Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
— Ні, Петре Миколайовичу, я лише бажаю показати, що в кавалерії вигід значно менше проти піхоти. Ось тепер зрозумійте, Петре Миколайовичу, моє становище.
Берг говорив завжди дуже точно, спокійно і чемно. Мова його завжди стосувалася лише його самого; він завжди спокійно мовчав, поки розмовляли про що-небудь, що не мало до нього прямого відношення. І мовчати таким чином він міг кілька годин, не відчуваючи й не викликаючи в інших ні найменшої ніяковості. Але тільки-но розмова зачіпала його особисто, він починав говорити дуже докладно і з явним задоволенням.
— Зрозумійте моє становище, Петре Миколайовичу: якби я був у кавалерії, я одержував би не більше як двісті карбованців на третину, навіть і в чині поручика; а тепер я одержую двісті тридцять, — казав він з радісною, приємною усмішкою, оглядаючи Шиншина і графа, наче для нього було очевидно, що його успіх завжди становитиме головну мету бажань усієї решти людей.
— Крім того, Петре Миколайовичу, перейшовши до гвардії, я на видноті, — говорив далі Берг, — і вакансії у гвардійській піхоті значно частіші. Потім, самі зміркуйте, як я міг влаштуватися на двісті тридцять карбованців. А я відкладаю і ще батькові надсилаю, — провадив він, пускаючи кільце.
— La balance у est…[159]. Німець на обусі молотить хлібець, comme dit le proverbe[160], — перекладаючи янтар на другий бік рота, сказав Шиншин і підморгнув графові.
Граф розреготався. Інші гості, побачивши, що Шиншин веде розмову, підійшли послухати. Берг, не помічаючи ні глузування, ні байдужості, вів далі про те, як переводом до гвардії він уже виграв чин перед своїми товаришами по корпусу, як під час війни ротного командира можуть убити, і він, залишившись старшим у роті, дуже легко може стати ротним, і як у полку всі люблять його, і як його татусь задоволений з нього. Берг, видно, з насолодою розповідав усе це і, здавалося, не підозрював того, що в інших людей теж могли бути свої інтереси. Але все, що він розповідав, було таке миле, серйозне, наївність молодого егоїзму його була така очевидна, що він обеззброював своїх слухачів.
— Ну, батечку, ви і в піхоті, і в кавалерії, скрізь підете вгору, і це я вам пророчу, — сказав Шиншин, поплескуючи його по плечу і спускаючи ноги з отоманки.
Берг радісно усміхнувся. Граф, а за ним і гості вийшли у вітальню.
Був той час перед званим обідом, коли гості, зібравшись, не починають довгої розмови в чеканні запрошення до закуски, а разом з тим вважають за необхідне ворушитися й не мовчати, щоб показати, що вони анітрохи не квапляться сісти за стіл. Господарі поглядають на двері і зрідка переглядаються між собою. Гості по цих поглядах намагаються догадатись, кого чи чого ще чекають: важного запізнілого родича чи страви, яка ще не готова.
П'єр приїхав перед самим обідом і незручно сидів посеред вітальні в першому кріслі, що трапилось під руку, загородивши всім дорогу. Графиня хотіла викликати його на розмову, але він наївно дивився крізь окуляри круг себе, ніби розшукуючи когось, і уривчасто відповідав на всі княгинині запитання. Він був соромливий і лише сам не помічав цього. Більша частина гостей, знаючи його історію з ведмедем, з цікавістю дивилася на цю велику, товсту й сумирну людину, дивуючись, як міг такий телепень і скромник втяти таку штуку з квартальним.
— Ви нещодавно приїхали? — спитала його графиня.
— Oui, madame[161] — відповів він, оглядаючись.
— Ви не бачили мого чоловіка?
— Non, madame[162]. — Він усміхнувся зовсім не до речі.
— Ви, здається, недавно були в Парижі? Я гадаю, дуже цікаво.
— Дуже цікаво.
Графиня переглянулася з Анною Михайлівною. Анна Михайлівна зрозуміла, що її просять зацікавити розмовою цього молодика і, підсівши до нього, почала говорити про батька; але так само, як і графині, він відповідав їй лише односкладовими словами. Гості були всі зайняті одне з одним.
— Les Razoumovsky… Ça a été charmant… Vous êtes bien bonne… La comtesse Apraksine…[163] — чути було з усіх боків. Графиня встала й пішла до зали.
— Марія Дмитрівна? — почувся її голос з зали.
— Вона сама, — пролунав у відповідь грубий жіночий голос, і відразу по тому ввійшла до кімнати Марія Дмитрівна.
Усі панночки і навіть дами, за винятком найстаріших, встали. Марія Дмитрівна зупинилася в дверях і з висоти свого огрядного тіла, високо тримаючи свою з сивими буклями п'ятдесятилітню голову, оглянула гостей і, ніби закачуючи, нетерпляче поправила широкі рукави свого плаття. Марія Дмитрівна завжди говорила по-російському.
— Іменинниці дорогій з діточками, — сказала вона своїм гучним, густим голосом, заглушуючи ним усі інші звуки. — Ти що, старий гріховоде, — звернулася вона до графа, який цілував її в руку, — десь певно скучаєш у Москві? собак ганяти нема де? Та що, батечку, вдієш, ось як ці пташки підростуть… — вона показувала на дівчат, — хочеш не хочеш, треба женихів шукати.
— Ну, що, козаче мій? (Марія Дмитрівна козаком називала Наташу) — казала вона, голублячи рукою Наташу, яка без страху й весело підходила, щоб поцілувати її в руку. — Знаю, що зілля-дівка, а люблю.
Вона вийняла з величезного ридикюля яхонтові сережки грушками і, віддавши їх іменинно-сяючій і зашарілій Наташі, зараз же одвернулася від неї і звернулася до П'єра.
— Е, е! голубе! ходи-но сюди, — сказала вона вдавано тихим і тонким голосом. — Ходи-но, голубе.
І вона грізно закачала рукави ще вище.
П'єр підійшов, наївно дивлячись на неї крізь окуляри.
— Підійди, підійди, голубе! І твоєму батькові тільки я правду говорила, коли він дуже високо стояв, а тобі й бог велить.
Вона помовчала. Всі мовчали, чекаючи, що буде, і почуваючи, що була лише передмова.
— Гарний, нема чого казати! гарний хлопчик!.. Батько на одрі лежить, а він забавляється, квартального на ведмедя верхи садовить. Соромно, батечку, соромно! Краще б на війну йшов.
Вона одвернулася й подала руку графові, який ледве стримувався від сміху…
— Ну, що ж, до столу, я гадаю, пора? — сказала Марія Дмитрівна.
Попереду йшов граф з Марією Дмитрівною; потім графиня, яку вів гусарський полковник, потрібний чоловік, що з ним Микола мав наздоганяти полк. Анна Михайлівна — з Шиншиним. Берг подав руку Вірі. Усміхнена Жюлі Карагіна йшла з Миколою до столу. За ними йшли інші пари, розтягнувшись по