💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

Читаємо онлайн Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
аби його бажання збулося: він загадував його, побачивши новий місяць, коня в яблуках чи як падає зірка; а коли його якось відпустили зі школи до вікарія і на обід подавали курку, він розламав щасливу кісточку з тіткою Луїзою, знову і знову благаючи, щоб його нога стала нормальною. Несвідомо він звертався до богів, древніших за Бога Ізраїлю. Хлопчик закидав Усемогутнього своїми молитвами вдень і вночі, коли йому тільки заманеться, завжди повторюючи одні й ті самі слова, адже здавалося важливим формулювати свої запити однаково. Урешті-решт з’явилося відчуття, що цього разу його віра теж недостатньо щира. Філіп не зміг протистояти сумнівам, що опанували його, і перетворив власний досвід на загальне правило.

— Гадаю, ніхто ніколи не мав достатньо віри, — сказав він.

Це нагадувало йому сіль, про яку колись розповідала нянька: будь-яку пташку можна упіймати, насипавши їй солі на хвіст. Якось раз Філіп прихопив із собою мішечок солі, вирушаючи на прогулянку до Кенсінґтонських садів, але йому жодного разу не вдалося підкрастися до пташки так близько, аби насипати їй на хвіст солі. Перед Пасхою він припинив боротьбу і відчув глибоку образу на дядька, який втягнув його в це. Текст, у якому йшлося про зрушені гори, — чергова вигадка, де розповідалося про одне, а малося на увазі геть інше. Філіп подумав, що дядько просто покепкував із нього.

15

Королівська школа у Теркенбері, до якої Філіп ходив, коли йому було тринадцять, пишалася своїм давнім походженням. Було відомо, що ще до завоювання Англії норманами все почалося з монастирської школи, де базові знання викладали монахи-августинці. Після знищення монастирів навчальний заклад — разом із багатьма іншими — реорганізували чиновники короля Генріха VIII, і школа отримала його ім’я[25]. З того часу школа дотримувалася свого благопристойного курсу і давала дітям місцевих дрібних шляхтичів та ремісників достатню для забезпечення їхніх потреб освіту. Двоє її випускників стали письменниками: один — поетом, із геніальністю якого міг позмагатися хіба що Шекспір, а другий — прозаїком, чий світогляд неабияк повпливав на Філіпове покоління[26]. Вийшли з її стін також один чи два успішних адвокати, однак успішні адвокати — звична річ, і стільки ж відзначених нагородами військових. Та протягом трьох століть після відокремлення від монастиря школа здебільшого випускала церковників: єпископів, настоятелів, каноніків та передовсім сільських священиків. У ній навчалися хлопчики, чиї батьки, діди та прадіди теж сиділи за цими партами і всі стали пасторами різних парафій Теркенберійської єпархії. Ці діти приходили до школи, вже вирішивши присвятити своє життя церкві. Утім, навіть тут можна було побачити, що насуваються зміни: дехто зі школярів, повторюючи почуте вдома, казав, що церква вже не та, що раніше. Річ була навіть не в грошах, а в тому, що сан приймали люди зовсім іншого класу; кілька хлопчиків знали священиків, чиї батьки були простими крамарями. Вони казали, що краще поїхати до Колонії (а тоді Колонії ще залишалися останньою надією для тих, хто не міг знайти собі заняття в Англії), ніж прислужувати чолов’язі, який навіть не був джентльменом. У Королівській школі, як і в будинку блекстейблського вікарія, крамарем вважався кожен, кому не пощастило розжитися власною землею (тих, кому пощастило, теж ділили на два класи — шляхетних орендаторів та землевласників) або мати одну з чотирьох професій, гідних джентльмена. Серед учнів, які залишалися в школі тільки вдень (а таких було приблизно сто п’ятдесят), діти місцевої шляхти і розквартированих солдатів зневажали тих, чиї батьки займалися комерцією.

Учителі не визнавали сучасних поглядів на освіту, про які час від часу читали в «Таймз» або в «Ґардіан», і від щирого серця сподівалися, що Королівська школа залишиться вірною своїм стародавнім традиціям. Мертві мови тут учили так старанно, що жоден колишній учень пізніше не міг згадати про Гомера чи Вергілія без нападу нудоти; і попри те, що подекуди один чи два сміливці заводили за обідом в учительській розмову про зростання ролі математики, більшість вважала, що вчитися класичних наук значно благородніше. Ані хімію, ані німецьку тут не викладали, а французькою мовою з учнями займалися лише класні керівники — впоратися з дітьми вони могли краще за будь-якого іноземця, а граматику знали не гірше за французів; ну то й що, що жоден із них не зміг би замовити філіжанку кави в булонському ресторані, якщо офіціант хоча б трохи не розумів англійської? На уроках географії хлопчиків здебільшого змушували малювати карти, і це було улюбленою справою, особливо якщо країна траплялася гориста — вимальовуючи Альпи чи Апенніни, можна було згаяти купу часу. Учителі були випускниками Кембриджу чи Оксфорду, приймали духовний сан і всі залишалися холостяками; якщо випадково комусь спадало на думку одружитися, він мусив прийняти від капітула одну з дрібних парафій, але за багато років жоден учитель не проміняв високе товариство Теркенбері (завдяки кавалерійській дивізії, тут була не лише церковна, а й військова знать) на одноманітне життя сільського парафіяльного священика; до того ж усі вони вже були підстаркуватими чоловіками.

Проте директору обов’язково належало бути одруженим і керувати школою, поки дозволятиме вік. Виходячи на пенсію, він отримував значно вищу суму, ніж та, на яку могли сподіватися інші вчителі, і титул почесного каноніка.

Однак за рік до того, як Філіп пішов до школи, настав час значних змін. Давно було зрозуміло, що доктор Флемінґ, який був директором уже чверть століття, став занадто глухим, аби продовжувати свою роботу задля величі та слави Господньої. Тож, коли десь у передмістях з’явилася вакансія в парафії з окладом шість сотень на рік, капітул запропонував її докторові, недвозначно натякаючи, що йому вже час вийти на пенсію. З таким доходом він легко міг себе забезпечити. Декілька вікаріїв, які сподівалися на підвищення, сказали своїм дружинам, що просто безглуздо віддавати парафію, яка потребує молодого, сильного і енергійного священика, старигану, котрий не розуміється на роботі проповідника і вже облаштував собі гніздечко; однак бурмотіння дрібних церковників промайнуло повз вуха кафедрального капітулу. Щодо прихожан, то сказати їм було нічого, і думки їхньої ніхто не питав. До того ж у селі були методистська церква і баптистський будинок молитви.

Коли доктора Флемінґа спекалися, довелося шукати йому наступника. Вибрати когось із молодших учителів не можна було — це порушило б шкільні традиції. В учительській всі одностайно сподівалися, що наступником стане містер Ватсон, директор початкової школи. Його навряд чи можна було вважати вчителем Королівської школи, всі знали його вже двадцять років і не чекали

Відгуки про книгу Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: