Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс
І Олег заявив, що слухатися Ярополка не буде. Ба, навіть перестав посилати йому данину. Це вже був початок бунту проти Ярополка, як старшого князя і владаря Русі…
Аби прикінчити смуту-котору в зародку, треба було негайно провчити Олега. Бо де це бачено, де це чувано, щоб менший не корився старшому і навіть намагався стати вище нього?
Щоб провчити зарозумілого брата (не провчиш Олега, Володимир у своєму Новгороді почне кувати зраду та непокору), року 977-го Ярополк із дружиною пішов війною на брата Олега в Древлянську землю.
І міжусобиця закрутилася.
Покнязював і годі буде, а Древлянська земля Києву – як знахідка. Правда, Олег брат йому по крові. Але там, де влада, – там братам не до миру, бо на всіх влади не настачиш і всі князями не стануть…
І велів воєводам своїм, а найперше старшому, Блуду:
– Готуйте дружину, мостіть дороги в Древляндію.
«Повість врем’яних літ»:
«В літо 6485 [977]. Пішов Ярополк на брата свого Олега у Деревську землю, І виступив против нього Олег і ополчився. І була битва між військами, І переміг Ярополк Олега. І побіг Олег із воями своїми в город Вручий, І був міст через греблю до воріт городських, І в тісняві, спихаючи один другого, зіпхнули Олега із мосту в рів. І падало багато людей з мосту, І душилися і коні, і люди. І ввійшов Ярополк у город Олегів, І захопив волость його, І послав шукати брата свого. І шукали його і не знайшли. І сказав один древлянин: «Я бачив учора, як із мосту його зіпхнули». І послав Ярополк шукати його. І витягали трупи із рову від ранку і до обіду, І знайшли Олега насподі під трупами, І, внісши, поклали його на килимі. І прийшов Ярополк і плакав над ним, І сказав Свингельду: «Дивись, ти цього хотів». І похоронили Олега у полі біля города Вручого, І є могила його біля Вручого і до сьогодні. І успадкував волость його Ярополк».Вважається, що звичай убивати претендентів на престол увів султан Османської імперії Мехмед II Завойовник, і відтоді жодна країна не могла перевершити в цьому Туреччину. Він першим (у світі чи в імперії османів?) велів задушити свого шестимісячного братика. Після цього майже кожен султан, який ставав на трон, починав з убивства рідних. Баязид II отруїв двох своїх синів, Селім I Грізний стратив трьох синів і шістьох племінників, за наказом Мурада III було задушено п’ятьох його молодших братів (найменший на той час був ще немовлям). Далі – більше. Мехмед III убив двох синів і 19 молодших братів (найстаршому на той час було 11 років), а коли дві наложниці попереднього султана, вагітні на час страти, народили потенційних претендентів на престол, Мехмед наказував утопити новонароджених, як кошенят. Всього за чотири з половиною століття правління династії Османів було вбито 78 принців. І це при тім, що в гаремі дитяча смертність сама по собі була спустошливою: в Ахмеда III народилося 52 дітей, з них 34 померли в дитинстві, а в Абдул-Меджида I померли 25 немовлят. А тих, які вціліли, топили у відрах з помиями і викидали на звалище.
Принців зазвичай душили (щоб не проливати кров, яка в спадкоємців султана вважалася священною) шовковими шнурками німі євнухи оточення правлячого султана – за його вказівкою. Чи не тому в Османській імперії, на відміну від середньовічної Європи, майже ніколи не було воєн за престол…
«І успадкував волость його Ярополк…»
Це літописець так делікатно написав: не захопив, як воно було насправді, а всього лише… успадкував.
Хоча формально Ярополк мав право успадкувати волость Олега. У того не було спадкоємців, тож Ярополк, як
