Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

з приладдям для прання й прибирання. Минувши його швидким кроком, дівчина прочинила на кілька сантиметрів двері, що вели до головного коридору, який оббігав увесь поверх. Апартаменти Леандро розміщувалися в куті будівлі, над площею Нептуна. Алісія вийшла в коридор і попрямувала туди. Дорогою вона зустріла мешканця готелю, який вертався до своєї кімнати, либонь, після сніданку й приязно їй усміхнувся. Алісія відповіла йому такою самою приязною усмішкою. Завернувши за ріг, вона побачила двері номера-люкс Леандро. Охорони біля них не було. Леандро терпіти не міг демонстративності й над усе цінував стриманість і непримітність. Проте Алісія знала, що принаймні двоє його людей мають бути десь поблизу: або вартують у сусідній кімнаті, або обходять готель у цю мить. Вона вирішила, що в найкращому разі має від п’яти до десяти хвилин.

Дівчина стала перед дверима й роззирнулася в обидва боки. Відтак непомітно вставила ключ і м’яко його повернула. Двері відчинилися, і Алісія прослизнула всередину. Зачинивши двері за собою, кілька секунд вона стояла, притулившись до них спиною. Невеличкий передпокій провадив до коридору, за яким розгорталася овальна зала, що розміщувалася під склепінням однієї з кутових веж будівлі. Скільки Алісія пам’ятала, Леандро завжди мешкав тут. Скрадаючись, вона пройшла до зали й поклала руку на пістолет, який тримала за поясом. У вітальні панувала сутінь. Двері до спальні були прочинені, крізь щілину падала вузька смужка світла. Алісія почула дзюркіт води й таке знайоме їй насвистування. Вона перетнула залу, підійшла до дверей і відчинила їх повністю. У глибині кімнати виднілося ліжко, порожнє й незастелене. Ліворуч – відчинені двері до ванної кімнати, звідки линула пара й аромат пахучого мила. Алісія зупинилася на порозі.

Леандро стояв до неї спиною і ретельно голився перед дзеркалом. На ньому був багряний купальний халат і капці такого самого кольору. Поруч, чекаючи на нього, парувала наповнена водою ванна. Із радіорепродуктора линула тиха мелодія, яку Леандро насвистував. Алісія зустрілася з його поглядом у дзеркалі, і її колишній наставник тепло всміхнувся, без жодного натяку на здивування.

– Я тебе вже давно чекаю. Ти, мабуть, помітила, що я наказав своїм хлопцям забратися звідси.

– Дякую.

Леандро обернувся й витер рушником піну з обличчя.

– Я зробив це заради їхнього ж добра. Я знаю, що тобі ніколи не подобалося працювати в команді. Ти вже снідала? Замовити тобі щось?

Алісія похитала головою. Вона дістала пістолет і націлила його чоловікові в живіт. Леандро плеснув на долоню лосьйону після гоління і взявся втирати його в обличчя.

– Підозрюю, що це зброя бідолашного Ендайї. Добре придумано. Гадаю, питати в тебе, де ми можемо його знайти, немає сенсу? Кажу це насамперед тому, що в нього лишилися жінка й діти.

– Пошукайте в бляшанках із їжею для котів.

– Не впізнаю тебе, Алісіє. Присядемо?

– І так добре.

Леандро сперся на туалетний столик.

– Як хочеш. Я тебе слухаю.

Кілька секунд Алісія вагалася. Найрозумнішим було б зараз вистрілити. Випустити кулю й спробувати вибратися звідси живою. Якщо пощастить, вона могла б добігти до службових сходів. Хтозна, можливо, їй навіть вдалося б дістатися вестибюля, перш ніж її вб’ють. Леандро, як завжди, прочитав її думки й, ледь-ледь похитавши головою, скинув на неї співчутливим, по-батьківськи люблячим поглядом.

– Тобі ніколи не треба було лишати мене, – сказав він. – Ти навіть не знаєш, якого болю завдала мені своєю зрадою.

– Я тебе ніколи не зраджувала.

– Прошу тебе, Алісіє. Ти чудово знаєш, що завжди була моєю улюбленою ученицею. Моїм найдосконалішим витвором. Ми з тобою створені одне для одного. Ми – ідеальна команда.

– І саме тому ти послав ту тварину вбити мене?

– Ровіру?

– Його справді так звали?

– Іноді. Вважалося, що він стане твоєю заміною. Я послав його лише для того, щоб він пильнував за тобою і вчився від тебе. Він тобою страшенно захоплювався. Два роки вивчав тебе. Всі твої справи. Казав, що ти найкраща. Це я помилився, гадаючи, що він зможе зайняти твоє місце. Тепер я розумію, що тебе ніхто не замінить.

– Навіть Ломана?

– Рікардо так і не збагнув свого завдання. Він став керуватися власними припущеннями і пхати свого носа, куди не слід, тоді як єдине, що від нього вимагалося, – це груба сила. Він заплутався і забув, кому служить. У нашій роботі той, хто не тямить цього як слід, довго не живе.

– А кому служиш ти?

Леандро струснув головою.

– Чому б тобі не повернутися до мене, Алісіє? Хто ще піклуватиметься про тебе так, як робив це я? Я знаю тебе так добре, ніби ти з моєї плоті й крові. Мені досить лише поглянути на тебе, щоб зрозуміти, що цієї самої миті тебе живцем пожирає біль, але ти не схотіла нічого вживати, щоб не втрачати пильності. Я дивлюся тобі в очі й бачу, що ти боїшся. Ти боїшся мене. І це мені болить. Дуже болить…

– Якщо хочеш пігулку, а ще краще весь флакон, будь ласка, пригощайся на здоров’я.

Леандро сумовито всміхнувся, похитавши головою.

– Я визнаю, що помилився. І прошу в тебе пробачення. Цього ти хочеш? Бо, якщо потрібно, я стану й навколішки. Я не соромлюся. Твоя зрада сильно вразила й засліпила мене. Мене, який учив тебе, що ніколи не можна вирішувати щось під впливом злості, болю чи страху. Тепер ти бачиш: я теж людина, Алісіє.

– Я ось-ось розплачуся.

Леандро злостиво посміхнувся.

– Бачиш, насправді ми однакові. Де ще тобі буде так добре, як біля мене? У мене величезні плани для нас обох. Останніми тижнями я багато думав і зрозумів, чому ти хочеш покинути все це. Ба більше, я зрозумів, що також хочу це покинути. З мене досить вирішувати проблеми для всяких нездар і недоумків. Нас із тобою чекають інші справи.

– Он як?

– Саме так. Чи ти гадала, що ми завжди будемо розгрібати лайно за інших? Із цим покінчено. Я планую зосередитися на дечому важливішому. Я теж покину все це. І мені потрібно, щоб ти була поруч зі мною. Без тебе я не зможу цього зробити. Ти ж розумієш, про що я кажу, правда?

– Не маю ані найменшої гадки.

– Я кажу про політику. Ця країна зміниться. Рано чи пізно. Наш Генерал не назавжди. Потрібна свіжа кров. Люди з думкою. Люди, які вміють працювати з реальністю.

– Такі, як ти.

– Такі, як ми з тобою. Ти і я разом, ми можемо здійснити великі справи для цієї країни.

– Такі, наприклад, як вбити невинних і викрасти їхніх дітей, щоб потім продати?

Лендро зітхнув із