Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс

пасталакали, що він потаємно напав на брата… І став Володимир знову княжити у Новгороді. Правда, не так він, як дядько його Добриня – сім років загалом правив він у Новгороді від імені свого племінника… А коли вони повернулися із замор’я, Володимиру було тоді вісімнадцять годочків…

– Але ж він отрок ще, юнець босогубий, бо й вусів ще не має, – скривився Рогволод. – І він до моєї дщері в женихи набивається, а до мене в зяті? Добриню свого у свати оприділив. Все Добриня та Добриня. Послухайте, мужі мої, а хто він такий? Князем вроді Володимир, а князює насправді Добриня. Гм…

Думав-думав і сказав:

– А повідайте-но мені, хто ж такий сей Добриня, хто він за їден? Судячи з усього, це старий хитрий лис із замашками вовка. І доки він з князем, Володимира не так просто взяти…

Згодом він буде оспіваний у билинах київського циклу, як великий богатир Добриня Никитич.

Бо прообразом билинного героя став саме він, дядько Володимира, збірним образом одного з найзнаменитіших руських воїв, таким, як Ілля Муромець, і наймолодший у цій трійці – Альоша Попович.

В енциклопедіях нині про нього пишуть: богатир, один з героїв руського билинного епосу. Звідтоді билиці і небилиці, правда і міфи-легенди та передання поєдналися-переплелися. І де реальність, а де народна фантазія – хто тепер розбере? Добриня разом з Іллєю Муромцем (до речі, похований у Києві, в Києво-Печерській лаврі) та Альошею Поповичем охороняли Руську землю. Коли Володимир стане великим князем Київським, та ще й Красним Сонечком, Добриня житиме при ньому в Києві як другий після Ілька Муромця богатир Київської Русі…

Перш за все він – воїн (у деяких текстах згадується його княже походження). З усіх богатирів він найближчий до Володимира, завжди виконує його доручення: сватає за нього наречену, збирає данину, захищає Київ і Русь.

Ще й бореться зі змієм, страховищем Давньої Русі, Гориничем. Боротьба зі зміїним поріддям для нього почалася рано, коли він, будучи «молоденьким Добринюшкою Микитинцем на доброму коні в чисте поле став наїжджати… малих змієнят потоптувати…» «Для здійснення головного подвигу він подався до «Пучай-річки», де кубло Горинича було. (Під Пучай-річкою мається на увазі київська прадавня річка Почайна.) Незважаючи на застереження, він відважно забреде у воду, але як тільки він опинився посередині річки, миттєво прилетів Змій Горинич і почав… «Дождит дождем и сыплет огненнымы искрами» на богатиря, який опинився у воді безоружним. Але Добриня, пірнувши раз-удруге, швидко опиняється на березі і, ставши на прю, «сокрушает Змея». Той упав на сиру землю. Добриня хоче повідрубувати «змеищу» глави, але змій вимолює пощаду. По доброті своїй Добриня милує його, а зміючище, пролітаючи над Києвом, викрадає улюблену племінницю Володимира – Забаву. Князь Володимир доручає Добрині звільнити її. Богатир досягає «нор змеиных», себто печер, спускається в них, звільняє Забаву і численні «полони руські». А заодно й топче «потомство зміїне», щоби на Русі більше змії не водилися…

І ще багато-багато інших подвигів здійснює билинний Добриня – богатир із богатирів, прообразом якого став дядько Володимира Добриня Никитич.

Але ці та інші подвиги будуть згодом, як Володимир утвердиться в Києві. І подвиги ті міфічного Добрині теж міфічні, а реальний Добриня, добрий дядько Володимира, поведе військо свого князя на Київ і допоможе Володимиру подолати Ярополка і зайняти стіл у граді Кия.

Але про ці подвиги Добрині батько Рогнеди вже не буде знати: Добриня, захопивши Полоцьк, виконає наказ юного тоді Володимира, і варязькі воїни з трьох боків проштрикнуть трьома мечами полоцького князя, піднімуть його на мечах, і він миттєво сконає… А Рогнеду Добриня оголосить рабинею, знущаючись з неї, гордої і пишної, а потім повезе як бранку до свого племінника Володимира у Новгород. Як найбільший трофей. Хоча більшим трофеєм для Володимира стане Полоцьке князівство, що він його приєднає до свого, Новгородського, і потім об’єднані раті – новгородську і полоцьку, поверженого тестя свого, Добриня поведе на Київ проти Ярополка…

9

Отож близько 980 року до п’ятнадцятилітньої полоцької княжни Рогнеди, що вже тоді славилася своєю вродою та багатством, посватались двоє, як-то кажуть, не безрідних: великий Київський князь Ярополк і його рідний брат по батькові – Володимир, тоді новгородський князь.

Рогнеда хутко зробила свій вибір:

«За Володимира не хочу, а за Ярополка – хочу!»

Надто була горда і примхливо-перебірлива. Відмову виходити за Володимира пояснила так:

«Не бажаю роззути робичича».

Як уже згадувалось, Володимира, хоч і від князя, але народила проста ключниця-рабиня. А відтак, Володимир, хоч і був по батькові княжич, але по матері все одно залишався сином рабині.

За тодішніми звичаями молода в першу ніч після весілля мала (на знак покірності перед мужем) роззути його перед тим, як вони ляжуть до ліжка. І цим молода підкреслювала свою залежність від молодого на все подальше шлюбне життя. А цього вже горда і примхливо-свавільна Рогнеда (а вона таки була слов’янкою, а не скандинавкою, бо тільки у слов’ян з давніх часів був звичай роззувати чоловіка в першу шлюбну ніч), так от Рогнеда не могла принизитись до того, щоби вона, княжна, та роззувала якогось там… робичича!

Древлянка Малуша не зі своєї волі опинилася в Києві і стала