Котигорошко - Василь Дмитрович Кожелянко

— Та… — Котигорошків мозок працював, як комп'ютер, — я ще не написав рапорта, пане генерал-полковнику, але суть мого прохання полягає саме в цьому. Прошу тижневої відпустки! За сімейними, як там… женитись буду… я…

Весілля справляли в одному з найшикарніших київських ресторанів — у «Картагені». Гостей було небагато, зате — яких! З боку Котигорошка — бойові офіцери: поручники Глек і Ткаченко (яким Котигорошко сам виклопотав відпустки через свого тестя), осавул Побиван, сотник Пта-Пташник, осавул А.Г.Ріппа, адмірал Гарбузенко, капітан Дерев'янський та буковинська родина, з боку Небослави — генерал Жовтовод-Водяник (який вже офіційно визнав, що є батьком нареченої), генерал Доброзол та ще багато найвищих військовиків, а також найліпші представники модного Києва (колеги тещі) — верховоди парфумерного та модельного бізнесу. Вшанував це патріотичне весілля і Тріумвірат. В.о. Вернидуб і прем'єр Крутивус випили по чарці горілки, з'їли по канапці, пан Вернигора теж випив, а канапок з'їв три. Затим Тріумвірат відбув дбати про державу, залишивши на весіллі свого представника — генерала Буху Копитовича. Цей зі своєю місією справлявся зразково — багато пив (за здоров'я молодих), мало їв і дивився за порядком, поки ще міг щось бачити…

Про це блискуче весілля багато писала не лише жовта, а й офіційна преса (все-таки не абихто, а Герой України одружується), і навіть пройшло кілька сюжетів по державному телебаченню: Котигорошко весь у парадному строї, орденах-медалях, шаблях-аксельбантах несе на руках Небославу у фантастично модній і вишуканій весільній сукні…

Коли Котигорошко прибув після відпустки на службу — в управління «М», його ждали дві новини: йому присвоєно чергове військове звання — сотник та призначено в управління «М» начальником відділу з питань структурної реформи, тобто безпосередньо він мав займатися розгортанням сотні бойової магії в полк. Отож він залишився в Києві, тому, яко Героєви України та булавному старшині, уряд виділив йому квартиру в самому центрі.

З Яриною Котигорошко так і не поговорив.

— Тож, кажете, світло, ієрофанте?

— Світло, ваша екселенціє.

— Але ж будь-яке світло мусить мати своє джерело, бо навіть похмурої днини, коли сіється сіре безрадісне світло, ми знаємо, що десь там за пеленою хмар є золоте сонце.

— Дуже правильно, ваша екселенціє, надзвичайно правильно, ви навели напрочуд вдалу аналогію: хмарної днини ми спостерігаємо світло, позбавлені можливости бачити джерело, ось тут і з'являється можливість випробувати людську особину на предмет наближення до мудрости і осягнення істини: профан або буде заперечувати існування сонця і оголосить світло якоюсь самоорганізуючою матерією, або вимагатиме навести йому негайні докази існування сонця, тоді, коли втаємничений, навіть якщо й ніколи не побачить сонця, завжди буде вірити у його існування, бо він просто ЗНАЄ, що сонце — є!

— Отож світло астральне йде від Бога, ієрофанте?

— Трохи спрощуючи, ваша екселенціє, — так!

— І — далі?

— Далі, ваша екселенціє, це астральне світло виступає таким собі будівельним матеріялом, з якого на астральному плані будується усе те, що згодом проявляється у матеріяльному світі у грубих формах.

— Згодом — це коли, ієрофанте?

— Дуже грамотне запитання, ваша екселенціє. Справа в тому, що вживати категорію «час» коректно лише стосовно матеріяльного плану, бо на вищих планах — астральному, обох ментальних і далі догори, часу у земному розумінні нема. Час, як і простір, — категорії самодостатні, проте відносні щодо земного (чи якогось іншого), але обов'язково матеріяльного спостерігача. Тому те, що будується у астралі, не може бути виміряне ні в просторових координатах, ні по часовій лінії. Воно може бути поміщене у ці координати, але цілком, без будь-яких наслідків для своєї сутности. Це, наприклад, якби ви, ваша екселенціє, складали подумки свій новий указ для підданих, а тим часом особу вашу везли б на авті, потім на надзвуковому лайнері «Кондор», затим опустили би на підводному човні у глибини океану, потім ви прибули би в Київ і непорушно лежали би на канапі — все одно весь цей час мисленна структура указу існувала би сама по собі, просторово-часові зміщення не впливали би на суть самого указу.

— Трохи кострубате порівняння, ієрофанте, але суть зрозуміла. Отож в астралі з цього так званого світла будується усе те, що згодом матеріялізується у земній формі. Що ми можемо з цього мати?

— Є дві ужиткові для земних особин людського роду речі, ваша екселенціє. Перша корисна, друга — красива.

— Починайте з корисного, ієрофанте.

— Якщо хтось із земних зуміє своїм духовним зором осягнути астральний план, іншими словами, інформаційну мережу своєї підсвідомости підключити до астральної системи, то він зможе ПОБАЧИТИ минуле, теперішнє і майбутнє тієї матеріяльної сутности, яка його цікавить. Це може бути доля людини чи — країни, чи навіть усього всесвіту.

— Це як побачити, ієрофанте?

— А так, товаришу, ой, вибачте, пане… тобто, ваша екселенціє, якби якийсь мандрівник захотів вивчити, скажімо, географію Карпат і робив би це із зав'язаними (чомусь) очима, обмацуючи рівчаки, горбики, ямки та каміння, і на підставі цих дотиків описував би ландшафт і флору гір. Це земне розуміння і сприйняття сущого. А тепер уявімо собі, що цього допитливого обсерватора якась невідома сила переміщує на вершину Говерли і йому розв'язують очі. Це за ясної літньої погоди, зазначте. Що побачить наш географ?

— Усі чи майже усі гори!

— Принаймні ту частину гір, яка йому наразі є цікавою, ваша екселенціє.

— І водночас, ієрофанте!

— Водночас, ваша екселенціє. Ось це і є бачення на астральному плані. Ви одночасно спостерігаєте минуле, теперішнє і майбутнє — всю базу даних водночас! Що вас найбільше цікавить, ваша екселенціє?

— Та ви знаєте, ієрофанте, але я би волів не знати ВСЬОГО.

— Нема проблем, ваша екселенціє. Я можу взагалі нічого не бачити.

— Поки що, ієрофанте, мені досить того, що я знаю, а що красивого ми здобудемо