Марія Стюарт - Стефан Цвейг

туга за втраченим, неусвідомлене прагнення теплоти і приємності життя, що їх вона навчилася любити на французькому дворі; може, це тінь сірих чужих небес, може, передчуття лиха, яке насувається? Хай там як, Марія Стюарт, тільки-но опинилася сама, — про це розповідає Брантом, — розплакалася. Не як Вільгельм Завойовник сильно і впевнено, зі справжнім чуттям володаря ступає вона ногою на британський острів, бо її першими почуттями є збентеженість, розгубленість і страх перед майбутніми подіями.

Наступного дня примчали учвал регент, якого тим часом уже повідомили, єдинокровний брат Джеймс Стюарт, відомий під ім’ям графа Морея, та кілька інших аристократів, щоб правити Марії Стюарт за бодай трохи гідний почет по дорозі до близького Единбурґа. Але то була аж ніяк не пишна процесія. Англійці, скориставшись надуманим приводом, ніби вони ганяються за піратами, затримали один з кораблів, на якому везли двірських коней, а в містечку Літі тільки для королеви знайшли більш-менш годящого коня зі стерпною збруєю, натомість її дами та аристократичний почет, хоч які сердиті, були змушені вдовольнитися неоковирними селян­ськими шкапами, яких поспіхом поприганяли з навколишніх клунь і стаєнь. У Марії Стюарт, коли вона побачила цю картину, проступили сльози на очах, вона знову відчула, як багато забрала з собою смерть її чоловіка і наскільки менше означає бути лише королевою Шотландії, ніж королевою Фран­ції, якою вона була. Гордість забороняє Марії Стюарт показатися підданим на чолі такої злиденної, жалюгідної кавалькади. Замість запланованого “joyeuse entrée”, «радісного приїзду», в Единбурґ із юрбами вздовж вулиць Марія Стюарт зі своїм почтом одразу подається в замок Голіруд, що стоїть за межами міських мурів. Споруда з круглими баштами, яку збудував її батько, бовваніє темною плямою в глибині краєвиду, над яким уперто здіймаються лише зубці замкових му­рів, і ззовні видається на перший погляд гарною своїми виразними формами і могутністю тесаного каменю.

Але як зимно, як пусто, як несвятково вітають усередині кімнати жінку, розбещену Францією! Немає гобеленів, немає яскравого світла, що в італійських дзеркалах поширюється далі від стіни до стіни, немає коштовних тканин, не полискують срібло та золото. Багато років тут не було двору, жоден сміх не гніздиться в покинутих залах, жодна монарша рука не оновлювала й не прикрашала замок після батькової смерті: тут теж на Марію Стюарт дивляться пустими очима злидні, цей давній проклін її королівства.

Тільки-но единбуржці дізналися, що їхня королева при­їхала в Голіруд, то вийшли всі ще вночі привітати її. Нема чого дивуватися, що витонченому й розбещеному смакові французької аристократії це вітання видалося трохи селянським і грубим: адже единбуржці не мають musiciens de la cour, придворних музик, щоб тішити ученицю Ронсара ніжними мадригалами і вигадливо складеними канцонами. Вони можуть привітати королеву країни тільки прадавнім способом, тож і складають на площах колоди, — єдине, чого в цьому негостинному краї є вдосталь, — щоб вони як bonfires, вогнища, яскраво палали цілу ніч. Потім люди зібралися під вікнами Марії Стюарт і з козами, дудками та іншими недоладними інструментами заграли, як їм здавалося, музику, хоч освічені гості слухали її як пекельний гармидер. При цьому люди ще й грубими чоловічими голосами виспівували — адже світські пісні заборонили їм кальвіністські священики — псалми та побожні пісні; навіть із найщирішим бажанням запропонувати щось більше вони не могли. Але Марія Стюарт радіє доброму прийняттю або принаймні засвідчує приязність і радість. Принаймні в перші години після прибуття вперше за десятиріччя знову панує гармонія між володаркою та її народом.

На цю політично цілком недосвідчену володарку чекає незмірно важке завдання, щодо цього не мають ілюзій ані сама королева, ані її радники. Мейтленд Лесінґтон, найрозумніша голова серед шотландської високої аристократії, про­роче написав про прибуття Марії Стюарт, що вона ненастанно спричинятиме надзвичайні трагедії (“it could not fail to raise wonderful tragedies”). Навіть енергійний, рішучий чоловік із залізним кулаком не зміг би надовго запровадити спокій у країні, а що вже казати про дев’ятнадцятирічну жінку, відчужену від рідної землі й таку недосвідчену у володарюванні! Злиденна країна, корумпована аристократія, що вітає будь-який привід до бунту та війни, незліченні клани, що живуть у вічних суперечках і чварах між собою і всякчас шукають причини обернути ненависть у громадянську війну, католицьке і протестантське духівництва, які нещадно борються за зверхність, пильна і небезпечна сусідка, що вправною рукою, скориставшись будь-яким приводом, підбурює до заворушень, а до цього ще й ворожість світових держав, які безжально прагнуть утягнути Шотландію в свою криваву гру: ось який стан застала Марія Стюарт.

Тієї миті, коли вона приїхала в країну, та боротьба зависла в хиткій рівновазі. Замість скринь, наповнених грішми, Марія Стюарт переймає від матері згубну спадщину, справді damnosa hereditas: релігійні чвари, які тут лютіше, ніж деінде, руйнують душі. Протягом років, поки Марія Стюарт, ні про що не здогадуючись, тішилася щастям у Франції, Реформації вдалося переможно проникнути в Шотландію. Через двір і замок, через села і міста, через клани й родини проходить тепер страхітливий розлам: одна частина аристократії протестантська, друга — католицька, міста прихилилися до нової віри, села дотримуються старої, клан стоїть проти клану, покоління проти покоління, і ненависть обох сторін усякчас роздмухують фанатичні священики і політично підтримують іноземні держави. Але найбільша небезпека для Марії Стюарт полягає в тому, що якраз наймогутніша і найвпливовіша частина аристократії перебуває у ворожому таборі, в таборі кальвіністів: адже нагода загарбати багаті церковні маєтності дивом подіяла на цю пожадливу до влади бунтівливу зграю. Нарешті лорди мають чудовий псевдоморальний привід по­встати проти своєї володарки як оборонці істинної церкви, як “Lords of the Congregation”, і для цього опору вони щоразу знаходять в Англії вже готового помічника. Загалом ощадлива Єлизавета пожертвувала понад двісті тисяч фунтів стер­лінгів, щоб, удавшись до повстань і воєнних походів, вирвати Шотландію в католиків Стюартів, тож і тепер після врочисто укладеного миру велика частина підданих Марії Стюарт потай перебуває на утриманні англійської королеви. Марія Стюарт тепер могла б одним ударом відновити рівновагу, якби й сама навернулася до протестантської віри, до чого її найенергійніше спонукала частина радників. Але Марія Стюарт з роду Ґізів. Вона походить із родини несамовитих оборонців католицизму і сама, хоч і не фанатично побожна, все-таки невідступно та ревно дотримується віри батька-матері й предків. Вона ніколи не відступить від своїх переконань і