💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
цілком реальне. Міцно притискаючи до себе Аннет і намагаючись відгородити її від юрби, Сомс був задоволений. Натовп вирував навколо них, їв бутерброди, розкидав кришки; хлопці, повилазивши на платани, торохтіли, наче мавпи, кидалися галузками й апельсиновими шкуринками. Процесія затримувалася: вона має з'явитися з хвилини на хвилину. І раптом ліворуч трохи позаду він побачив високого чоловіка у м'якому капелюсі, з короткою сивуватою борідкою, і високу жінку в круглій хутряній шапочці під вуаллю. Джоліон і Айріні! Вони стояли, притулившись одне до одного, як він із Аннет, розмовляли й усміхалися. Вони його не бачили, і крадькома, з якимсь дуже дивним почуттям у душі Сомс стежив за цими двома. Здається, вони щасливі! Чого вони прийшли сюди — живе втілення незаконності, бунтарі проти вікторіанських ідеалів? Чого їм треба в цьому натовпі? Кожен із них двічі засуджений за аморальність, а вони ще наче й хизуються своїм коханням і розбещеністю! Він стежив за ними, мов заворожений, і неохоче визнав навіть тепер, тримаючи Аннет під руку, що вона, що Айріні... Ні! Він цього не визнає! І він відвів очі. Він не хоче бачити їх, не хоче, щоб його мучила, пекла давня гіркота, давнє бажання! І раптом Аннет повернулася до нього й сказала:

— Ці двоє людей, Сомсе,— я певна, вони знають вас. Хто вони?

Сомс позирнув скоса.

— Які люди?

— Та ось, ви їх бачите: ті, що повернулися йти. Вони знають вас.

— Ні,— відповів Сомс,— ви помиляєтесь, моя люба.

— Чарівне обличчя! А яка в неї хода! Elle est très distinguee! [47]

Тоді Сомс подивився на них. Цією величною ходою вона ввійшла в його життя і вийшла з нього — гнучка, струнка, далека, недосяжна, завжди уникаючи духовного спілкування з ним! Він рішуче відвернувся від цього далекого привиду минулого.

— Погляньте краще в той бік,— мовив він.— Уже з'явилися!

Але, стоячи біля огорожі, стискаючи її руку, здавалося, пильно стежачи за процесією, він тремтів, почуваючи, що назавжди щось втрачає, тремтів від гострого жалю, що не володіє ними обома.

Повільно наближалася музика й похоронний похід, і ось, оточена тишею, довга процесія пройшла через паркову браму. Він почув, як Аннет прошепотіла: «Яке сумне й прекрасне видовище!»,— відчув потиск її руки, коли вона стала навшпиньки, і його охопило хвилювання натовпу. Ось він, катафалк королеви,— труна віку, що поволі відходить у минуле! І їй услід здіймався глухий стогін людей, які вишикувалися довгою шеренгою обабіч, звук, якого Сомсові ніколи не доводилося чути, такий підсвідомий, первісний, глибокий і безпосередній, що ані він, ані жоден із присутніх не знав, чи він вихопився з їхніх уст. Нечуваний звук! Данина віку своїй власній смерті... А-а-а! А-а-а! Грунт вислизає з-під ніг. Те, що здавалося вічним, щезає! Королева — упокой, господи, її душу!

Він линув разом із катафалком, цей невпинний стогін, як вогонь повзе по траві вузенькою стрічкою; він супроводив процесію, котився по щільних лавах натовпу миля за милею. Це був людський і водночас не людський стогін, породжений тваринною підсвідомістю, потаємним розумінням невблаганного закону, що все вмирає, все змінюється. Нікому з нас, нікому з нас не судилося жити вічно!

Потім на короткий час настала тиша — на дуже короткий час, а тоді люд загомонів, обговорюючи цікаве видовище. Сомс постояв іще трохи, щоб Аннет розважилася, а потім повів її з парку на Парк-лейн до батька снідати...

Джеймс провів ранок, визираючи з вікна своєї спальні. Останнє видовище, яке він споглядає у своєму житті,— останнє, а він перебачив їх силу-силенну! Отже, вона вмерла! Ну що ж, вона дожила до похилого віку. Він та Свізін були присутні на її коронації: струнка молоденька дівчина, не старша за Імоджен! Останнім часом вона стала дуже огрядна. Вони із Джоліоном бачили, як вона вінчалася з тим німцем, її чоловіком; він виявився порядною людиною; а потім помер і залишив її з сином. І Джеймс пригадав ті вечори, які він провів із своїми братами та друзями, коли, попиваючи вино й заїдаючи горіхами, вони похитували головами, говорячи про цього юнака. А тепер він вступив на престол. Кажуть, що він споважнів, але хтозна, як воно там насправді! Джеймс не здивується, якщо він знову почне сіяти грішми. А скільки люду на вулиці! Здається, не так уже й багато часу минуло, відколи вони удвох із Свізіном стояли в натовпі біля Вестмінстерського абатства в день її коронації, а потім Свізін запросив його до Креморна — Свізін любив гульнути; здається, ніби це було не набагато давніше за ювілейний рік, коли він удвох із Роджером найняв балкон на Пікаділлі. Джоліон, Свізін, Роджер — усі повмирали, а йому в серпні буде дев'яносто! А тепер іще й Сомс одружився з француженкою. Французи — дивний народ, але кажуть, що француженки хороші матері. Часи міняються! Кажуть, що німецький кайзер теж присутній на похороні; а от його телеграма старому Крюгерові була просто в жахливому тоні. Джеймс не здивується, якщо він іще наробить лиха. Зміни! Гм! Ну що ж, нехай самі за себе дбають, коли його не стане; він не знає, що з ним буде! А от сьогодні Емілі запросила на сніданок Дарті з Вініфред та Імоджен, щоб познайомитися з Сомсовою дружиною,— завжди вона щось придумає! А Айріні, кажуть, живе з цим Джоліоном. Мабуть, тепер він з нею одружиться.

«Що сказав би з приводу всього цього брат Джоліон?»— думав він. І цілковита неспроможність довідатися, що сказав би його старший брат, якого він колись глибоко шанував, так стурбувала Джеймса, що він устав із свого крісла біля вікна й почав поволі міряти кімнату хисткими кроками.

«Вона була гарна жінка,— думав він.— Я її полюбив. Може, Сомс був їй не пара... Хтозна, як воно там було. У нас ніколи не виникало ніяких непорозумінь із нашими дружинами». Жінки змінилися, все змінилося! А тепер ось і королева померла, і нічого вже не вдієш! Помітивши заворушення в натовпі, Джеймс спинився біля вікна

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: