Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Вони говорили про своїх ближніх, про їхню вдачу та їхні родинні справи точнісінько так, як Джонси говорять про Смітів. Колишні знайомі Бекі ненавиділи її і заздрили їй, а бідолашна жінка позіхала в душі з нудьги.
Хотіла б я покласти край усьому цьому, — казала вона сама до себе. — Краще б я була дружиною священика й навчала дітей у недільній школі, ніж отак жити, як я живу. Або жінкою якогось сержанта, їздила б у військовому фургоні, або… або надягла б обшите блискітками вбрання й танцювала б у балагані на ярмарку, так було б найвеселіше.
У вас би той танець добре вийшов, — сміявся лорд Стайн.
Ребека простодушно розповідала цьому великому чоловікові про всі свої ennuis і турботи; вони розважали його.
З Родона був би дуже добрий шталмейстер… церемоніймейстер… чи як ви його звете… такий чоловік у великих чоботях і в мундирі, що ходить по арені й ляскав батогом. Він високий, показний і має військову поставу. Пригадую, — задумливо сказала Бекі,— коли я була ще малою, батько якось повів мене поглянути на Брукгрінський ярмарок. Повернувшись додому, я зробила собі диби й почала танцювати в майстерні, на подив усіх його учнів.
Хотів би й я побачити вас на тих дибах! — мовив лорд Стайн.
А я хотіла б тепер так потанцювати, — відповіла Бекі.— Як витріщила б очі леді Бінкі і як отетеріла б Грізель Макбет! Тсс, цитьте, Паста зараз співатиме.
Вона взяла за правило бути особливо ввічливою з професійними артистами й артистками, що виступали на тих аристократичних вечірках, вишукувала їх по кутках, де вони мовчки сиділи, і, всміхаючись, так, щоб усі бачили, тиснула їм руки. Вона ж бо й сама артистка, цілком справедливо зауважувала Бекі, і ця манера щиро, скромно заявляти про своє походження обурювала, роззброювала або розважала глядачів, залежно від обставин.
Яка ця жінка нахабна, — казали одні.— Яку вона вдає з себе незалежну, хоч їй годилося б сидіти тихо й бути вдячній, що з нею розмовляють! — Яка вона чесна й добра душа! — казали другі.
Яка це хитра кокетка! — казали треті.
І всі вони, певне, мали слушність, та Бекі робила своє і так подобалася акторам, що вони не зважали на застуджене горло й ладні були задарма співати на її вечорах і задарма давати їй уроки.
Авжеж, Бекі влаштовувала бенкети в будиночку на Керзон-стріт. Десятки екіпажів, сяючи ліхтарями, загачували вулицю, дратуючи будинок № 200, якому не давав заснути гуркіт, і будинок № 202, який не міг заснути від заздрощів. Огрядні служники, що супроводили карети, були надто великі, щоб поміститися в тісному передпокої Бекі, тому вони сиділи в сусідніх пивничках, звідки їх, коли треба було, викликали, відриваючи від пива, хлопчики-посланці. Десятки найбільших лондонських денді юрмилися на вузьких сходах, наступаючи один одному на ноги та сміючись із того, що вони опинилися тут, і багато бездоганних, суворих світських дам просиджували вечори у маленькій вітальні, слухаючи професійних виконавців, які за звичкою співали так, ніби хотіли, щоб з вікон повилітали шибки. А другого дня в «Морнінг пост» серед опису світських réunions з’являлося повідомлення такого змісту:-«Учора полковник і місіс Кроулі влаштували у своєму будинку в Мейфейрі проханий обід для вибраного товариства. Присутні були їхня ясновельможність князь і княгиня Петроварадинські, його вельможність турецький посол Папуш-паша (в супроводі драгомана посольства Кебаб-бея), маркіз Стайн, граф Саутдаун, сер Пітт і леді Джейн Кроулі, містер Вог та інші. Після обіду в місіс Кроулі відбулося зібрання з участю герцогині (вдови) Стілтон, герцога де ля Грювра, маркізи Чешірської, маркіза Алессандро Стракіно, графа де Брі, барона Шапцугера, кавалера Тості, графині Слінгстон і леді Ф. Македем, генерал-майора й леді Г.
Макбет, двох панночок Макбет, віконта Педдінгтона, сера Гореса Фогі, шановних Бедуїна Сендса, Бобачі Бегодера та інших». Читач може доповнити цей список, як йому заманеться, ще на десять рядків дрібного Друку.
У стосунках з вельможами наша люба приятелька виявляла таку саму щирість, як і з тими, хто стояв нижче за неї. Якось, гостюючи в одному аристократичному домі, вона (мабуть, щоб похизуватися) завела розмову по-французькому із славнозвісним тенором-французом, на досаду леді Грізель Макбет, що похмуро поглядала на них через плече.
Як ви чудово знаєте французьку мову, — нарешті сказала вона, бо сама розмовляла цією мовою з дуже помітним единбурзьким акцентом.
Я повинна її знати, — скромно відповіла Бекі й опустила очі.— Я навчала цієї мови в школі, і моя мати була француженка.
Така покора перемогла леді Грізель, і вона подобрішала до Бекі. Вона нарікала на фатальні нівеляторські тенденції нашої доби, через які люди всіх станів дістали змогу бувати в найвищих колах, але не могла не визнати, що ця жінка принаймні добре вихована й не забуває свого місця, її милість була гарна жінка — ласкава до вбогих, нерозумна, бездоганна й довірлива. І не її вина, що вона вважала себе кращою за нас із вами: протягом сторіч люди цілували поли її предків! Кажуть, ще тисячу років тому лорди й радники небіжчика Дункана цілували картату спідничку голови її роду, коли той великий чоловік став королем Шотландії. Леді Стайн після згадуваної сцени біля рояля не встояла перед Бекі і, може, навіть відчула якусь прихильність до неї. Молодших дам родини Ґонтів теж змусили підкоритися. Раз чи двічі вони нацьковували на Бекі своїх прибічників, але зазнавали поразки. Блискуча леді Станінгтон спробувала стати з нею на герць, та безстрашна маленька Ребека розбила її вщент. Коли на неї хтось нападав, Ребека спритно прикидалася скромною ingénue / Простушкою (франц.)/ і такою була особливо небезпечна: тоді вона природним, невимушеним тоном казала найнеможливіші речі, після чого простодушно починала вибачатися за свою нетактовність, таким чином розголошуючи всім, про що йшла мова. Одного вечора дами намовили напасти на Бекі містера Вога, славнозвісного дотепника, блюдолиза й підлабузника в домі лорда Стайна. Хитро глянувши на своїх патронес і підморгнувши їм, — мовляв, зараз почнеться комедія, цей достойний джентльмен накинувся на Бекі, яка, ні про що не здогадуючись, їла собі юшку. Захоплена зненацька, але завжди при повній зброї, маленька жінка відразу прийняла виклик, відбила удар, відповіла так влучно, що супротивник спаленів з сорому,
