Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс

накликала Змія-Горинича чи ще якогось Зміулана, будь він неладний! Викраде тебе і триматиме в печері, де в нього руські полонянки знемагають – хто тебе виручить?

– Добрий молодець.

– Ой, дочко, то в казках такі молодці з’являються, а в житті… Тож дивись, аби не викрала тебе якась зміюка…

І як у воду дивилася добра її матінка, колись теж силоміць віддана за Рогволода – через красу свою. Такої пари, од якої матінка застерігала Рогнеду, Рогнеда й діждалась.

І хоч у давніх літописах досить чимало тих чи тих свідчень про Рогнеду, але так ніхто з істориків і не створив історичний портрет її, не спромігся реконструювати її біографію. Навіть відомі історики Карамзін та Соловйов приділили ій у своїх працях небагато. Більше про неї писано в сучасних працях про Полоцьке князівство і в монографіях про Древню Русь. Але звернули увагу (досліджуючи мініатюри Радзивілловського літопису), що Рогнеда зображена всюди в особливій шапці, що підкреслює її походження. Згодом у такій шапці буде зображено її правнука Веслава Брячиславича, який проголосить Полоцьке князівство самостійним. З цього було зроблено висновок: полоцькі князі вважали Рогнеду своєю родоначальницею. Але чому не князя Рогволода, який на таке зі своїми титулами мав більше прав?

Жодній іншій жінці не присвятили дослідники стільки сторінок, як полоцькій княгині Рогнеді. Історики сходяться в одному: знатне походження, могутнє становище і багатство батька, яскрава зовнішність, незнищенна життєрадісність і пристрасть чарівної Рогнеди – все, здавалось, обіцяло їй любов, обожнювання і щастя. Але ці надії рухнули водномить, коли Рогнеда опинилася в потоці бурхливих подій та суперництва двох рідних братів – Ярополка і Володимира Святославичів.

У ті часи батько Рогнеди був одним із найвпливовіших князів Древньої Русі, і, здавалося, ні йому, ні сімейству його, що загине разом з ним, ні чарівній доньці його ніщо не могло загрожувати нещастям та загибеллю. Але благополуччя Рогволода тоді було примарним, смертельна небезпека нависла над ним, над його сімейством та князівством, а коли старий князь це збагне – вже буде пізно.

Як уже мовилося, Полоцьке князівство знаходилося посередині шляху із варяг у греки, між Новгородським князівством з півночі і Київським з півдня, і ті князівства, зчепившись між собою, і прикінчать Полоцьке. Власне, пришвидшить загибель Полоцька і батька-матері та братів своїх, а себе прирече на ганьбу саме Рогнеда. Коли виклично-гордо відмовить у жениханні Володимиру, ще й назве його зневажливо «сином рабині»… Таких образ Володимир не прощав нікому.

І до неслави й приниження самої Рогнеди залишалися лічені дні…

8

Сват – людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, сватає обрану особу, заодно – він же староста у весільному обряді.

Сватом у князя Володимира був його найближчий радник-воєвода і родич Добриня. Саме він прибув до Полоцька сватати за свого князя дочку князя Рогволода.

Добриня почав упевнено і коротко, як про щось уже наперед вирішене:

– Бути нам сватами, князю! У тебе, Рогволоде, княгиня, у мене – жених, князь. От вони й пара. Згоджуйся-но швидше, покіль я не передумав та не повернув голоблі до іншої дівки на виданні.

Засміявся, і сміх його був схожий на іржання коня.

Свати мають бути велемовними і за словами та приповідками до кишені не лазити, як ото сват у драмі Т. Шевченка «Назар Стодоля». Щоби умів цікаво оповідь мережити, слухаєш – заслухаєшся. А таким, як сват новгородського князя Володимира не був – слова він підбирав і одне до одного ліпив довго і трудно. Зрештою, він воєвода, старший над дружиною, то сказав по-простому, як рубав мечем:

– Твоя дочка моєму князеві люба. Віддавай за нього та й породичаємось. Що ж тут довго думати, не коня в тебе купую чи на іншого міняю. Я не звик довго теревенити. Оженим мого князя на твоїй княгині, і Новгородське та Полоцьке князівства породичаються і стануть за одне. Отоді ми усім хіба ж таке покажемо!

А Рогволод раптом наче іншої заспівав:

– Спізнився ти, Добриня! Дщер моя, княжна Рогнеда, Ярополкові дала свою згоду, чи то пак його старостів рушниками пов’язала.

– А м-мені, отже, – почав загрозливо підніматися з лави Добриня, – гарбуза? І князеві моєму?

– А що я вдію, як ти, Добриня, той… спізнився. Зі своїм княжичем. Мабуть, довго думали у своєму Новгороді? А хто довго думає, той завсігди позаду плентається… Рогніда, дщер моя, вродлива дівиця – кращої за неї у всьому князівстві не знайти, – вже засватана. За отого Ярополка, на якого ти збираєшся походом іти. Я людей від нього жду, щоби Рогнеду свою до нього в Київ відправити.

Рогволод ніби все знав про Володимира (він його вперто величав не князем, яким той уже був у Новгороді, а таким собі… княжичем), але хотів з отих двох – Володимир – Ярополк (обидва ж Святославичі) не прогадавши, вибрати найнадійнішого, з ким потім можна буде владарювати на шляху «Із варяг у греки».

Послані в Новгород вивідники з гострими очима і таким же слухом, здається, все розвідали, а повернувшись до Полоцька, в потаємній світлиці княжого терема доповідали Рогволоду:

– Коли отець його, князь Святослав, пішов у свій останній заморський похід на