Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Браво, браво! — горував над усіма різкий голос старого Стайна. — Хай йому біс, вона й” справді здатна таке-встругнути! — додав він крізь зуби.

Режисера! Клітемнестру! — вигукувала зала. Агамемнон не міг показатися в своїй класичній туніці,-він стояв на задньому плані з Егістом та іншими виконавцями коротенької вистави. Містер Бедуїн вивів наперед Зулейку й Клітемнестру. Одна велика особа захотіла, щоб її відрекомендували чарівній Клітемнестрі.

Ну як? Проштрикнули його кинджалом? Тепер можна вийти заміж за когось іншого, правда ж? — вдало пожартував його королівська величність.

Місіс Родон Кроулі була незрівнянна в своїй ролі,— мовив лорд Стайн.

Ребека засміялася, зухвало й радісно блиснула на нього очима і зробила найчарівніший реверанс з усіх, які будь-коли хто бачив.

Служники внесли таці з різноманітними прохолодними напоями, а виконавці зникли, щоб підготуватися до другої шаради.

Три склади цієї шаради показано в пантомімі, і розіграно їх так.

Перший склад. Полковник Родон Кроулі, кавалер ордена Лазні, в крислатому капелюсі, в довгому плащі, з палицею і з ліхтарем, взятим у стайні, проходить сценою і щось вигукує, ніби сповіщає мешканців, котра година. У вікні нижнього поверху видно двох мандрівних торговців, що, мабуть, грають у крібедж і позіхають над картами на весь рот. До них заходить якийсь чоловік, схожий на коридорного з готелю (шановний Дж. Рінгвуд), що блискуче зіграв свою роль, і стягає з них чоботи. З’являється служниця (вельмишановний лорд Саутдаун) з двома свічками і грілкою. Служниця підіймається нагору гріє ліжко. Тією ж грілкою вона відбивається від надмірно люб’язних торговців. Служниця виходить.

Торговці надягають нічні ковпаки і опускають штори. Виходить коридорний і зачиняє віконниці нижнього поверху. Чути, як він засуває засув і бере двері на ланцюжок зсередини. Гасне світло. Оркестр грає «Dormez, dormez, chers Amours!» /«Засніть, засніть, мої кохані!» (Франц.)/. Голос з-за завіси каже: «Перший склад».

Другий склад. Лампи всі враз засвічуються. Оркестр грає давню мелодію з «Іоанна Паризького»! «Ah, quel plaisir d’être en voyage!»/ «О, як приємно подорожувати!» (Франц.)/. Сцена та сама. На фасаді між нижнім і верхнім поверхом видно таблицю, на якій намальований герб Стайна. Скрізь у будинку дзвонять дзвоники.

На нижньому поверсі якийсь чоловік показує другому довгу стяжку паперу; той вимахує кулаком, погрожує й лається, що рахунок страхітливий.

Стаєнний, подавайте мою бричку! — гукає той другий від дверей.

Він плескає служницю (вельмишановного лорда Саутдауна) по підборіддю; вона, здається, сумує, виряджаючи його, як сумувала Каліпсо, виряджаючи іншого славнозвісного мандрівника — Улісса. Коридорний (шановний Дж. Рінгвуд) проходить з дерев’яною скринькою, повною срібних графинів, і вигукує: «Пиво!» — так смішно й природно, що вся зала вибухає оплесками й акторові кидають букет.

За сценою ляскає батіг. Господар, служниця й коридорний кидаються до дверей, але тієї миті, коли під’їздить якийсь вельможний гість, завіса опускається і невидимий режисер вигукує: «Другий склад!»- Мені здається, що ця картина означала «Готель», — мовить капітан лейб-гвардії Гріг.

Загальний регіт: здогадливий капітан не дуже далекий від істини.

Поки артисти готуються до третього складу, оркестр починає грати морське попурі: «Весь флот у Дауні», — «Вгамуйся, суворий Борею», «Стернуй, Британіє», «В Біскайській затоці», — видно, що відбуватимуться якісь події на морі. Дзеленчить дзвоник, і розсувається завіса.

«Джентльмени, відчалюємо!» — гукає чийсь голос.

Люди починають прощатися. Пасажири занепокоєно показують на хмари, за які править чорне запинало, і злякано хитають головами. Леді Сквімс (вельмишановний лорд Саутдаун) з собачкою, валізами, ридикюлями й чоловіком всідається на місце й щосили хапається за якісь линви. Мабуть, це корабель.

Входить капітан (полковник Кроулі, кавалер ордена Лазні) в трикутному капелюсі і з підзорною трубою; притримуючи капелюха, він дивиться вдалину, поли його мундира метляються, наче від великого вітру. Коли він віднімає руку від капелюха, щоб узяти трубу, капелюх влітає під гучні оплески глядачів. Вітер дужчає. Музика гуркоче й свистить усе гучніше й гучніше, матроси, що ходять по сцені, заточуються, ніби корабель дуже хитає. Стюард (шановний Дж. Рінгвуд), ледве переставляючи ноги, проходить по сцені з шістьма мисками в руках. Він швидко підставляє одну лордові Сквімсу. Леді Сквімс, штурхнувши ногою собачку, яка починає жалібно скавуліти, прикладає хусточку до рота й швидко вибігає, немов шукає десь каюти. Музика грає ще гучніше, зображаючи шал бурі, і цим закінчується третій склад.

У ті часи був у моді невеличкий балет «Le Rossignol», у якому відзначилися Монтесю й Нобле. Містер Бог переробив його в оперу для англійської сцени, написавши на чудові мелодії балету свої вірші, на що він був неабиякий мастак.

Виконавці були одягнені в старовинні французькі костюми, і юний лорд Саутдаун цього разу з’явився чудово перебраний на стару бабу, що шкутильгала по сцені зі справжньою сучкуватою гирлигою.

За сценою чути якусь мелодію, і з картонної хатини, обплетеної трояндами та плющем, долинають рулади і трелі.

Філомело! Філомело! — гукає стара, і з’являється Філомела.

Бурхливі оплески: це місіс Родон Креулі, напудрена, з мушками, найчарівніша в світі маркіза.

Сміючись і наспівуючи, вона випурхує на сцену з усією грацією театральної юності і робить реверанс. «Мати» питає її;-Чого ти, доню, завжди смієшся й співаєш? І вона починає співати «Троянду на балконі».

Троянда на балконі в нас, мов ранок, промениста, Тремтіла гола зиму всю й зітхала: де весна? Спитаєте: чому ж вона вдяглася в цвіт і в листя? Бо з сонцем пісня ожила пташина голоска.

І соловейко, що тепер витьохкує в долині, Мовчав, коли в гіллі лунав лихого вітру свист. Ви, мамо, скажете: чому він розспівався нині? Тому що сонце піднялось і зеленіє лист.

Бо, мамо, кожному своє: пташкам небесним — пісня, Троянді — ніжних пелюсток оздоба запашна. А в мене радості розмай і в грудях серцю тісно. Ви, мамо, знаєте чому — причина в нас одна.

У проміжках між куплетами цього романсу добродушна особа, яку співачка називала «мамою» і в якої з-під очіпка виглядали чималі бакени, мабуть, дуже хотіла показати свою