Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

їй потрібна була його підтримка. Нарешті він приїхав, чарівно гарний у своїй добре пошитій уніформі, з червоними петлицями й короною на погонах. Труднощі служби в ставці головного командування далися взнаки: він погладшав, засмаг. Коротко підстрижене волосся, браві манери, військова виправка — чим не кадровик! Настрій у нього був чудовий, і не лише тому, що він приїхав на кілька днів додому, а й через те, що війна мала уже ось-ось скінчитися. Він мав намір демобілізуватись при першій же нагоді. Яка користь з того, що в тебе хороша посада, якщо ти не можеш скористатися з неї? Стільки молодих акторів залишило сцену — хто з щирого патріотизму, хто через те, що тилові патріоти не давали їм жити, хто, нарешті, просто по мобілізації — і провідні ролі перебували тепер у руках або тих, хто був звільнений від військової служби по хворобі, або ж тих, кого на фронті так покалічило, що їх відпустили додому. Отже, можливості зараз були чудові, і Майкл вважав, що, коли він вчасно встигне запропонувати свої послуги, то зможе вибирати ролі за власним бажанням. А після того, як публіка знову заговорить про нього, можна буде подумати й про власний театр — тут і репутація Джулії стане в пригоді.

Вони балакали допізна, а потім лягли в ліжко. Вона хтиво пригорнулася до нього, і він обняв її. Після тримісячної розлуки Майкл жадав любовних втіх.

— Ти найчудовіша жіночка в світі, — прошепотів він і припав губами до її губ.

Джулія раптом відчула легку огиду. Вона ледве стрималася, щоб не відштовхнути його. Досі їй здавалося, що його тіло, його юне прекрасне тіло пахло квітами і медом, і з тих пут, що прив’язували її до Майкла, ці були чи не найміцніші. І от зараз цей аромат зник. Вона зрозуміла, що він не пахне як юнак, він пахне як мужчина. Її трохи занудило. Його запах не збудив її, залишив холодною, і тепер їй хотілося тільки, щоб він скоріше вдовольнив свою жагу, перевернувся на бік і заснув. Потім вона довго лежала з розплющеними очима, заклякла й злякана. На серці в неї була порожнеча, бо вона розуміла, що втратила щось безмежно дороге і, жаліючи себе, вона готова була заплакати; але водночас її поступово сповнювало почуття тріумфу, бо це була й помста, солодка помста за страждання, що їх він їй завдавав; вона звільнилася від пут, які зв’язували її з ним! Так, тут є чого торжествувати. Віднині вона поводитиметься з ним, як з рівним. Вона випростала ноги й зітхнула з полегшенням.

-— Боже, як це здорово — думати тільки про себе!

Снідали вони у своїй кімнаті: Джулія — в ліжку, а Майкл — за маленьким столиком поруч з нею. Поки він читав газету, вона крадькома позирала на нього. Невже він так змінився за останні місяці? Чи, може, річ у тім, що всі ці роки вона дивилася на нього тими самими очима, що й тоді, на репетиції у Міддлпулі, коли він вийшов на сцену в сяючому ореолі своєї юної вроди й одразу полонив її — полонив, немов якась фатальна хвороба? Він усе ще був напрочуд гарний, власне, йому минуло тільки тридцять шість років, але це вже був не юнак: коротко підстрижене волосся, обвітрене обличчя, тоненькі зморшки під очима і на колись чистому чолі… Так, перед нею сидів мужчина! Ось і рухи його втратили колишню легкість, стали розміреними й точними… Все це були майже непомітні зміни, але холодні, тверезі очі Джулії склали їх воєдино і тепер бачили, що вони означають в усій своїй сукупності. Майкл став мужчиною — мужчиною середнього віку.

Вони все ще жили в невеликій квартирі, яку найняли, коли вперше приїхали в Лондон. Хоч останнім часом Джулія заробляла дуже добре, вони досі вважали, що міняти квартиру не варто доти, доки Майкл не демобілізується. Але тепер, коли мала народитися дитина, треба було подумати й про нове житло. Будинок у Ріджентс-парку дуже сподобався Джулії, і вона захотіла відразу туди перебратися.

Вікна будинку виходили в сад. На другому поверсі, над вітальнею, містилися дві спальні, а на третьому — дві кімнати для дитини. Майкл був задоволений усім; навіть ціна влаштовувала його. Протягом останніх чотирьох років Джулія заробляла набагато більше за нього, і тепер вона навіть запропонувала умеблювати будинок її коштом.

Вони стояли в одній із спалень і розмовляли.

— Для моєї спальні нових меблів майже не треба, мені досить і того, що в нас зараз є, — сказала вона. — А для твоєї я куплю який-небудь гарнітур.

— Ну, мені не треба купувати щось надто дороге, — посміхнувся він. — Адже в своїй спальні я ночуватиму не так уже й часто.

Він любив спати в одному ліжку з нею. Хоч і не палкий, але ніжний за вдачею, він мав якесь тваринне бажання відчувати її поруч з собою. Довгий час це було для Джулії найвищою втіхою. Але зараз навіть думка про це дратувала її.

— Ах, нам доведеться відмовитися від усіх отих дурниць, доки не народиться дитина. І до того часу ти спатимеш сам.

— Я не подумав про це. Звичайно, якщо ти вважаєш, що так буде краще для дитини…

VIII

Як тільки війна закінчилась, Майкл демобілізувався й одразу ж дістав хорошу роль. На сцену він повернувся кращим актором, ніж був до війни. Цьому значною мірою сприяла засвоєна в армії безтурботна легкість манер. Люди бачили в ньому стрункого, здорового й бадьорого хлопця, який умів так весело й щиро сміятися. Він немов створений був спеціально на роль у салонній комедії. Легковажний тон, яким він звик розмовляти, надавав особливого ефекту якійсь жартівливій репліці, і хоч йому ніколи не вдавалося переконливо зіграти закоханого, в любовних сценах його виручало гумористичне ставлення до подій: він пропонував руку й серце так, немов це був жарт, а в коханні освідчувався, немовби сміючись з себе, і публіці це подобалось. Він завжди грав тільки самого себе, ніколи і не намагаючись навіть створити якийсь інший образ. Спеціалізувався він на ролях світських денді, азартних гравців благородного походження, гвардійців і молодих негідників, з яких, проте, ще можуть бути люди. Режисери ставилися до нього прихильно. Працював він чесно й старанно, завжди розумів, чого від нього вимагають. Йому було однаково, в якій саме ролі він виступить, — головне, була б робота. Звичайно, він вимагав, щоб йому