Жуйка - Марія Козіренко

— От же ж... — Марц скуйовдив волосся й встав з-за столу. — Звідки він знав? Чи що це за прокляття таке — музика...

— Я так розумію, що він і сам був музикантом, — Хепін відклала книжку й підійшла до Марца. — У нас усе вийде, правда ж?

— Ти питаєш мене? Чи хочеш почути від мене щось втішне?

— Яка різниця... Я тебе кохаю.

Дощ тихенько барабанив по підвіконню. Чайник свистів. Час від часу чулося, як гуде ліфт. А може, то psy-пси на сходах між 84-м і 99-м підвивали на невидимий місяць.

Із загальносвітових ідей про надприродне походження музики, про чарівний вплив її на людину чи на звірят в українських переказах теж зосталося чимало. От, наприклад, у казці, записаній на Київщині, скрипка згадується, як чарівний інструмент, а скрипаль, мов той Орфей, може чарувати звірів своєю грою.

Не диво, що українській басолі доводиться переживати, як інструментові демократичному, багато дечого такого, чого й не снилося аристократичній віольончелі, захованій в оксамитовий чохол, інкрустований футляр і т. п. Матеріял, з якого зроблені обидві сестри, однаковий, а вимоги різні. То от український майстер додумався робити басолю з жерсти. Я сам бачив такий інструмент на Полтавщині. Правда, він в дечому уступав інструментам Страдіваріюса, але де в чім стояв без порівняння вище: ніякий Страдіваріюс не годиться для рукопашного бою під час весільних апогеїв, а басоля з бляхи знаменито до того надається. На неї може навалитися ціла компанія розвеселеного люду, її можна сплющити в млинець, але два-три удари молотком — і інструмент знову в ісправности, знову готовий веселити добрих людей.

— Прикольно, але до чого тут це... Чи ти пропонуєш мені склепати таку скрипку з пари каструль?

— Ні, з каструль не вийде — тут треба тонший метал, — цілком серйозно зауважила Хепін. — Ти краще постав мені щось із тих відео, які ти дивився. Я ж тобі читала — тепер твоя черга.

Марц повернув ноут до неї, висмикнув навушники й натиснув на «плей».

На відео двоє хлопців барабанили по чомусь, що, як зрозумів Марц з імені файлу, колись називалося «ханг». На вигляд — два скріплених металевих тазика із круглими виїмками окруж. Б’ючи пальцями й долонями по різних частинах інструмента, музиканти видобували ніжні й мелодійні звуки, схожі на хлопання баночки під вакуумом, якби до цього ще додати людський голос.

Хепін уже танцювала, вистукуючи ніжками хитрий ритм. Її руки виплітали дивний повітряний візерунок, а тіло, здавалося, може хитнутися в той чи інший бік від самого подиху. Марц уже майже й не дихав. Він опустив голову на руки й не зводив з неї очей.

«”Вона прекрасна. Не будь ідіотом”. Який же ти був правий, друже. І звідки ти знав... Спасибі, друже, якщо ти чуєш мої думки. Спасибі тобі!»

На флешці Ахрона було більше трьох терабайтів відео та аудіо. Любительські записи концертів сімдесятирічної давності, вуличні музиканти, бітбоксери. Окремо в теці — більше десятка шоу, де артисти «грали» свою музику... ні, творили її — з усього, що можна тільки уявити: швабри, відра, поліетиленові пакети, папір, повітряні кульки... Як зрозумів Марц, стукати й шкрябати можна по всьому, що існує у світі.

Далі були записи народних пісень з усіх куточків Землі. Звуки чужих, незнайомих, здебільшого вже й мертвих мов залазили під шкіру, а деякі з них прагнули навіть оселитися там, всередині, назавжди. Марца це лякало, але зрештою всі співи вивітрювалися, навіть найвойовничіші.

Коли Марц дійшов до записів симфонічних і камерних оркестрів європейських філармоній початку 2000-х, він був уже переповнений звуками. Спинив відео, вимкнув комп’ютер. Тихенько, щоб не розбудити Хепін, яка знову, вже який день поспіль, заснула з книжкою, вислизнув із квартири.

Йти до Ахрона він не наважився. Було вже по одинадцятій, і будити старого якось не випадало. Єдиним, до кого можна вломитися у будь-який час доби, був Джармо. Був. Марц викликав ліфт, який з огляду на час приїхав швидко, за три хвилини. Книжка Марії Найди так само лежала на стільці, недочитана.

Марц вийшов з будинку, несучи всередині себе мегатони звуків. Коштовні частинки перемішувалися в ньому, ризикуючи от-от вибудуватись у новий калейдоскопічний малюнок свіжої музики.

Розбудив таксиста в крайній сріблястій «Хонді».

— Куди? — немолодий чолов’яга тер лоба, відходячи від сну.

— Донська, сорок третій номер. Це приватний сектор на Місці Води. Я покажу...

— Покажеш, покажеш... — машина рушила.

— Це біля басейну?

— Так.