Король у Жовтому - Роберт У. Чемберс

Потім, підвівши голову, він сказав:

— Розпечатай листа, Алеку. Він для нас обох.

Я розірвав конверт. Це була остання воля Бориса, датована минулим роком. Він заповідав усе Женев’єві, у випадку її смерті бездітною я мав отримати його дім на вулиці Святої Цецилії, а Джек Скотт мав перебрати на себе управління в Епті. У разі наших смертей Борисова власність переходила до родини його матері в Росії, за винятком мармурових скульптур, створених ним. Їх він залишив мені.

Сторінки заповіту попливли перед нашими очима, Джек підвівся і підійшов до вікна. Невдовзі він повернувся і знову сів. Я боявся почути те, що він мав ще сказати, але він промовив так само просто і спокійно:

— Женев’єва лежить перед Мадонною у мармуровій кімнаті. Мадонна ласкаво нахиляється над нею, а Женев’єва усміхається цьому спокійному обличчю, що так схоже на її власне.

Його голос затремтів, але він міцно стиснув мою руку, сказавши:

— Тримайся, Алеку.

Наступного ранку він від’їхав до Епта, аби виконати свій обов’язок.

IV

Того ж вечора я взяв ключі, щоб навідатися до будинку, який я так добре знав. Усі речі залишалися на своїх місцях, але жахлива тиша приголомшувала. Двічі я підходив до дверей мармурової кімнати, але так і не зміг змусити себе увійти. Це було понад мої сили. Я зайшов до курильні та сів навпроти спінета. Маленька мереживна хустинка лежала на клавішах. Задихаючись, я відвернувся. Це була мука, якої я не міг винести, тож я зачинив усі двері, всі вікна, три передні та задні брами і пішов. Наступного ранку Альсід спакував мою валізу. Залишивши на нього свою квартиру, я взяв квиток на Східний експрес до Константинополя. Протягом двох років, що я блукав Сходом, ми з Джеком листувалися. Спочатку у своїй епістолярії ми не згадували про Женев’єву і Бориса, але поступово їхні імена проникли у наші листи. Я добре пам’ятаю один уривок з котрогось із Джекових послань, де він відповідав мені:

«Твої спогади про Бориса, який схилився над тобою, поки ти хворів — як ти відчув його доторк до твого обличчя, як ти чув його голос, — звісно, непокоять мене. Те, що ти описуєш, мало б статися через два тижні після Борисової смерті. Я кажу собі, що ти бачив сон, що то була частина твого марення, але це пояснення не задовольняє мене, та й тебе воно, авжеж, не задовольнить».

Наприкінці другого року моїх мандрів лист від Джека застав мене в Індії. Він, такий несхожий на всі інші, настільки мене стурбував, що я вирішив одразу ж повернутися до Парижа. Він писав:

«У мене все гаразд. Продаю всі свої картини, як то роблять художники, які не потребують грошей. Я не хвилююся за себе, проте мій неспокій наразі більший, ніж мав би бути. Не можу позбутися дивної тривоги за тебе. Це не передчуття, а скоріш напружене очікування — Бог його зна чого. Можу сказати тільки те, що це очікування викручує мене навиворіт. Уночі мені завжди снитеся ви з Борисом. Опісля я нічого не можу пригадати, але, прокидаючись уранці, чую, як у мене шалено калатає серце. Напруга наростає протягом дня аж до ночі, поки я не засну і знову не побачу той самий сон. Мене це виснажило. Я повинен покласти край цьому хворобливому станові. Нам треба зустрітися. Мені краще вирушити до Бомбея чи ти приїдеш у Париж?»

Я телеграфував, аби він чекав на мене наступним пароплавом.

Коли ми зустрілися, мені здалося, що він майже не змінився; я ж, на його думку, виглядав просто чудово. Я був радий знову почути Джеків голос. Поки ми базікали про те й про се, обидва відчували, як приємно було просто жити у той сонячний весняний день.

Ми провели тиждень у Парижі, а потім вирушили до Епта. Проте передовсім ми відвідали кладовище у Севрі, де був похований Борис.

— Може, нам варто поставити «Мойр» у гаю над ним? — запитав Джек.

— Думаю, тільки «Мадонна» повинна наглядати за Борисовою могилою.

Утім, після мого повернення Джек не став почуватися ліпше. Його і далі тривожили сни, з яких він не міг пригадати жодного конкретного образу, і якось він зізнався, що іноді його груди стискає відчуття напруженого очікування.

— Бачиш, моя присутність не принесла тобі полегшення, — відповів я. — Може, щось зміниться без мене.

Тож він вирушив у самотню подорож навколо нормандських островів, а я повернувся до Парижа. Я ще не заходив до будинку Бориса — тепер мого, — але розумів, що маю це зробити. Джек наглядав за ним, там знову були служниці, тож я здав власне помешкання і перебрався жити туди. Замість відчуття тривоги, якого я так боявся, я знайшов там спокій і зміг зайнятися малюванням. Я обійшов усі кімнати — усі, окрім однієї. Я все ще не міг змусити себе зайти до мармурової зали, де лежала Женев’єва, але з кожним днем мене все сильніше охоплювало бажання поглянути на її обличчя і впасти перед нею навколішки.

Одного квітневого вечора я замріяно лежав у курильні, так само, як два роки тому, і кинув випадковий погляд на вовчу шкуру серед рудуватих східних килимів. Пильніше придивившись, я розгледів загострені вуха і пласку люту голову й одразу згадав свій сон, де бачив Женев’єву на підлозі біля неї. Шоломи все ще висіли на потертому гобелені, серед яких був старий іспанський моріон[30], який Женев’єва приміряла одного разу, коли ми розважалися грою з давніми обладунками. Я перевів погляд на спінет. Кожна жовта клавіша, здавалося, зберігала спогад про дотик її ніжної руки, і я кинувся, спонукуваний силою кохання всього мого життя, до зачинених дверей мармурової зали. Під моїми тремтячими руками важкі двері відчинилися. Сонячне світло лилося з вікна, вкривши позолотою крила купідона й утворюючи німб над чолом Мадонни. Її ніжне обличчя, що з жалем схилилося над мармуровою фігурою, було таким осяйним, що я впав на коліна і перехрестився. Женев’єва лежала у тіні під Мадонною. На її схрещених руках я побачив блідо-блакитні вени, а сукня була забарвлена в рожевий колір, ніби якесь слабке світло пробивалося з грудей навік скам’янілої дівчини.

Нагнувшись, я з розбитим серцем торкнувся її мармурових губ, а потім, ледь переставляючи ноги, поплентався назад до мовчазного будинку.

Згодом прийшла служниця і принесла мені листа. Я сів у невеликому зимовому саду, аби прочитати його, але коли зібрався зламати на конверті печатку, зауважив, що дівчина стоїть поруч. Я поцікавився, в