Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес
На Заході славу Пророкові створила багатослівна поема Мура{47}, наповнена тугою та зітханнями ірландського заколотника.
Яскраво-червоний пурпур
120 року Хіджри{48} й 736 року Хреста в Туркестані народився хлопчик, якому дали ім’я Хакім і якого згодом люди тієї історичної доби й того краю назвуть Пророк під Покривалом. Його батьківщиною було старовинне місто Мерв, де сади, луки та виноградники сумно дивляться на пустелю. Полудні там білі й сліпучі, якщо тільки їх не затьмарюють хмари куряви, що набивається людям у легені, — від чого ті задихаються, — і залишає білястий шар пилюки на гронах чорного винограду.
Хакім виріс у цьому виснаженому місті. Ми знаємо, що один із братів його батька навчив небожа ремеслу фарбувальника — ремеслу нечестивців, фальшувальників і людей непостійних, яке спричинилося до перших ускладнень на його незвичайному шляху. «Моє обличчя із золота (стверджує він на одній знаменитій сторінці «Знищення Троянди»), але я розмочував пурпур і на другу ніч занурював у нього вовну нечесану, а на третю ніч — вовну чесану, й володарі островів досі сперечаються за цей кривавий одяг. Так я грішив у роки своєї юності, спотворюючи справжній колір створінь. Ангел мені сказав, що лами мають бути іншого кольору, аніж тигри, а Сатана запевняв мене, що Всемогутній хоче, аби вони були однакового кольору і що Він покладається на мої хитрощі та мій пурпур. Тепер я знаю, що й Ангел, і Сатана помилялися і що всякий колір нестерпний».
146 року Хіджри Хакім зник із рідного міста. У його оселі знайшли розбиті казани та чани для фарбування, а також ширазький ятаган і бронзове дзеркало.
Бик
Наприкінці місяця шаабана 158 року Хіджри повітря в пустелі було прозорим і чистим, і люди дивилися на захід, виглядаючи місяць рамадан, який повідомляє про настання періоду умертвіння плоті та посту. То були раби, жебраки, перекупники коней, крадії верблюдів та різники. Статечно сидячи на землі перед ворітьми караван-сараю, що стояв біля дороги в Мерв, вони чекали знака з неба. Вони дивилися на захід, а колір західного неба був кольором піску.
І вони побачили, як із запаморочливих глибин пустелі (чиє сонце спричиняє лихоманку, а місяць — правець) з’явилися три постаті, що здалися їм велетенськими. Постаті були людськими, але та, що йшла посередині, мала голову бика. Коли вони наблизилися, люди побачили, що той, хто йшов посередині, — у масці, а двоє інших — сліпі.
Хтось (як у казках «Тисячі й однієї ночі») запитав, у чому причина такого дива. «Вони осліпли, — пояснив чоловік у масці, — коли побачили моє обличчя».
Леопард
Хроніст Аббасидів повідомляє, що чоловік, який прийшов із пустелі, сказав їм (його голос звучав надзвичайно лагідно чи їм так здалося порівняно з брутальністю його маски), що вони чекають знака про настання місяця покаяння, але він приніс їм кращу звістку: все їхнє життя — це покаяння, а помруть вони смертю ганебною. Він сказав їм, що він Хакім, син Османа, і що 146 року від Переселення до нього в дім увійшов якийсь чоловік і, омившись та помолившись, відтяв йому ятаганом голову й відніс її на небо. Лежачи на правиці того чоловіка (який був архангелом Гавриїлом), його голова постала перед Господом, який звелів їй пророкувати і вклав у неї слова такі стародавні, що вони спалювали ті уста, які їх повторювали, і також дарував їй спроможність випромінювати чудотворне сяйво, якого смертні очі не переносили. Такою була розповідь Маски. Коли всі люди на світі опанують новий закон, Обличчя їм відкриється, і вони зможуть поклонятися йому без ризику — як уже поклоняються йому ангели. Повідомивши людей про свою місію, Хакім закликав їх до священної війни — джихаду — і до мученицької смерті.
Раби, канюки, перекупники коней, крадії верблюдів та різники відмовилися йому вірити, один голос вигукнув: «Чаклун!», другий — «Брехун!»
Хтось із тих людей віз із собою леопарда — мабуть, то був звір тієї стрункої, кровожерливої породи, яку вивели перські мисливці. Відомо тільки, що він вибрався на волю зі своєї клітки. Крім пророка в масці та двох його супутників, усі розбіглися хто куди. Коли вони повернулися, то побачили, що леопард осліп. Дивлячись на його блискучі невидющі очі, люди впали ниць перед Хакімом і визнали його надприродну силу.
Пророк під покривалом
Офіційний історик Аббасидів без особливого ентузіазму розповідає про успіхи Хакіма під Покривалом у Хорасані. Ця провінція — надзвичайно схвильована лихими пригодами та смертю на хресті її найславетнішого вождя — з пристрастю розпачу визнала вчення Осяйного Лику й зробила все можливе, щоб підтримати його своєю кров’ю та своїм золотом. (На той час Хакім уже замінив свою брутальну маску квадратним покривалом із білого шовку, прикрашеного дорогоцінним камінням. Емблематичним кольором володарів династії Бану Аббаса був чорний; Хакім обрав собі білий колір — найсуперечливіший — для Охоронного Покривала, стягів і тюрбанів.) Кампанія розпочалася для пророка вельми успішно. Якщо вірити «Книзі точності», то штандарти халіфа повсюди були переможними, але позаяк найчастішим результатом таких перемог було зміщення воєначальників та відхід із неприступних фортець, то проникливий читач завжди зрозуміє, як воно там насправді було. Наприкінці місяця раджаба 161 року знамените місто Нішапур{49} відчинило свою браму перед Пророком у Масці; на початку 162 року місто Астарабад вчинило так само. Участь у бойових діях самого Хакіма (як й іншого, ще успішнішого пророка) зводилася до виспівування теноровим голосом молитов, які він підносив Усевишньому, сидячи верхи на рудому верблюді в самій гущі битви. Навколо свистіли стріли, але жодна з них ніколи в нього не влучила. Здавалося, він шукав для себе небезпек. Якось уночі, довідавшись, що біля його палацу блукають кілька гидких прокажених, він наказав привести їх до себе, розцілував їх і нагородив сріблом та золотом.
Труди управління він
