💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
продовжував, заплющивши очі: — Сміх, та й годі,— вражений дивовижним болем, я кинувся… Куди б, ви думали? На Білоруський вокзал. От сила сліпого інстинкту: адже через цей вокзал лежить шлях до мого дому. Але ще по дорозі до вокзалу біль трохи відпустив, я зрозумів, що поводжусь мов божевільний. І повернувся до цього мого тутешнього дому… — Він помовчав, страдницьки посміхаючись. — Лікаря все ж треба викликати, мені необхідне снотворне.

Рая кинулась до телефону, подзвонила завідуючій бюро обслуговування.

— Лікар буде не пізніше як за півгодини, — повідомила вона Гернгросса.

— Спасибі, мила Раю. Якщо можна, будь ласка, дістаньте мені книг німецькою мовою. Тільки цікавих. Якщо можна, детектив, — це дуже добре відвертає увагу від усього земного, в тому числі й від болю. Дружина завжди тримає в запасі для мене такі книги.

— Добре, я постараюсь…

Рая пішла в бюро обслуговування.

Гернгросс лежав… і старанно аналізував усе, що сьогодні трапилось. Як професіональний розвідник, віл чудово розумів, що його робота завжди пов'язана з подібними ризикованими ускладненнями, і особливого страху не відчував. Про те, хто ця жінка, що впізнала його в іконному залі, він згадав, ще коли їхав у таксі. Пам'ять у нього також була професіональна. Всі деталі зустрічі з нею тоді, під час війни, він відновив у пам'яті абсолютно точно. І тепер, обмірковуючи, як вона може надалі повестися, він кінець кінцем зупинився на найбільш реальному, на його думку, варіанті: так, вона впізнала його і першої миті не зуміла цього приховати. Але потім, коли шок минув, вона повинна була відмовитись від думки заявити про свою зустріч. Адже тоді їй треба буде повідомити владу, що в таборі вона була коханкою есесівського офіцера, а їй же відомо, що подібного тут не прощають… Ну, а якщо вона все ж зчинила галас? Що ж, не так уже й страшно. Перекладачка вже знає пояснення його поведінки під час приступу хвороби. Зараз це ж знатиме й лікар. Він може твердити, що жінка помилилася. Що ж до його поведінки, то вона зовсім не була зв'язана з цим випадком і була наслідком приступу хвороби. Свідків їхньої зустрічі в «Сатурні» бути не може, і юридичне обгрунтування звинувачення на підставі тільки самих її свідчень неможливе. Тепер — гроші, що їх він дав шоферу таксі. Він весь час пам'ятав про цю синеньку бумажку, прекрасно розуміючи, що ця бумажка — єдиний шлях відшукати її власника. Валюту він міняв тут, в готелі, одержав зовсім нові банкноти в запечатаній пачці, так що синенька бумажка неминуче приведе сюди, в готель, а потім встановити його особу буде зовсім просто… Ну й що ж? Тут та ж сама версія: під час приступу хвороби він діяв несвідомо, головне було — скоріш, скоріш додому. Але чому ж він скористався потім метро, а не повернувся на таксі? Тут був очевидний прорахунок у логіці, якщо не посилатися на приступ болю. Та чи могли «вони» розшукати шофера, який його віз до вокзалу? В Москві, треба думати, десятки тисяч таксі, і біля галереї щоденно бувають їх сотні. Ну, а якщо все ж знайшли? Навряд чи водій упізнає свого пасажира, адже він жодного разу навіть не озирнувся на нього. І все ж… А друге заперечення упізнання буде виглядати вже доказом. Отже, треба ліквідувати всі інші, хоч і побічні, докази. І насамперед гроші. Дівчина, яка міняла їх йому, ніяких записів не робила, і біля нього, коли він обмінював гроші, нікого не було. Отже, найкраще ліквідувати гроші з тої пачки, які в нього залишилися. Скажімо, послати Раю щось купити. Ні, цього робити не можна, адже Рая в разі чого повідомить «їх» про покупку. Треба зробити по-іншому…

Гернгросс підвівся з постелі, замкнув вхідні двері і, діставши з кишені гроші, пішов у вбиральню. Там, старанно зім'явши кожну бумажку зокрема, він довго опускав їх в унітаз. Потім одімкнув двері і ліг в постіль, продовжуючи розмірковувати.

Іноземних туристів у готелі багато, і перевірку грошей «вони» влаштувати не наважаться. Кінець кінцем у нього, на самий крайній випадок, є ще один засіб захисту — вимога до посольства ФРН захистити його від образливих дій місцевих властей. Посольство зв'яжеться з Бонном, а там знають, хто він і з якою місією відбув до Москви, і, звичайно ж, зроблять усе, щоб його виручити… Гернгросс трохи заспокоївся.

Невдовзі прийшов лікар. Гернгросс повторив йому свою розповідь про хворобу і попросив кілька порошків снотворного.

— Найголовніше — хоч трохи заснути, приступи, як правило, проходять у сні.

— Я хотів би послухати вас, — сказав лікар.

Гернгросс розсміявся.

— Неодмінно хочете дотриматися формальностей? Так, як я сам знаю свою хворобу, її ніхто не знає. Але якщо знаменитий радянський бюрократизм проник і в медицину і ви проти нього безсилі, будь ласка, слухайте… — Гернгросс трохи підвівся і скинув сорочку…

До ночі все було спокійно. Він лежав, приймав ліки, його смачно годували. Рая принесла книги. Ввечері вона попередила його, що йде додому, і пояснила, кому треба дзвонити, якщо йому стане гірше. Потім заходив директор готелю. Цікавився, чи все для нього зроблено, що треба.

— Все, пане директор, — посміхнувся Гернгросс— Навіть більше того. Мушу сказати, що уважності обслуговування у вашого готелю могли б повчитися багато які готелі Європи.

— Що ви! В нашій роботі ще дуже багато недоліків, — скромно мовив директор і, сказавши Гернгроссу на добраніч, пішов.

«Справді, всі вони працюють добре, — подумав Гернгросс— Так обслуговують приїжджих у Європі готелі порівняно бідні, власники яких прагнуть компенсувати відсутність розкоші настирливим піклуванням, яке не потребує витрат. Але там до цього їх штовхає конкуренція, страх втратити клієнтуру. А що ж штовхає цих?…» Думаючи про це, Гернгросс заснув і спав, як завжди, міцно.

Нічого тривожного не сталося і наступного дня, що його Гернгросс провів також у ліжку. Рая старанно виконувала його прохання: обміняла йому валюту, відіслала телеграму дружині, принесла газети. Знову приходив лікар, він запропонував покликати на консультацію відомого радянського невропатолога. Гернгросс відмовився.

— Навіщо? Я бачу, що приступ починає спадати, — сказав він.

Так, приступ триватиме ще два дні. В суботу Гернгросс має встати з

Відгуки про книгу "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: