У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко
А поетеса Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, вмить підхопила мамин мотив:
Руйнуй, царице, Січ! Хай стогнуть ці пороги. Руйнуй, царице, Січ! Хай плаче ця струна. Гіркого краю чорні перелоги Розвіє в дим державна борона. Нехай скриплять пером ті царські недоріки. Хай плачеться над світом обірваній струні. Руйнуй, царице, Січ! Ти думала — навіки? Є поле, не підвладне державній бороні.Цей міф існує в націоналістичному дискурсі України й досі, бо ж іконостас потребує не лише героїв, а й антигероїв. Можна навести багато висловлювань видатних діячів відповідного штибу на підтвердження статусу Катерини ІІ — антигероїні. Зовсім нещодавно, у 2008 році в Національному інституті стратегічних досліджень відбувся круглий стіл на тему «Історична пам’ять як поле змагань за ідентичність». У ході тої дискусії один із авторитетів спільноти націоналістів Євген Сверстюк сказав: «Мені пригадується розмова з письменником Борисом Антоненком-Давидовичем. Я колись сказав йому, пригадайте, хто написав оповідання про те, що один студент почав розмірковувати, чим підняти, зачепити наш народ, і шукав-шукав, аж поки не натрапив на документи про Катерину Другу й не почав розкопувати, яка це була всесвітня курва. Що це за всесвітня курва така? Антоненко-Давидович каже: це моє оповідання, і це я про себе писав. Це я шукав, чим дійняти народ. І сам не знаю, що саме народ так пройняло. Чи те, що Катерина була така розпусниця, чи усвідомлення того, хто нами командував».
Для проукраїнської України Катерина ІІ — антигероїня, то для проросійської — героїня. Якщо для української України Катерина ІІ зруйнувала Січ як символ української свободи та закріпачила українське селянство, то для мешканців південних міст України, російська імператриця ці міста заснувала, побудувала до них дороги, за її царювання ті міста процвітали, а кріпацтво було запроваджено не через кровожерливість імператриці, а через те, що українські старшини дуже хотіли мати своїх селян як слухняних кріпаків, то ж вони й домоглися, чого хотіли. Коли в Одесі було споруджено (поновлено) пам’ятник Катерині ІІ, то це стало ще одним моментом конфронтації між сходом і заходом України. Поки українська Україна обурювалася вшануванню тої, яка «доконала вдову-сиротину», южнороси урочисто відкривали їй пам’ятник, вшановуючи не кріпосницю, а мудру правительку, за чиїм указом було засновано їхнє місто. Коли пам’ятник Катерині було щойно відкрито (27 жовтня 2007 року), то обурення цією подією можна було почути в Києві навіть від суржикомовних роботяг по маршрутках, що не завадило одеситам вітати мудру «Феліцу» на своїй землі. Також пам’ятник Катерині ІІ було 15 травня 2008 року відкрито в Севастополі. Протягом років незалежності України Катерина ІІ разом із іншими історичними персонажами стала ніби індикатором ідентичності України — проукраїнської чи проросійської. Це одна з тих історичних постатей, яка міняє свій міфічний імідж на діаметрально протилежний (губителька, руйнаторка — благодійниця, мати рідна) у різних спільнот України. Звісно ж, постать російської імператриці не є настільки дратівливою для різних ідентифікацій України, як постать, скажімо, Степана Бандери, але й Катерина ІІ як символ також фігурує і в політичних, і в культурних, і в приватних баталіях.
А як воно в Росії? Як у метрополії? Ким є Катерина Велика для громадян сучасної Російської Федерації? Зрештою, не так і легко за самими медійними матеріалами зробити висновок щодо місця тої чи тої особистості в популярній культурі іншого народу. Але нам добре відомо, що в Росії відразу по розвалу СРСР відбулося масштабне переоцінювання цінностей, пов’язане з династією Романових. Антигерої радянських часів стали героями, рятівниками отєчества, мудрими правителями, які дбали про народ і розширювали кордони Російської імперії. Все сказане стосується й такої масштабної постаті, як Катерина Велика.
У сучасному викладі російської історії Катерина не так гнобила селян, як збільшувала населення російської імперії, яке за її царювання зросло мало не вдвічі, а державний бюджет — учетверо. Із 50 губерній тодішньої Російської імперії за Катерини було приєднано 11. За її царювання було побудовано 144 міста. Запорізьку Січ було не зруйновано, а розформовано «за ненадобностью», проте російські армія і флот зростали. За матінки Катерини було отримано багато славних перемог і без неорганізованої Січі. Катерина Велика не гнобила російського народу, а навпаки, захищала його. І психопатку Салтичиху за Катерини, як виявилося, було жорстоко покарано: позбавлено дворянства, засуджено до пожиттєвого ув’язнення, де жорстока поміщиця провела 33 роки — до своєї смерті. Переслідування з боку Катерини Великої Радищева й Новикова зараз у Росії розглядається як справедливе: адже Радищева критикував сам Пушкін, а переслідування Новикова трактується як боротьба з масонством. У Росії поновлено орден Катерини Великої, яким нагороджували придворних дам, зараз ним нагороджують російських діячок культури. Катерина увійшла до дюжини рейтингу «Имя России», посіла 11 місце, щоправда, з великим відривом від Івана Грозного, який посів 10-те місце (230 425 в Івана, 92 065 в Катерини).
Російський офіціоз цілком підніс імператрицю-благодійницю. Здавалося б, і в серцях росіян Катерина ІІ також займає почесне місце. Але, як свідчать приватні контакти авторки цього матеріалу та стихійне електронне опитування родичів і знайомих, які проживають у Росії, Катерина ІІ не є героїнею в Росії. Лаври імперського героя несе імператор Петро І. А в Катерині росіян, а ще більшою
