Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін

тих курчат закопати, щоб не було ганьби від людей. І Дід за ту дурню не побив і не полаяв Рибку, а тільки виговорив і присоромив. І більше ніколи Рибка таких дурниць не робив. А коли обмолотили хліб, тоді Дід зробив Рибці справжній лук. Як Дід робив, то Рибка йому допомагав і все запам'ятовував. Стріли робив Дід, а виглажував їх на бруску-камені Рибка. Наконечники стріл були із кісток коров'ячих, а пера взяли воронячі… Поки підступила справжня осінь, Рибка добре пристрілявся. Як полетіли гуси з півночі у вирій, пішов Рибка на зжату ниву. Бо туди з болота прилітали гуси попастись. Він сховався у кущах край поля. Та до нього ніяк не підходили гуси. А коли таки добулись, то Рибка застрелив найбільшого гусака. Як він притяг того гусака, вся вулиця вийшла подивитись. Старші дивувалися і хвалили меткого хлопця. А інші хлопчаки і отроки казали: «Так йому ж Дід робив і лук, і стріли! От якби він сам змайстрував і ним уполював гуся…» Рибку ті слова добре допекли і він заповзявся, що сам спорудить собі і лук і стріли. Коли Дід йому робив цей лук, то говорив: «От якби доброго ялівцю стовбурець без сучків роздобути, то ще кращий би був лук. Ялівець добре пружинить». І це добре запам'ятав Рибка. І, взагалі, Рибка все добре пам’ятав.

Отже, наступного літа, коли настала небачена спекота, Рибка тихо зник із двору. А подався він у далекий ліс по ялівець для лука. І так сталося, що ввечері Рибка не повернувся. Почали питати в людей, чи хто бачив, у який бік він пішов? Всі казали по-різному. І тільки одна стара сказала, що бачила, як хлопчик ішов опадкою до двох пагорбів. А то поганий шлях. Бо він простягався просто до Перунових Каменів. За Перуновими Каменями сухий ліс. А за сухим лісом - річка. За річкою вже землі ворожого роду.

Вирішили шукати Рибку завтра вранці.

- Рибка ходить так, що слідів не відшукаєте. Він завтра сам об’явиться! - сказав Дід.

На другий день повернувся Рибка в селище. Прийшов із опадки між двома пагорбами. Рибка притяг оберемок очерету і чотирі довгі пагони сухого ялівцю.

- То ти до Перунових Каменів ходив?!! - на смерть перелякалась Рибчина мати.

- Я пішов далі. Бо коло Перунових Каменів там ялівці криві і сучкувати. Я пішов далі на захід до Річки. Річку переплив і пішов до Сухого лісу. Там зразу знайшов добрий ялівець. А потім мені закортіло подивитись на ворожу землю. Тоді пішов далі на захід до глибокого ручая. Переплив ручай і пішов у сосновий молодняк. Там жінки і дівчата збирали гриби…

Люди почали казати, що малий навіжений. Треба його повести в дружнє село до знаменитого волхва. Нехай волхв вижене з нього злий дух Полісуна. Бо хлопець кудись ще полізе. Може початись головосік меж родами. Але Дід обурився і сказав, що ніякого злого духу в Рибці немає. Бо він скільки ходив по лісу, зробив діло і повернувся не дурний на голову і здоровий тілом. Хоча страхополохам Дідові слова не сподобились, більшість людей згодилась із Дідом. І Рибку нікуди, ні до яких волхвів, не потягли.

Рибка від’ївся і відіспався і почав робити лук. Він поставив лаву за начинням, щоб усі бачили, що він майстрює. До нього підійшов Дід і побачив три ніби наконечники списів.

- Де це ти взяв, онучку? - тихо спитав він Рибку.

- У Перунових Каменях, - відповідав Рибка.

- А ти знаєш - що воно таке? - тихо спитав Дід.

- Це Перунові стріли. Дві кам’яні, одна залізна. Я підійшов до Перунових Каменів саме в обід. Сонце просто в тім’я пече, як скажене. І ще там, в улоговині, де розваляні домниці, багно цвіте. Від його духу аж голова паморочиться і наче нудить. Я тоді поспішав геть, щоб не зомліти. І враз попереду і праворуч як гахне блискавка!!! Як лупоне грім!!! Із сонячного неба - блискавка і грім! Вона так лупонула, що мене на землю кинуло. Не знаю, чи довго я лежав. А коли підвівся, закортіло мені подивитись, що потрощила блискавка. Бо як вона вдарила, то здалось, ніби вона на друзки рознесла Перунові Камені. Підійшов я ближче. Дивлюсь - край одного валуна поплавився і блищить, як полив’яний. І жар від каменя йде, немов від печі. І земля коло нього покопирсана, наче вепром порита. І там лежать одні стріли Перунові - дві кам’яні, одна залізна. Ну я їх і запхав у торбу…

Тоді Дід обережно накрив Перунові стріли шматом берести. І тихо-тихо йому сказав:

- Це тобі було таке явлення, знак від Перуна. Про суху блискавку я чув у далекій молодості, але сам ніколи не бачив. То такий сильний знак тобі, що й годі збагнути. Певно на щось дуже велике і небезпечне. Знаєш, на піщаних берегах, куди б'ють блискавки, часом знаходять такі, подібні стріли. Вони із печеного піску. Та я за все життя не чув про залізні Перунові стріли. Давай зробимо так - щоб людей не полохати і не збурювати - нікому ні слова про суху блискавку. Досить і цих пригод. А от коли станеш парубком, тоді можеш розповісти, як усе сталось. А зараз треба їх добре сховати.

І Рибка сховав Перунові стріли, і ніхто не взнав, де вони зберігались.

Отож третій лук Рибка робив сам. Із ялівця і берези. Все-все робив на людях, щоб усі бачили, що йому ніхто не допомагає. Все зробив так, як роблять дорослі луки мисливські. Тільки наконечники залізні до стріл випросив у свого дядька. Бо той час від часу ходив на птицю, як був переліт весною і восени.

То коли почались осінні лови, то Рибка з новим луком і стрілами вполював стільки качок і гусей, що дорослі тільки руками розводили.

Тоді й сталася неймовірна пригода. Така, якої ніколи в громаді не було. Малого Рибку покликали на раду старійшин. Вони засідали у громадській клуні, бо йшов дощ. Йому сказали ось що:

- Ми бачимо - ти у нас найкращий стрілець. А наші роди мають платити нашому князю в Іскоростень чорними куницями. І ще данину платимо тому зайді Олегу до Києва. Ти весь час бігаєш по лісу. Маєш знайти, де цього року найбільше куниць. Тому, тільки вони вберуться в зимове хутро - іди і добувай їх. Послужи громаді. Тільки пам'ятай: бити їх треба тупими стрілами, щоб шкурка була ціла.

- Добре! - згодився