У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

традиційна маскулінність. Продовжують вироблятися пісні, які нібито оспівують традицію. Проте в усьому цьому присутня дитина, яка сміється з освячених сюжетів, блазнює і викривлює їх так, як школярі середніх класів у пору нашого дитинства пародіювали пафосну громадянську лірику, яка вивчалася у школі. Кожна доросла людина, якщо попорпається у власній пам’яті, зможе пригадати вірші зі шкільної програми, спародійовані якимись двієчниками. Але тоді вчительки пафосно засуджували тих двієчників. А тепер подібній стилістиці надаються і великі сцени, і великі екрани, і головне, почесне місце в культурі. Тепер поважні діячі культури, ба навіть політики прагнуть цієї дитинності.

Іронія і дотепність як спосіб реагування на світ існують в культурі давно, і їм завжди відводилося цілком почесне місце в рамках традиції. Утім, нині відбувається щось інше. Нині іронізує над світом саме «погана дитина», викликаючи захоплення й оплески, давно вже зробившись взірцем для наслідування.

В останні кілька років у масовій культурі панує дискурс «поганої дитини». А якщо й не поганої, то такої, яка неодмінно прагне виглядати поганою. Дитини, яка бешкетує. Підлітка, який самостверджується через невмілий бунт. А носієм цього кризового дискурсу є людина доросла, яка вочевидь уважає переконливою саме таку кризову стилістику.

Я говорю про ці явища аж ніяк не оціночно, мовляв, яким бездарним шоу є сучасна масова культура. Ні, я говорю про це типологічно, намагаючись якомога безсторонніше виділити риси поганої дитини в дискурсі сучасної масової культури, в типах поведінки, в приватному й публічному дискурсах. Бо я сама, маючи дорослих дітей, у власній творчості практикую стилістику бунту проти традиційної дорослості, мовляв, погана дитина має рації більше, ніж дорослий, котрий дотримуються традиційних норм, які працювали до кризи.

Вам потрібні ілюстрації до сказаного? Запустіть у YouTube будь-який кліп до будь-якої пісні. Погляньте, які світлини вивішують фотокореспонденти для ілюстрації будь-якої події: переваги цифрового фото використовуються не для того, щоб вибрати найбільш естетичні знімки. Ні, обираються «прикольні» фота, де учасники події відзняті найбільш кумедно: із викривленими ротами, із заплющеними очи­­ма, із неадекватними гримасами. А погляньте, які аватари більшість із нас бере для власної репрезентації у соціальних мережах: із виряченими очима, з ідіотичними посмішками. Це не естетика потворного, це криза естетики як такої. Або естетика недозрілості як апофеоз адекватності світовідчуття.

І останні політичні події — самі собою малозначущі, якщо розібратися, але увага до них світових медіа, надвисокий «індекс цитування» також підтверджують сказане мною. Я маю на увазі еміграцію відомого французького актора до Росії. 64-річний актор — зірка французького кіно, який зіграв в кіно чимало мужніх чоловіків, зараз демонструє поведінку інфантильного підлітка. Якби він повівся як чоловік, як громадянин, він мав би протестувати проти введення безглуздого податку, бо на те й існують у демократичній країні відомі люди, щоб коригувати діяльність президентів. Натомість всесвітньовідомий актор продемонстрував бездарне шоу, яке, втім, переглядається і коментується в усьому світі.

Приклад французького актора є найбільш показовим, а подібних прикладів безліч і в національному, і у світовому медійному просторі.

Отже, в умовах економічної кризи ми спостерігаємо кризу дорослості в публічному дискурсі. Поки ті, хто влаштував економічну кризу, по-дорослому підраховують свої мегадоходи, діячі культури й політики, як можуть, захищають свої. Бо ж їхні доходи відрізняються від доходів тих, хто проектує економічні кризи, як кишенькові гроші підлітків відрізняються від грошей дорослих...

Блиск і злидні McDonalds’a

Нью-Йорк шанує нічне життя. Тут, як, зрештою, і в усіх великих містах світу, допізна повно людей на вулицях, пра­цюють ресторани й розважальні заклади, але не тільки. У Нью-Йорку вночі відчинено також і крамниці, і книгарні — жінка, яка приміряє пальто о дванадцятій ночі або натовп біля книжкових полиць о другій — абсолютно буденне явище для цього міста.

Зате тих, хто встає рано, у Нью-Йорку абсолютно не шанують. Ті, хто рано встали й вирушили в путь сірими вулицями сонного Манхетена, матимуть великі проблеми зі сніданком. Єдине місце, де це можна зробити, — давно знайомий майже рідний Макдональдс. І завітавши до котрогось із ресторанів цієї всесвітньо відомої мережі, відразу відчуєш різницю між «Макдоном» у нас і на його батьківщині.

Загалом, для тих, хто хоче поїсти в Нью-Йорку смачно, поживно, дешево, існує мережа кулінарій Deli, розташована просто в магазинах харчових продуктів. Найрізноманітніші страви: м’ясне, рибне, гарніри, салати, соуси — можна нагребти на паперову тарілку, зважити і оплатити з розрахунку 4–5 доларів за фунт. Супи по 2,5–3 долари за фунт наливають до паперового горнятка. Це дуже дешево за цінами Нью-Йорка. Звісно, мережа таких кулінарій аж ніяк не є місцем вишуканих обідів і вечерь, там можна побачити і вочевидь декласованих громадян, дуже недбало вдягнених, із тремтячими руками й каламутним поглядом. У деяких із таких кулінарій навіть нема столиків, люди забирають їжу з собою, прилаштовуючи до паперового посуду пластикові кришечки. Несуть її додому або в хорошу погоду їдять на лавочках в убогих нью-йоркських сквериках, де нахабні сірі американські білки мало не стрибають на коліна.

В Америці ніхто ні на кого не дивиться скоса. Нормальні люди також ходять до кулінарій Deli, де їжа на декілька порядків краща, ніж у «Макдоні». Але біда в тому, що рано-вранці такі кулінарії переважно ще не працюють, можна побачити тільки казанки з-під страв, залиті рідиною для миття посуду.

І доводиться йти снідати до «Макдона», які в Нью-Йорку, як і кулінарії Deli, також мало не на кожній вулиці. Можливо, в цьому місті десь є благодійні їдальні для повністю деградованих, де годують безкоштовно, — ті харчові заклади, певне, мають іще жалюгідніший вигляд. Але і в нью-йоркських «Макдонах» також