався висмикнути із себе зброю. Рана розширилася, з неї хлинув струмінь крові й, звиваючись, побіг на подерту одежу.

Цієї миті з-за купки молоденьких деревець з’явилися троє, досі їх не було видно за цими заростями. Двоє з них, санітари, несли ноші.

Третій був майор Крід Галкроу.



1

3 червня 1861 року під містом Філіппі (Західна Вірджинія) відбулася перша битва на східному фронті Громадянської війни. Перемогу здобули північани.

2

Одна з бите під Ґринбраєром (Західна Вірджинія) влітку 1861-го. Закінчилася перемогою північан.

3

Битва 11 липня 1861 року в окрузі Рандолф (Західна Вірджинія). Закінчилася перемогою північан.

4

У цій битві біля річки Чит-Рівер (Західна Вірджинія) 13 липня 1861 року перемогу здобули північани.


Паркер Андерсон, філософ

- Полонений, як вас звати?

– Якщо вже моє ім’я пропаде разом зі мною завтра вранці, то навряд чи варто його приховувати. Паркер Адцерсон.

– Ваше звання?

– Не дуже високе. Панове офіцери надто вже цінні, щоб ризикувати ними у вельми небезпечній справі – шпигунстві. Я сержант.

– Якого полку?

– Я дуже перепрошую, але з моєї відповіді, як гадаю, ви могли б визначити, що за сили стоять перед вами. Я ж сюди тому й проник, щоб здобути такі дані, а не щоб їх уділяти.

– А ви не без гумору.

– Якщо наберетеся терпцю й дочекаєтеся ранку, тоді я видаватимуся вам занудою.

– Звідки знаєте, що вранці ви загинете?

– Так повелося чинити із шпигунами, пійманими вночі. Це один із гарненьких звичаїв поводження з ними.

Генерал трохи збавив свою поважність, обов’язкову як на такого славнозвісного старшого офіцера війська конфедератів, рівно до такої міри, щоб усміхнутись. Одначе жоден з його підлеглих, знаючи начальницький норов, не сподівався б нічого хорошого від цього видимого й очевидного знаку схвалення. Нещира була ця усмішка, не до наслідування. Нікому з мимовільних її свідків вона не передалась: ані шпигунові, що викликав такий відрух, ані озброєному вартовому, що припровадив бранця до намету, а тепер стояв осторонь і в жовтому світлі свічки стежив за впійманим. Усміхатися – ні, таке не належить до обов’язків цього вояка, він має наряд на щось інше.

Тим часом розмова поновилася – своєрідна проба ґрунтовного наступу.

– Отже, ви визнаєте, що шпигували. Що вдягли однострій солдата-конфедерата й проникли в мій табір, аби вивідати кількість моїх солдатів і характер їхнього розташування.

– Передусім кількість. Бо характер тих вояків я й без того знаю. Крутий він, немилосердний.

Генерал знову заяснів лицем. Ну а вартівник, свідомий своєї відповідальності, набрав іще суворішого вигляду й виструнчився. Шпигун же, знічев’я крутячи навколо вказівного пальця сірим картузом із обвислим дашком, помалу розглядався. Доволі скромна обстановка. Звичайний військовий намет з боковинами, площею вісім на десять футів, освітлений лойовою свічкою, ввіткнутою в обичайку багнета. Сам багнет встромлений у сосновий стіл, за яким сидить на стільці генерал і, заклопотано пишучи, вочевидь забув про свого непроханого гостя. Глиняну долівку покриває старий, зшитий із клаптів килим. Помітно старіша від килима шкіряна сумка, ще один стілець і ще сувій попон. Це майже все, що є в наметі. Так, у підрозділі генерала Клаверінга простота життя й зневага до пишноти та блиску були в дуже великій пошані. І, нарешті, біля самого входу, на цвяху, забитому в кілок – підпору намету, висить пояс із довгою шаблею, пістолет у кобурі й, чого годі було сподіватися, ніж. Генерал частенько пояснював, що ця доволі-таки незвична зброя – пам’ятка про мирні дні, коли він був цивільною людиною.

Була грозова ніч. Дощ торохтів об брезент поривно, глухо, по-барабанному — такі звуки знані всім, кому доводилося жити в шатрі. Під поривами вітру напиналася тканина, натягувалися шнури, хилиталася вся хистка споруда.

Генерал закінчив писати, склав аркуш і звелів солдатові, що конвоював Аддерсона:

– Передайте-но, Тассмане, цей папір старшому ад’ютантові, а тоді повертайтеся.

– А полонений, пане генерал? — відкозирявши, спитав Тассман і запитливо зиркнув на шпигуна-невдаху.

– Виконуйте, наказ, – коротко відповів генерал.

Солдат узяв аркуш і, зігнувшись, вийшов надвір. Генерал Клаверінґ повернувся вродливим обличчям до розвідника Федеральної армії, не без приязні глянув йому у вічі й обізвався:

– Паскудна ніч, чоловіче.

– Мені – так.

– Ви здогадуєтеся, що я написав?

– Смію сподіватися, це щось варте читання. Хай я й марнославний, але дозволю собі припустити, що там ідеться про мене.

– Так, це пояснювальна записка, на підставі якої видадуть наказ

Відгуки про книгу Зібрання творів - Амброз Бірс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: