БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
3. Однак Франциск зауважив, що на початках фантазія Анни не могла вийти за межі симетрії. Він з’ясував для себе, що зачарованість дивом природної симетрії є першим дитячим кроком до усвідомленого відтворення краси світового ладу.
4. Анна виховувалась досить обмежено.
Ще коли вона називалася Стефанією, а Анною була лише її мама, Франц зрозумів, що головне у вихованні дітей - якнайбільше бути з ними. Мабуть, він перейнявся цим надто буквально, бо після смерті дружини майже двадцять років не було жодної хвилини, коли б вони з Анною були окремо. Завжди разом. Або в одній кімнаті, або разом виходили з дому, або робили щось у саду, бачачи одне одного. Навіть купаючись, Анна ніколи не зачиняла дверей лазнички. Їм було важливо могти постійно чути, що говорить інший. Це стало єдиним принципом Францискової педагогіки. Дивно, але їй таке життя подобалося. Відколи Анна почала по-справжньому займатися архітектурою, то аж тремтіла від радості, коли вони працювали за різними столами великого кабінету - вона занотовувала ескізи і робила креслення, а тато малював свої мультфільми.
5. Ціле життя Франциск говорив не так до неї, як просто вголос. Все те, що слухала Анна, чули і їхні пси. Анна рідко щось запитувала, натомість привчилася постійно розповідати про всі свої відчуття, намагаючись знаходити найточніші словосполучення.
Часто вона перебивала Франца - розкажи те саме ще раз, але не так коротко.
Анна не вміла читати і писати, зате щодня передивлялася малюночки в Ляруссі. Музику вона чула лише у виконанні курортної капели і ще гуцульських флоярів, цимбалістів, гуслярів, трембітарів. Сама грала лише на дримбі. Коло рисувала бездоганно, але складала його з двох симетричних половин. Так само точно вміла зробити будь-який еліпс, а пряму могла безконечно продовжувати, час від часу перепочиваючи кілька хвиль або місяців. Про маму знала все, що належиться знати дівчинці. Бавилася з псами і в такий спосіб перебувала в товаристві ровесників.
6. Вона жила вдвічі більше, щодня проживаючи своє і Францискове життя.
7. Несподівано для самої себе Анна почала рисувати квасолини. Рух, яким це робилося, давав їй найвищу фізичну насолоду. Тисячні повторення не робили насолоду меншою. Анна почала про це думати.
Вона скрізь вбачала квасолю - в річковому камінні і місяці, в скручених псах і позі, в якій найчастіше засинала, в овечих нирках, легенях, серці і півкулях мозку, в грудках будза і шапочках грибів, у тільцях пташок і зародках, у своїх грудях і улюблених двох тазових кістках, які стирчали внизу живота, в берегах озерець і концентричних лініях, якими показували збільшення висоти гори на географічних мапах. Урешті вирішила, що не що інше, як квасоля, є найпродуманішою формою вилучення малого простору з великого.
8. Про це Анна розповіла старому Беді, коли принесла цілий мішок великої синьої квасолі до його панцерника. Вони витягли мішок на дах панцерника і висипали все у верхній люк. Анна заглянула вниз і завмерла - всередині панцерник був повен квасолі різних розмірів і кольорів, вершина купи повільно зсувалася, наче потоки лави у вулкані. Беда збирав з усього Ялівця квасолю, щоб відвезти її на базар у Косові.
Видно, потім він щось казав Непростим, бо вони прийшли і зробили так, що цілком молоду Анну призначили міським архітектором.
9. Коли Франц вибирав місце, він дбав, щоб там було добре у всіх чотирьох станах - ходити, стояти, сидіти і лежати, в яких може перебувати людина.
З Анною було інакше. Вона від початку жила в такому місці. Ставши архітектором, Анна почала видумувати ще щось інше. Вона дуже добре пам’ятала те, чого навчив її Франц, і ще ліпше - що вчив саме Франц. Але вперше не повірила, що він сказав їй усе.
10. Можна падати - і під деякими будинками встановили батути, на які зіскакувалося просто з балконів.
Можна висіти - і з двох гір натягнули линви, якими, взявшись за спеціальні держаки (їх Анна знайшла серед маминих альпіністських причандалів), з’їжджалося аж на центральну площу, провисівши кілька хвилин над дахами і нижчими деревами.
Можна гойдатися - і на будинках розмістили трапеції, на яких переліталося на протилежний бік вулиці.
А ще можна котитися, підскакувати, повзати, порпатися - це теж було по-різному враховано в оновленому Ялівці. Пацієнтів на джиновому курорті стало ще більше. Себастян тоді вже воював у Африці, а зі Станіславської тюрми втік терорист Січинський.
11. Франц ясно бачив, що нічого нового Анна придумати не змогла, бо навіть під час падіння (чи, скажімо, польоту - якби їй навіть таке вдалося) людина або стоїть, або лежить, або сидить на повітрі.
Але новації йому сподобалися, і він запропонував заливати на зиму всі вулиці водою. Ялівець на кілька місяців ставав суцільною ковзанкою. Лише тримаючись за поруччя вздовж вулиць, можна було якось видряпатися у верхню частину міста. Але Франц умів ходити по слизькому.
12. Мандруючи з Франциском найближчими горами, Анна бачила багато різних гуцульських осель. Дивлячись уважніше, вона зрозуміла, що означає мати свій дім. Дбання про дім робить щоденний пошук їжі осмисленим. Мати дім - ніби відкладати рештки харчу або ділитися з кимось їжею. Або часом, призначеним на знаходження їжі.
Якщо тіло - брама душі, то дім - той ґанок, на який душі дозволено виходити.
Вона бачила, як для більшості людей дім є основою біографії і виразним результатом існування. А ще там відпочиває пам’ять, бо з предметами їй найлегше дати собі раду.
Її чарувала та гуцульська особливість - самому вибудувати свою хату далеко від інших. На чистому місці. Коли дім збудований, він стає мудрішим від усіх пророків і віжлунів - він завжди скаже, що тобі робити далі.
13. Ще така властивість краси. Щоб бути доступною, краса мусить могти формулюватися словами. А тому - бути подрібненою. Дім дає той дрібний простір, у якому можна встигнути зробити красу власними силами.
Початковими умовами краси житла Анна вважала простір, світло, протяги, переходи між поділеністю простору. Тому спроектувала кілька будинків як гуцульські хати-ґражди. Окремі кімнати і приміщення помешкання виходили безпосередньо на квадратове подвір’я, замкнуте з усіх боків власне цими кімнатами.
14. Витоком усієї
