Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Щодо знань, які Джорджі вбирав у себе під наглядом цього незамінного вчителя, знавця всіх наук, то, як виходило з щотижневих звітів, ще їх хлопець приносив Додому дідові, успіхи його були відмінні. В табелі були надруковані десятків зо два або й більше назв різних галузей знань, і вчитель відзначав успіхи учня в кожній із них, 3 грецької мови Джорджі мав оцінку afHgxtBg1, в латинської optimus, з французької très bien і т, д., а наприкінці року всі учні отримували винагороди за ко-вен предмет. Навіть містер Суорц, кучерявий молодий джентльмен, брат по батькові шановної місіс Мак-Мул, містер Блек, двадцятитрьохрічний недоук з села та юний ледар і гульвіса Тодд, про якого ми вже вдували, діставали невеличкі книжечки з витісненим на них словом AOHNH і пишною латинською присвятою вчителя своїм юним друзям. Усі родичі того Тодда були нахлібниками в домі Осборна. Старий джентльмен зробив Тодда, що доти працював на посаді клерка, молодшим компаньйоном своєї фірми.
Містер Осборн був хрещеним батьком юного Тодда (який згодом почав писати на своїх візитних картках «Містер Осборн Тодд» і став завзятим модником), а міс Осборн возила до святої купелі міс Марію Тодд і щороку дарувала своїй хрещениці молитовник, колекцію повчальних брошур, томик протестантських церковних віршів чи ще якусь ознаку своєї доброта. Міс Осборн іноді возила Тоддів на прогулянку в своїй кареті, а коли вони хворіли, її служник у зашироких плюшевих панталонах до колін і в жилеті носив з Рассел-сквер на Корем-стріт варення та-інші ласощі.
Корем-стріт, звичайно, тремтіла і дивилася І знизу вгору на Рассел-сквер. Місіс Тодд, що вміла чудово вирізувати паперові оздоби на баранячі окости й робити гарненькі квіточки, качечки тощо з ріпи й моркви, часто приходила на «сквер», як вона казала, й допомагала своїм добродійникам готуватись до проханих обідів, навіть не мріючи й самій посидіти за столом. Якщо останньої миті котрийсь гість не з’являвся, тоді запрошували містера Тодда. Місіс Тодд з Марією з’являлися ввечері, несміливо стукали в двері внизу й саме тоді, коли міс Осборн і дами, яких вона вела під конвоєм, заходили до вітальні, теж опинялися там, готові розсипатися в дуетах, поки надійдуть чоловіки. Бідолашна Марія! Скільки їй, небораці, доводилось товкти ті дуети вдома, перше ніж вона виконувала їх прилюдно на Рассел-сквер! — Таким чином, здавалося, сама доля призначила Джорджі верховодити над кожним, з ким він стикався, а друзям, родичам та челяді — ставати перед ним на коліна.
Треба визнати, що він дуже радо змирився з таким становищем. Більшість людей миряться з ним. І Джорджі подобалося грати роль володаря, до якої, можливо, в нього була схильність від природи.
На Рассел-сквер усі боялися містера Осборна, а містер Осборн боявся Джорджі.
Хлопцева заповзятливість, постійне торохтіння про книжки й науку, схожість з батьком (який лежав у Брюсселі мертвий, не прощений) лякали старого джентльмена й давали онукові владу над ним. Старий здригався від мимовільного поруху чи тону хлоп’яти, які той дістав у спадок, і йому здавалося, що він знов бачить перед собою батька Джорджі. Поблажливістю до онука він хотів загладити жорстокість, виявлену колись до старшого Джорджа. Всі дивувалися, як ласкаво він ставиться до дитини. Він, своїм звичаєм, гримав і бурчав на міс Осборн, але всміхався, коли Джордж спізнювавсь на сніданок.
Міс Осборн, Джорджева тітка, була зів’ялою старою панною, що зігнулася під тягарем більш як сорокарічної нудьги і батькової брутальності. Кмітливому хлопчикові за іграшки було підкорити її. І коли Джордж хотів щось видурити в неї від банки варення у буфеті до потрісканих, засохлих старих фарб у її скриньці (давній скриньці, яка збереглася в неї з тих часів, коли вона вчилася в містера Сміт і була ще майже молода й
квітуча), — він отримував те, що хотів, а домігшись свого, не звертав більше на тітку уваги.
У школі його приятелями були пишномовний старий учитель, що підлещувався до нього, і нахлібник, теж старший за нього, якого він міг лупцювати. Люб’язна місіс Тодд радо дозволяла йому бавитися з своєю найменшою дочкою Розою Джемаймою, вродливою восьмирічною дівчинкою.
Вони так люблять гратися разом, — казала вона (певна річ, коли поряд не було мешканців «сквера»).
«Хтозна, що може статися! Хіба з них не чудова пара?»— думала собі розчулена мати.
Зламаний долею, старий дід з материного боку теж був підданцем малого тирана. Як йому було не поважати хлопчика, що має таке гарне вбрання і їздить верхи в супроводі служника? З другого боку, Джорджі постійно чув, як брутально лаяв і висміював Джона Седлі містер Осборн, його давній безжалісний ворог. Осборн називав його тільки старцем, вуглярем, банкрутом та іншими зневажливими прізвиськами. Тож як малий Джордж міг шанувати таку зневажену людину? Через кілька місяців після хлопчикового переїзду на Рассел-сквер померла місіс Седлі.
Вони ніколи не були близькими одне до одного. Джорджі навіть не вдавав, що сумує за бабусею. Він приїхав до матері в новому жалобному костюмчику й дуже розсердився, що йому не дозволили піти до театру на виставу, яку він давно хотів подивитися.
Хвороба старої леді забирала в Емілії весь час і, мабуть, була для неї порятунком. Що відомо чоловікам про мучеництво жінок? Ми б збожеволіли, коли б нам довелося витерпіти бодай соту частину тих щоденних страждань, які покірно витримує багато жінок. Нескінченне рабство без будь-якої винагороди, постійна доброта й ласка, що бачить у відповідь таку саму постійну жорстокість, праця, любов, терпіння, турботи — і жодного слова подяки. Скільки жінок мусять витримувати все це спокійно й виходити на люди з веселим виразом на обличчі, ніби їх ніщо не пригнічує! Ніжні, дбайливі рабині, як їм доводиться лицемірити! — Матір Емілії перенесли з крісла на ліжко, і більше вона вже з нього не вставала.
Емілія теж не відходила від її ліжка, крім тих випадків, коли бігала на побачення з Джорджі. Стара леді бурчала на неї навіть за це; колись, живучи в достатках, вона була добродушною, усміхненою, ласкавою матір’ю, та злидні й хвороба зломили її. Проте її недуги і буркітливість не пригнічували Емілію, а швидше допомагали їй витримувати інше, невідступне
