Зібрання творів - Амброз Бірс
Розставивши рядових і давши вказівки сержантам, лейтенант повернувся на свій пост, сів на колоду й став вартувати – пильно, всіма чуттями. Щоб було зручніше сидіти, він попустив портупею, вийняв із кобури важкого револьвера й поклав на колоду поруч себе. Почувався він справді дуже вигідно, хоча навряд чи думав про те: надто вже сторожко ловив вухом кожний звук, що міг означати небезпеку, – вигук, постріл чи кроки сержанта, що йде повідомити про щось важливе. З високості, з безкрайого розлитого океану місячного сяйва, струменіли тонкі потічки, розбивались об гущу гілля, сочилися на землю й збирались у світляні калюжки поміж лавровими заростями. Але це скупе світло тільки відтінювало чорноту довкілля, яке Байрінґова уява населяла надприродними істотами – грізними, химерними й потворними.
Людині, яка хоч раз спізнала зловісну змову темряви, тиші й безлюддя в нічній глушині пралісу, зайво пояснювати, що в цьому світі звичайні, буденні речі стають геть іншими. Дерева туляться одне до одного, неначе пройняті страхом. Навіть тиша зовсім не така, яка буває вдень. Вона повниться майже нечутним моторошним шепотом – привидом віддавна мертвих звуків. Живі тут теж лунають, таких не почуєш в інший час, а тим паче – в іншому місці. Озиваються дивовижним співом нічні птахи. Верещать дрібні тваринки, уві сні чи наяву зіткнувшись із хижаками, що підкралися тихцем. Зашаруділо опале листя – чи то плигнув деревний щур, чи то м’яко ступила пантера. Чому хруснула гілка? Чому сполохано й боязко зацвірчала в кущах зграйка пташок? Безіменні звуки, безтілесні форми, невидимі переміщення, незримі рухи... Ох, діти сонячного світла та газових ліхтарів, як мало ви знаєте про навколишній світ!
Хоча неподалік Байрінґа стояли на варті озброєні й пильні товариші, він почувався самотнім як палець. Пройнявшись урочистим, таємничим духом глупої ночі й дрімучого лісу, лейтенант втратив зв’язок із усім видимим та чутним. У безмежному бору немає ні людей, ні їхніх осель. Всесвіт став первозданною загадкою безформної, нескінченної пітьми, а Байрінґ – одиноким онімілим розгадувачем цієї предвічної таїни. Поринувши в такі думки, навіяні настроєм, він не завважував плину часу. А з цим плином нечасті плями світла поміж деревами перемістилися, змінили обриси та розміри. Лейтенантове око впало на одну з них, біля самої дороги, і помітило щось дивне. Ця річ лежала поруч, перед самими очима, й він міг би заприсягтися, що раніше її тут не було. У ній, хоч і почасти прихованій мороком, угадувалася постать людини. Байрінґ різко підтяг портупею і схопив пістолета – знову опинився у світі війни, знову став професійним убивцею.
Постать не рухалася. Звівшись, із пістолетом напоготові, лейтенант підійшов до неї. Людина лежала горілиць, до пояса занурена у пітьмі. Байрінґ напружив зір, придивився до обличчя й побачив, що це мрець. Від огиди та нудоти молодий офіцер здригнувся й відсахнувся. Знову сівши на колоду, він чиркнув сірником і закурив сигару – геть забув про обачливість. У раптовій чорноті, яка настала після короткочасного спалаху, зразу полегшало: не видно цієї бридоти. А проте Байрінґ вдивлявся туди, де лежав небіжчик, і той вимальовувався дедалі виразніше. Здавалося, навіть трохи наблизився.
– Хай його чорти вхоплять! – промимрив лейтенант. – Чого йому треба?
Мертве тіло, очевидно, потребувало тільки душі.
Відвівши очі, молодик замугикав собі під ніс, але враз обірвав мелодійку на половині такту й глянув на тіло. Його дратував цей труп, хоча спокійнішого сусіда, ніж він, годі й уявити. А тут іще звідки не взялося якесь невиразне, досі не спізнане почуття. Не страх – скоріш усвідомлення чогось надприродного, в яке ніколи не вірилося.
– Це в мені озивається успадковане почуття, – заспокоював сам себе Байрінґ. – Гадаю, минуть тисячі, а то й десятки тисяч років, перш ніж людство переросте цей спадок. Коли й де він виник? Мабуть, у сиву давнину – на рівнинах Середньої Азії, званих колискою людського роду. Те, що ми вважаємо забобоном, наші предки-варвари мали за обґрунтоване переконання. Еге ж, на підставі якихось невідомих нам фактів вони вірили, що мрець – це лиха істота, наділена неймовірно великою силою чинити зло, причому свідомо й цілеспрямовано. Ймовірно, такий забобон був однією з головних засад їхньої похмурої релігії й тодішні шамани настійливо проповідували його, як ото нинішні священики проповідують безсмертя душі. Мірою того, як арійці помалу просувалися через кавказькі хребти й розселялися в Європі, нові умови життя неминуче викликали появу нових вірувань. Давнє повір’я про ворожість мерців занепадало, згодом зникло навіть із переказів, а однак залишило по собі страх перед померлими. Він передається з покоління в покоління і став частиною нас самих, увійшов у плоть і кров.
Снуючи цю думку, лейтенант вже й забув, звідки вона взялася. А тоді несамохіть кинув оком на труп, від якого зовсім відступила темрява. Стало видно загострений профіль, задерте підборіддя й усе обличчя, примарно бліде в місячному світлі. Сірий однострій рядового конфедерата розхристаний. Поли розстебнутих мундира та жилета відкинуто. Під білою сорочкою запався живіт, різко позначилися долішні ребра й неприродно випнулися груди. Руки розкинуті, ліва нога підібрана під тіло так, що далі нікуди. Вся поза видавалася навмисно прибраною, щоб справити якнайразючіше враження.
– Тьху! – вигукнув Байрінґ. – Це, мабуть, був лицедій!.. Атож, він знає, як зіграти роль мерця.
Рішуче перевівши очі з мертвяка на лісову дорогу, лейтенант знову пустився мудрувати:
– Цілком ймовірно, що похорон не належав до звичаю наших середньоазійських предків. Якщо так, тоді можна витлумачити їхній страх перед небіжчиками. Ті й справді несуть у собі загрозу та зло, бо ж поширюють пошесть. Тому батьки навчали дітей оминати місця, де лежать мерці, й утікати світ за очі, якщо ненароком наткнуться на неживе тіло... Мабуть, і мені було б не зайве якнайдалі відійти від цього чолов’яги.
Байрінґ уже був звівся, але раптом згадав свої слова, сказані рядовим дозорцям та офіцерові, що мав заступити його на варті: будь-коли знайдете мене на цьому розвилку. Йшлося також про справу честі. Покинеш пост – подумають, що ти
