Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

П'єр підійшов до князя Андрія і схопив його за руку.

— Ви завжди танцюєте. Тут є моя protégée, Ростова молода, запросіть її, — сказав він.

— Де? — спитав Волконський. — Пробачте, — сказав він, звертаючись до барона, — цю розмову ми в іншому місці доведемо до кінця, а на балу треба танцювати. — Він вийшов уперед, у напрямі, що його показував йому П'єр. Розпачливе, завмираюче Наташине обличчя впало в око князеві Андрію. Він упізнав її, вгадав її почуття, зрозумів, що це в неї лише початок, згадав її розмову на вікні і з веселим обличчям підійшов до графині Ростової.

— Дозвольте познайомити вас з моєю дочкою, — сказала графиня, червоніючи.

— Я маю приємність бути знайомим, якщо графиня пам'ятає мене, — мовив князь Андрій з чемним і низьким уклоном, що цілком суперечив зауваженням Перонської про його грубість, підходячи до Наташі і піднявши руку, щоб обійняти її талію ще раніше, ніж він доказав запрошення до танцю. Він запропонував тур вальсу. Наташине обличчя, з тим виразом завмирання і готовості на відчай і на захват, раптом осяяла щаслива, вдячна, дитяча усмішка.

«Давно я чекала тебе», — наче сказала ця злякана і щаслива дівчинка своєю виниклою з-за готових сліз усмішкою, піднімаючи свою руку на плече князя Андрія. Вони були другою парою, що ввійшла у коло. Князь Андрій був один з кращих танцюристів свого часу. Наташа танцювала чудово. Ніжки II в бальних атласних черевичках швидко, легко і незалежно від неї робили своє діло, а обличчя сяяло захватом щастя. Її оголені шия і руки були худі й негарні. В порівнянні з плечима Елен, її плечі були худі, груди ледь визначалися, руки тонкі; але на Елен був уже ніби лак від усіх тисяч поглядів, що торкалися її тіла, а Наташа здавалася дівчинкою, яку вперше оголили і якій це було б дуже соромно, якби її не впевнили, що так конче треба.

Князь Андрій любив танцювати і, бажаючи якнайшвидше відкараскатися від політичних і розумних розмов, з якими всі зверталися до нього, і бажаючи якнайшвидше розірвати це прикре для нього коло ніяковості, що утворилося від присутності государя, пішов танцювати і вибрав Наташу, тому що на неї показав йому П'єр і тому, що вона перша з гарненьких жінок впала йому в око; але тільки-но він обняв цей тонкий рухливий стан, і вона заворушилась так близько від нього і усміхнулася так близько йому, вино її чарів ударило йому в голову; він відчув себе ожилим і помолоділим, коли, переводячи дух і залишивши її, зупинився і став дивитися на танцюристів.

XVII

Після князя Андрія до Наташі підійшов Борис, запрошуючи її до танцю, підійшов і той танцюрист ад'ютант, що почав бал, і інші молоді люди, і Наташа, передаючи своїх лишніх кавалерів Соні, щаслива і розчервоніла, не переставала танцювати цілий вечір. Вона нічого не помітила й не бачила з того, що цікавило всіх на цьому балу. Вона не тільки не помітила, як государ довго розмовляв з французьким посланником, як він особливо ласкаво говорив з такою-то дамою, як принц такий-то і такий-то зробили і сказали те-то, як Елен мала великий успіх і удостоїлась особливої уваги такого-то; вона не бачила навіть государя і помітила, що він поїхав, лише з того, що після його від'їзду бал пожвавішав. Один з веселих котильйонів, перед вечерею, князь Андрій знову танцював з Наташею. Він нагадав їй про їхню першу зустріч в отрадненській алеї і про те, як вона не могла заснути місячної ночі і як він мимоволі чув її. Наташа почервоніла при цьому нагадуванні і намагалась виправдатися, наче було щось негоже в тому почутті, в якому мимоволі підслухав її князь Андрій.

Князь Андрій, як і всі люди, що виросли у вищому світі, любив зустрічати в ньому те, що не мало на собі загального світського відпечатку. І такою була Наташа, з її подивом, радістю і полохливістю і навіть огріхами у французькій мові. Він особливо ніжно й обережно обходився і говорив з нею. Сидячи коло неї, розмовляючи з нею про зовсім прості й незначні речі, князь Андрій милувався радісним блиском її очей і усмішки, що стосувалася не його мови, а її внутрішнього щастя. У той час, як Наташу вибирали і вона з усмішкою вставала і йшла танцювати, князь Андрій милувався особливо її полохливою грацією. В середині котильйону Наташа, закінчивши фігуру, ще важко дихаючи, підходила до свого місця. Новий кавалер знову запросив її. Вона втомилась і задихалась і, видно, подумала відмовитись, але зараз же знову весело підняла руку на плече кавалера і усміхнулась до князя Андрія.

«Я б рада відпочити й посидіти з вами, я втомилася; та ви бачите, як мене вибирають, і я з цього рада, і я щаслива, і я всіх люблю, і ми з вами все це розуміємо», — і ще багато й багато чого сказала ця усмішка. Коли кавалер залишив її, Наташа побігла через зал, щоб узяти двох дам для фігур.

«Якщо вона підійде спочатку до своєї кузини, а потім до другої дами, то вона буде моєю дружиною», — сказав цілком несподівано сам до себе князь Андрій, дивлячись на неї. Вона підійшла раніше до кузини.

«Яка дурниця іноді спадає на думку! — подумав князь Андрій. — Але певне тільки те, що ця дівчина така мила, така особлива, що вона не протанцює тут місяця і вийде заміж… Це тут виняток», — думав він, коли Наташа, поправляючи біля корсажа пониклу троянду, сідала біля нього.

Наприкінці котильйону старий граф підійшов у своєму синьому фраку до тих, що танцювали. Він запросив до себе князя Андрія і спитав дочку, чи весело їй. Наташа не відповіла, тільки усміхнулася такою усмішкою, яка докірливо говорила: «як можна питати про це?»

— Так весело, як ніколи в житті! — сказала вона, і князь Андрій, помітив, як швидко піднялись були її худі руки, щоб обняти батька, і зараз же опустилися. Наташа була така щаслива, як ще ніколи в житті. Вона була на тому найвищому щаблі щастя, коли людина робиться цілком доброю і гарною, і не вірить у можливість зла, нещастя й горя.

П'єр на цьому балу вперше відчув себе ображеним тим становищем, яке посідала його дружина у вищих сферах. Він був понурий і неуважливий. Поперек лоба в нього була широка складка, і він, стоячи біля вікна, дивився крізь окуляри